Рецептурный
ВАНКОМИЦИН-ВОКАТЕ ПОР. Д/ИНФ. 500МГ ФЛ. №10 купить в Харькове Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

ВАНКОМИЦИН-ВОКАТЕ ПОР. Д/ИНФ. 500МГ ФЛ. №10 купить в Харькове

Артикул: 33130
Производитель: ВОКАТЕ ФАРМ. КОМПАНИЯ С.А.
Нет в продаже
Производитель: ВОКАТЕ ФАРМ. КОМПАНИЯ С.А.
ATC: J01XA01
Международное название: Vancomycin
Действующие вещество: діючої речовини: ванкоміцину гідрохлориду 512,5 мг у перерахуванні на ванкоміцин 500 мг
Применение: Лік-ня тяжких інфекцій (сепсис, ендокардит, остеомієліт, менінгіт), інфекції нижніх диха льних шляхів, інфекції шкіри та м'яких тка нин. Проф-ка ендокардиту. Перорально: лік -ня тяжких інфекційних уражень кишечнику.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ВАНКОМІЦИН-ВОКАТЕ

(VANCOMYCIN-VOCATE®)

 

Склад:

діюча речовина: ванкоміцин;

1 флакон містить діючої речовини: ванкоміцину гідрохлориду 512,5 мг у перерахуванні на ванкоміцин 500 мг.

 

Лікарська форма. Ліофілізат для приготування розчину для інфузій.

 

Фармакотерапевтична група.

Протимікробні засоби для системного застосування. Глікопептидні антибіотики.

Код АТС J01X A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених грампозитивними мікроорганізмами, які є чутливими до препарату; лікування пацієнтів з алергією до пеніцилінів і цефалоспоринів в анамнезі:

сепсис;

ендокардит;

остеомієліт;

інфекції центральної нервової системи;

інфекції нижніх відділів дихальних шляхів (пневмонія);

інфекції шкіри та м’яких тканин;

стафілококовий ентероколіт (для застосування внутрішньо);

псевдомембранозний коліт (для застосування внутрішньо).

Запобігання ендокардиту у пацієнтів з підвищеною чутливістю до пеніцилінових антибіотиків, інфекцій після хірургічних процедур у порожнині рота і ЛОР-органів.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ванкоміцину або до будь-якого іншого компонента препарату.

 

Спосіб застосування та дози.

Ванкоміцин застосовувати для внутрішньовенного введення при лікуванні загрозливих для життя інфекцій. У жодному разі ванкоміцин не можна вводити у вигляді болюсної ін’єкції або внутрішньом’язово через болючість та можливий некроз у місці введення.

Реакції на введення препарату можуть залежати як від концентрації розчину, що вводиться, так і від швидкості його введення. Для лікування дорослих рекомендується, щоб концентрація при введенні не перевищувала 5 мг/мл та швидкість введення не перевищувала 10 мг/хв. Окремим хворим, яким необхідно обмежувати кількість введеної рідини, можна вводити препарат з концентрацією до 10 мг/мл, але швидкість введення не має перевищувати 10 мг/хв. Висока концентрація збільшує ризик виникнення побічних реакцій на введення препарату.

Дорослі та діти віком від 12 років

Звичайна доза для внутрішньовенного введення становить 2 г на добу: по 500 мг кожні 6 годин або по 1 г кожні 12 годин. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Діти

Новонароджені віком до 7 днів: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 12 годин.

Новонароджені віком від 7 днів до 1 місяця: початкова доза становить 15 мг/кг, потім 10 мг/кг кожні 8 годин.

Діти віком від 1 місяця до 12 років: доза становить 40 мг/кг на добу, розподілені на окремі дози (10 мг/кг), які вводяться кожні 6 годин.

Концентрація приготовленого розчину ванкоміцину для дітей не має перевищувати 2,5-5 мг/мл. Розчин слід вводити протягом не менше 60 хв.

Максимальна разова доза для дітей становить 15 мг/кг, максимальна добова доза – 60 мг/кг, яка не має перевищувати добову дозу для дорослих, що становить 2 г.

Пацієнти літнього віку: можлива потреба у зниженні дози внаслідок зумовленого віком зниження ниркової функції.

Пацієнти з надмірною масою тіла: можлива потреба у коригуванні стандартної добової дози.

Пацієнти з печінковою недостатністю: не потребують коригування добової дози.

Пацієнти з порушенням функції нирок: слід відкоригувати дозування відповідно до кліренсу креатиніну за нижченаведеною таблицею:

 

Кліренс креатиніну, мл/хв

100

90

80

70

60

50

40

30

20

10

Доза ванкоміцину, мг/добу

1545

1390

1235

1080

925

770

620

465

310

155

 

Коли відома концентрація креатиніну в сироватці крові, застосовувати таку формулу (з урахуванням статі, маси тіла та віку пацієнта) для визначення кліренсу креатиніну. Розрахунковий кліренс креатиніну (мл/хв) лише визначають, а точний показник кліренсу креатиніну слід вимірювати.

 

Чоловіки : маса тіла (кг) ×(140- вік у роках)

72× концентрацію креатиніну в сироватці крові (мг/дл)

Жінки: 0,85 значення одержане за наведеною вище формулою.

 

Початкова доза препарату має становити 15 мг/кг маси тіла навіть для пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня.

При анурії початкову дозу ванкоміцину 15 мг/кг маси тіла слід призначати до досягнення терапевтичної сироваткової концентрації. Підтримуюча доза становить 1,9 мг/кг/добу.

Для пацієнтів зі значною нирковою недостатністю рекомендується призначати підтримуючу дозу 250-1000 мг з перервою у кілька днів, а не щоденно.

Режим дозування при проведенні гемодіалізу.

Для пацієнтів, які перебувають на діалізі, доза насичення становить 1000 мг, підтримуюча доза – 1000 мг препарату кожні 7-10 днів. При застосуванні полісульфонових мембран для проведення гемодіалізу необхідне збільшення підтримуючої дози ванкоміцину.

Вміст креатиніну у сироватці крові має бути постійним показником функції нирок. Рекомендується аналізувати сироваткові концентрації ванкоміцину 2-3 рази на тиждень. Їх слід вимірювати на другий день терапії безпосередньо перед введенням наступної дози та через 1 годину після завершення інфузії. Терапевтична концентрація ванкоміцину має становити 30-40 мг/л (максимум – 50 мг/л) через 1 годину після завершення інфузії, мінімальна концентрація (перед наступним введенням) – 5-10 мг/л. У разі перевищення зазначених показників рекомендується перегляд дозування.

Тривалість терапії залежить від ступеня важкості інфекційного захворювання та від швидкості знищення збудника захворювання.

Приготування розчину

Розвести вміст флакона по 500 мг у 10 мл стерильної води для ін’єкцій; концентрація отриманого розчину становить 50 мг/мл. Потрібне подальше розведення: до розчину, що містить 500 мг ванкоміцину, слід додати щонайменше 100 мл 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або 5 % розчину глюкози для ін’єкцій відповідно.

Кінцева концентрація отриманого розчину ванкоміцину не має перевищувати 5 мг/мл.

Стабільність розчинів

Відновлені розчини (після розведення водою для ін’єкцій) стабільні 24 години при температурі 25 0С та 96 годин при температурі 2-8 0С.

Після подальшого розведення 5 % розчином глюкози для ін’єкцій або 0,9 % розчином натрію хлориду для ін’єкцій отримані розчини можна зберігати у холодильнику при температурі 2-8 0С протягом 48 годин, при температурі 25 0С протягом 24 годин.

Введення внутрішньо

Ванкоміцин погано всмоктується після перорального застосування, тому його можна призначати цим способом тільки для лікування стафілококового ентероколіту та псевдомемранозного коліту, спричиненого Clostridium difficile.

Розчин для застосування внутрішньо слід готувати додаванням до вмісту флакона ванкоміцину по 500 мг 30 мл води. Отриманий розчин можна застосовувати перорально або вводити через назальний зонд. Для поліпшення смаку до розчину можна додати солодкий сироп зі смаковими добавками.

Дорослі: звичайна добова доза становить 500-1000 мг, розподілених на 3-4 прийоми, протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

Діти: звичайна добова доза становить 40 мг/кг маси тіла, розподілених на 3-4 прийоми, протягом 7-10 днів. Максимальна добова доза не має перевищувати 2 г.

 

Побічні реакції.

Під час або одразу після швидкого введення препарату можуть виникнути анафілактичні реакції (артеріальна гіпотензія, задишка, диспное, кропив’янка або свербіж), розлади серцевої діяльності (серцева недостатність, аж до зупинки серця). Швидке введення ванкоміцину може спричинити приплив крові до верхньої частини тіла або біль чи спазм м’язів грудей та спини. Ці реакції зазвичай зникають за 20 хв, але можуть спостерігатися протягом кількох годин. Такі реакції практично не зустрічаються при повільному введенні ванкоміцину протягом 60 хв.

З боку серцево-судинної системи: виражена артеріальна гіпотензія, флебіт, васкуліт, серцева недостатність, зупинка серця (ці реакції переважно пов’язані зі швидкою інфузією препарату).

З боку нервової системи: запаморочення, парестезія.

З боку нирок та сечових шляхів: нефротоксична дія з розвитком ознак ниркової недостатності, інтерстиціального нефриту (у пацієнтів, які приймали одночасно з ванкоміцином аміноглікозиди або мали дисфункуцію нирок в анамнезі). При припиненні лікування ванкоміцином азотемія зникала майже у всіх пацієнтів.

З боку крові та лімфатичної системи: нейтропенія (можлива зворотна нейтропенія, вона зазвичай починається через 1 тиждень або пізніше після введення терапії ванкоміцином або після отримання загальної дози 25 г або більше), лейкопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, агрунулоцитоз.

З боку імунної системи: анафілактоїдна реакція (реакція, пов’язана з інфузією), реакції гіперчутливості, анафілактоїдний шок (реакція, пов’язана з інфузією).

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі псевдомембранозний коліт.

З боку шкіри та підшкірних тканин: свербіж, кропив’янка, екзантема, синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний ексфоліативний дерматит, лінійний (IgA) бульозний дерматоз, висипання з еозинофілією та системними симптомами (DRESS-синдром).

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: м’язові спазми

(реакція, пов’язана з інфузією).

З боку дихальної системи: диспное, задишка.

З боку органів слуху і рівноваги: шум або дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, вертиго. Ототоксичний вплив спостерігався найчастіше при застосуванні препарату у високих дозах або при одночасному введенні з іншими лікарськими засобами ототоксичної дії та при знижених функціях нирок чи ушкодженнях слуху.

Загальні розлади та ускладнення у місці введення: медикаментозна лихоманка, озноб, зміни у місці ін’єкції, включаючи біль, запалення, подразнення, некроз тканин, біль та спазми м’язів грудей та спини, ріст резистентних бактерій та грибів, медикаментозні висипання з еозинофілією та системними симптомами DRESS-синдром), сльозотеча, запалення слизових оболонок, почервоніння верхньої частини тіла та обличчя.

Результати лабораторних досліджень: збільшений рівень креатиніну в сироватці крові, збільшений рівень сечовини сироватки, підвищення рівнів АСТ, АЛТ, лужної фосфатази, лактатдегідрогенази, гамма-глутаміл транспептидази, білірубіну, лейцин-амінопептидази.

 

Передозування. Передозування характеризується посиленням вираженості побічних явищ. Рекомендується лікування, спрямоване на підтримання адекватної клубочкової фільтрації. Ванкоміцин погано виводиться шляхом діалізу. Надлишок ванкоміцину виводять шляхом гемофільтрації та гемодіалізу із застосуванням полісульфонових мембран. Специфічний антидот невідомий.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає даних щодо безпечності застосування препарату у період вагітності. Застосування ванкоміцину у I триместрі вагітності протипоказане. Призначення ванкоміцину у II та III триместрах можливе лише за життєвими показаннями, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, при цьому необхідно контролювати концентрацію ванкоміцину у сироватці крові.

Препарат проникає у грудне молоко, тому при необхідності його застосування слід припинити годування груддю.

 

Діти.

Застосовувати дітям від народження.

 

Особливості застосування. Швидке виведення препарату у формі болюсної ін’єкції (протягом кількох хвилин) може спричинити значну артеріальну гіпотензію, включаючи шок, зрідка з зупинкою серця, тому для зменшення ризику розвитку гіпотензивних реакцій слід контролювати артеріальний тиск пацієнта протягом введення лікарського засобу.

Моніторинг функцій печінки слід проводити регулярно, оскільки захворювання печінки при прийомі ванкоміцину можуть загострюватися у зв’язку з підвищенням рівня білірубіну, АСТ, АЛТ, лужної фосфатази і нечастого підвищення лактатдегідрогенази та гамма-глютамінтрансферази.

Частота ускладнень, пов’язаних з інфузією (включаючи артеріальну гіпотензію, припливи, гіперемію, кропив’янку та свербіж), зростає при супутньому введенні анестетиків, тому анестезію рекомендовано розпочинати після завершення інфузії ванкоміцину.

Ванкоміцин слід з обережністю застосовувати хворим з алергічними реакціями на тейкопланін, оскільки описані випадки перехресних алергічних реакцій.

У деяких пацієнтів із запальними захворюваннями слизової оболонки кишечнику можлива значна системна абсорбція при внутрішньому прийомі ванкоміцину, тому можливий ризик розвитку побічних реакцій, пов’язаних із парентеральним застосуванням ванкоміцину.

З особливою обережністю слід застосовувати ванкоміцин недоношеним дітям через незрілість ниркової системи, наслідком чого може бути зростання сироваткової концентрації ванкоміцину.

Рекомендується контролювати рівень концентрації ванкоміцину у сироватці крові недоношених новонароджених та дітей грудного віку.

При лікуванні ванкоміцином існує ризик розвитку ототоксичного ефекту, тому препарат слід з обережністю застосовувати хворим з уже порушеним слухом або під час супутнього застосування інших ототоксичних препаратів, таких як аміноглікозиди.

Тривале застосування ванкоміцину може призвести до розвитку резистентних мікроорганізмів та грибів.

Є повідомлення про випадки псевдомембранозних колітів, спричинених Clostridium difficile, серед пацієнтів, які застосовували ванкоміцин внутрішньовенно.

Повідомлялося, що пацієнти з опіками мають вищі показники загального кліренсу ванкоміцину, внаслідок чого потребують частішого застосування зі збільшенням дози. Під час застосування ванкоміцину таким хворим рекомендується індивідуальне визначення дози та уважне спостереження за станом хворого.

Слід відзначити, що побічні реакції, пов’язані зі швидкістю введення препарату, можуть проявитися при будь-якій концентрації та швидкості введення препарату та зникнути після завершення введення препарату.

При тривалому лікуванні ванкоміцином слід періодично контролювати показники крові, сечі, функцію нирок.

Ванкоміцин чинить подразнювальну дію на тканини, його слід вводити тільки внутрішньовенно краплинно. Для зниження ризику виникнення тромбофлебіту інфузія має бути повільною (щонайменше 60 хв), при наступних введеннях препарату треба обирати інше місце вколювання голки.

У випадку екстравазації може розвинутися некр

Нет аналогов