ОМЕАЛОКС КАПС. 10МГ №14 купить в Житомире Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

ОМЕАЛОКС КАПС. 10МГ №14 купить в Житомире

Артикул: 43534
Производитель: ЗЕНТИВА
Нет в продаже
Производитель: ЗЕНТИВА
ATC: A02BC01
Международное название: Omeprazole
Действующие вещество: омепразолу 10 мг
Применение: Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рефлюкс-езофагіт, синдром Золлінгера-Еллісона тощо.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ОМЕПРАЗОЛ-ЗЕНТІВА

(OMEPRAZOLE-ZENTIVA)

 

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить омепразолу 10 мг;

допоміжні речовини: цукрові гранули (сахароза, крохмаль кукурудзяний, вода очищена), лактоза безводна, гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, натрію лаурилсульфат, динатрію фосфату додекагідрат, триетилцитрат, тальк, метакрилатного сополімеру дисперсія, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171), желатин.

 

Лікарська форма. Капсули гастрорезистентні тверді.

Основні фізико-хімічні властивості: тверді желатинові капсули зі світло-коричнювато-жовтого кольору основною частиною та світло-оранжевого кольору кришкою; у капсулах містяться майже білого або світло-жовтувато-коричневого кольору сферичні гранули (пелети).

 

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки та гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи.

Код АТХ A02B C01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії

Омепразол – рацемічна суміш двох енантіомерів – зменшує секрецію кислоти у шлунку завдяки високоспецифічному механізму спрямованої дії. Він є специфічним інгібітором протонної помпи у парієтальних клітинах. При застосуванні препарату 1 раз на добу він діє швидко і забезпечує контроль кислотності шляхом оборотного інгібування секреції кислоти у шлунку.

Омепразол є слабкою основою. Він концентрується і перетворюється на активну форму у сильнокислому середовищі внутрішньоклітинних компартментів парієтальних клітин, де він інгібує фермент H+/K+-ATФазу – протонну помпу. Ця дія на кінцевий етап утворення кислоти у шлунку є дозозалежною і забезпечує високоефективне інгібування як базальної, так і стимульованої секреції кислоти, незалежно від подразника.

Фармакодинамічні ефекти

Усі фармакодинамічні ефекти можна пояснити впливом омепразолу на секрецію кислоти.

Вплив на секрецію кислоти у шлунку

Пероральний прийом омепразолу раз на добу забезпечує швидке і стале інгібування денної і нічної секреції кислоти у шлунку. Максимальний ефект досягається через 4 дні лікування. Застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки спричиняє середнє зниження внутрішньошлункової кислотності принаймні на 80 % протягом 24 годин, яке підтримується і надалі. При цьому середнє зниження піку виділення кислоти після стимуляції пентагастрином становить приблизно 70 % через 24 години після прийому препарату.

Пероральне застосування омепразолу у дозі 20 мг пацієнтам з виразкою дванадцятипалої кишки дозволяє підтримувати внутрішньошлунковий pH на рівні ≥ 3 в середньому протягом 17 з 24 годин після прийому препарату.

Внаслідок зниження секреції кислоти і внутрішньошлункової кислотності омепразол дозозалежно зменшує/нормалізує експозицію кислоти у стравоході у пацієнтів з гастроезофагеальною рефлюксною хворобою. Інгібування секреції кислоти пов’язане з площею під фармакокінетичною кривою (AUC) омепразолу, а не з фактичною концентрацією у плазмі у певний момент часу.

Тахіфілаксія під час лікування омепразолом не спостерігалась.

Інші ефекти, пов’язані з інгібуванням секреції кислоти

Повідомлялося про дещо підвищену частоту виникнення залозистих кіст у шлунку під час тривалого лікування. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого інгібування секреції кислоти; вони доброякісні і вочевидь є зворотними.

Зменшення кислотності шлунка з будь-якої причини, у тому числі зумовлене інгібіторами протонної помпи, призводить до підвищення у шлунку кількості бактерій, що зазвичай присутні у шлунково-кишковому тракті. Лікування препаратами, які знижують кислотність, може спричинити невелике підвищення ризику шлунково-кишкових інфекцій, зокрема спричинених Salmonella і Campylobacter.

Як і всі препарати, які блокують утворення кислоти, омепразол може зменшувати всмоктування вітаміну B12 (ціанокобаламіну) через гіпо- або ахлоргідрію. Це слід враховувати під час тривалої терапії пацієнтів з факторами ризику зниженого всмоктування вітаміну B12 або його дефіцитом в організмі.

Під час терапії антисекреторними лікарськими засобами сироватковий рівень гастрину зростає у відповідь на зменшення секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлункового вмісту підвищується рівень CgA. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень з виявлення нейроендокринних пухлин. Згідно з даними літератури щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA терапію інгібітором протонної помпи необхідно припинити. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися через 5 днів після відміни терапії омепразолом, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після її відміни.

Під час тривалої терапії омепразолом у деяких пацієнтів (серед яких були як діти, так і дорослі) спостерігалося збільшення кількості ентерохромафіноподібних клітин (enterochromaffin-like cells, ECL), яке, можливо, було спричинене підвищенням сироваткових рівнів гастрину. Це спостереження вважається клінічно незначущим.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Омепразол та омепразол магнію є кислотолабільними, тому їх слід призначати перорально у вигляді гранул з кишковорозчинним покриттям у капсулах або таблетках. Омепразол всмоктується швидко, його максимальні рівні у плазмі спостерігаються приблизно через 1-2 години після прийому. Всмоктування омепразолу відбувається у тонкому кишечнику і зазвичай завершується за 3-6 годин. Одночасне вживання їжі не впливає на біодоступність. Системна доступність (біодоступність) омепразолу після перорального прийому разової дози становить приблизно 40 %. При багатократному прийомі препарату раз на добу біодоступність збільшується до близько 60 %.

Розподіл

Уявний об’єм розподілу у здорових добровольців становить приблизно 0,3 л/кг маси тіла. Ступінь зв’язування омепразолу з білками плазми крові – 97 %.

Метаболізм

Омепразол повністю метаболізується системою цитохрому P450 (CYP). Основна частина його метаболізму залежить від поліморфних ізоформ цитохрому CYP2C19, який відповідає за утворення гідроксіомепразолу – основного метаболіту у плазмі крові.

Інша частина метаболізму залежить від ще однієї специфічної ізоформи – цитохрому CYP3A4, який відповідає за утворення омепразолсульфону. Внаслідок високої спорідненості омепразолу до CYP2C19 існує можливість конкурентного інгібування і метаболічних взаємодій з іншими лікарськими засобами, які є субстратами CYP2C19. Однак через низьку спорідненість до CYP3A4 омепразол не здатний інгібувати метаболізм інших субстратів CYP3A4. Крім того, омепразол не інгібує основні ферменти системи CYP.

Приблизно у 3 % представників європеоїдної раси і 15-20 % уродженців Азії спостерігається дефіцит або відсутність функціонального ферменту CYP2C19; таких людей називають особами з повільним метаболізмом. Найімовірніше, метаболізм омепразолу у них каталізує переважно CYP3A4. Після багатократного прийому 20 мг омепразолу раз на добу середній показник AUC в осіб з повільним метаболізмом був у 5-10 разів вищий, ніж в осіб з функціональним ферментом CYP2C19 (осіб з інтенсивним метаболізмом). Середні пікові концентрації у плазмі також були вищими у 3-5 разів. Ці результати не впливають на дозування омепразолу.

Виведення

Період напіввиведення омепразолу з плазми зазвичай становить менш ніж 1 годину як після однократного, так і після багатократного перорального прийому препарату 1 раз на добу. Омепразол повністю виводиться з плазми крові протягом інтервалу між прийомом двох доз і не має тенденції накопичуватися в організмі при застосуванні 1 раз на добу. Приблизно 80 % дози омепразолу після перорального прийому виводиться у вигляді метаболітів із сечею, а решта виводиться з калом, переважно шляхом біліарної секреції.

AUC омепразолу збільшується при багатократному прийомі. Це збільшення є дозозалежним і спричиняє нелінійну залежність «доза-AUC» після багатократного прийому. Ця залежність від часу і дози зумовлена зниженням метаболізму першого проходження та системного кліренсу, що, імовірно, спричинено інгібуванням ферменту CYP2C19 омепразолом і/або його метаболітами (наприклад сульфоном).

Жоден метаболіт омепразолу не чинить впливу на секрецію кислоти у шлунку.

 

Особливі групи хворих

Порушення функції печінки

Метаболізм омепразолу у пацієнтів з порушенням функції печінки також порушується, що призводить до збільшення AUC. Омепразол не демонструє жодної тенденції до накопичення за прийому раз на добу.

Порушення функції нирок

Фармакокінетичні показники омепразолу, включаючи системну біодоступність і швидкість виведення, у пацієнтів зі зниженою функцією нирок залишаються незмінними.

Пацієнти літнього віку

Швидкість метаболізму омепразолу в осіб літнього віку (75-79 років) дещо знижена.

Діти

Обмежені дані про дітей віком від 0 до 16 років вказують на те, що фармакокінетика в межах рекомендованих доз є подібною до фармакокінетики у дорослих.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Диспептичний синдром, пов'язаний з підвищеною кислотністю шлункового соку, що проявляється печією, кислотною відрижкою, болем в епігастральній ділянці.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до омепразолу, заміщених бензімідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин.

Як і інші інгібітори протонної помпи, омепразол не можна застосовувати одночасно з нелфінавіром (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив омепразолу на фармакокінетику інших діючих речовин

 

Діючі речовини з pH-залежним всмоктуванням

Знижена кислотна активність шлунка під час лікування омепразолом може спричиняти знижене або підвищене всмоктування діючих речовин, абсорбція яких залежить від рН шлунка.

Нелфінавір, атазанавір

Плазмові рівні нелфінавіру та атазанавіру знижуються при одночасному застосуванні цих препаратів з омепразолом.

Одночасне застосування омепразолу і нелфінавіру протипоказане.

Одночасне застосування з омепразолом (у дозі 40 мг 1 раз на добу) знижувало середню експозицію нелфінавіру приблизно на 40 %, а середню експозицію фармакологічно активного метаболіту М8 – приблизно на 75-90 %. Ця взаємодія може також включати інгібування CYP2C19.

Одночасне застосування омепразолу та атазанавіру не рекомендоване. При одночасному призначенні омепразолу (40 мг 1 раз на добу) і комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг здоровим добровольцям спостерігалося зниження експозиції атазанавіру на 75 %. Збільшення дози атазанавіру до 400 мг не компенсувало вплив омепразолу на експозицію атазанавіру. Одночасний прийом омепразолу (20 мг 1 раз на добу) з комбінацією атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг у здорових добровольців призводив до зниження експозиції атазанавіру приблизно на 30 % порівняно з експозицією, яка спостерігалася після прийому лише комбінації атазанавір 300 мг/ритонавір 100 мг 1 раз на добу.

Дигоксин

Одночасне лікування омепразолом (20 мг на добу) та дигоксином призводило до збільшення біодоступності дигоксину на 10 % у здорових осіб. У рідкісних випадках повідомлялося про токсичність дигоксину. Слід з обережністю призначати великі дози омепразолу одночасно з дигоксином у пацієнтів літнього віку. У цьому разі потрібно посилити терапевтичний лікарський моніторинг дигоксину.

Клопідогрель

У перехресному клінічному дослідженні учасникам протягом 5 днів призначали клопідогрель (ударна доза 300 мг з подальшими дозами 75 мг/добу) як монотерапію та у комбінації з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем). При одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу експозиція активного метаболіту клопідогрелю була знижена на 46 % (день 1) та 42 % (день 5). Середній показник інгібування агрегації тромбоцитів (ІАТ) при одночасному прийомі клопідогрелю та омепразолу зменшувався на 47 % (день 1) і 30 % (день 5). В іншому дослідженні було показано, що прийом клопідогрелю та омепразолу в різний час не запобігає їхній взаємодії, яка, імовірно, зумовлена інгібуючим впливом омепразолу на CYP2C19. З міркувань безпеки слід уникати одночасного застосування омепразолу і клопідогрелю.

В обсерваційних і клінічних дослідженнях було отримано суперечливі дані щодо клінічних аспектів цієї фармакокінетичної/фармакодинамічної взаємодії стосовно основних серцево-судинних патологій.

Ампіцилін: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку. При одночасному призначенні ампіциліну та омепразолу може погіршуватися абсорбція антибіотика, що призводить до зниження його біодоступності.

Залізо: прийом омепразолу призводить до значного та тривалого пригнічення секреції кислоти у шлунку, що може призводити до зниження абсорбції заліза у шлунково-кишковому тракті.

Інші діючі речовини

Омепразол статистично значущо знижує всмоктування посаконазолу, ерлотинібу, кетоконазолу та ітраконазолу, тому їхня клінічна ефективність може зменшуватися. Слід уникати одночасного застосування омепразолу з посаконазолом та ерлотинібом.

 

Карбамазепін: повідомлялося, що після однократного прийому дози карбамазепіну омепразол збільшував період напіввиведення, збільшував площу під кривою «концентрація/час» (AUC) та зменшував кліренс карбамазепіну.

Ціанокобаламін: омепразол може зменшувати абсорбцію вітаміну В12 при його пероральному прийомі.

Циклоспорин: вплив омепразолу на концентрації циклоспорину повністю не встановлений. У контрольованих дослідженнях не було виявлено значущих змін або знижень концентрації циклоспорину у плазмі крові. Були зареєстровані випадки підвищення та зниження рівнів циклоспорину. У зв’язку з цим при одночасному лікуванні пацієнта циклоспорином та омепразолом необхідно контролювати рівень циклоспорину у плазмі крові.

Дисульфірам: одночасне застосування з омепразолом може призвести до підвищення концентрацій дисульфіраму в сироватці крові з такими проявами токсичності дисульфіраму як сплутаність свідомості, дезорієнтація та зміни психічного статусу.

Метотрексат: вважається, що омепразол може пригнічувати активну секрецію метотрексату у нирках, що при одночасному призначенні цих препаратів може призводити до підвищення концентрацій метотрексату.

Метронідазол, амоксицилін: взаємодія з метронідазолом та амоксициліном не встановлена. Ці антибактеріальні препарати використовуються у комбінації з омепразолом для ерадикації Helicobacter pylori.

Взаємодія з безрецептурними препаратами (парацетамол, НПЗП, антациди) не має клінічного значення.

Грейпфрутовий сік – одночасне вживання грейпфрутового соку та омепразолу 20 мг зменшує утворення сульфону омепразолу, опосередковане цитохромом P450 3A4, але не інгібує утворення 5-гідроксіомепразолу, опосередковане цитохромом P450 2C19. Клінічне значення цієї взаємодії не встановлено.

Сік журавлини – сік журавлини при одночасному вживанні з омепразолом спричиняє значуще зниження pH шлункового соку. Регулярне вживання соку журавлини під час лікування інгібіторами протонної помпи може зменшувати їх ефективність. Періодичне вживання соку журавлини, скоріш за все, не матиме клінічного впливу на кислотність шлункового соку, але рекомендується дотримуватися обережності. Наразі невідомо, чи мають такий самий вплив на кислотність шлункового соку харчові добавки з екстрактами з журавлини, але рекомендується дотримуватися обережності.

Абсорбція омепразолу може сповільнюватися при прийомі їжі, тому препарат слід призначати натще.

 

Діючі речовини, які метаболізуються з участю CYP2C19

Омепразол є помірним інгібітором CYP2C19 – основного ферменту, який бере участь у метаболізмі омепразолу. Таким чином, при його одночасному застосуванні з діючими речовинами, які також метаболізуються CYP2C19, метаболізм цих речовин може погіршуватися, а системна експозиція підвищуватися. Прикладами таких препаратів є R-варфарин та інші антагоністи вітаміну К, цилостазол, діазепам і фенітоїн.

Цилостазол

У перехресному дослідженні з участю здорових добровольців омепразол у дозі 40 мг збільшував Cmax та AUC цилостазолу на 18 % і 26 % відповідно, а одного з його активних метаболітів – на 29 % і 69 % відповідно.

Тиклопедин: тиклопедин пригнічує метаболізм омепразолу в осіб, які були визначені як швидкі метаболізатори цитохрому P450 2C19 (CYP2C19).

Фенітоїн

Протягом перших 2 тижнів після початку лікування омепразолом рекомендовано здійснювати моніторинг плазмових концентрацій фенітоїну, і, якщо при цьому відбулося коригування дози фенітоїну, потрібно продовжувати моніторинг і далі коригувати дозу після закінчення терапії омепразолом.

 

Невідомі механізми взаємодії

 

Саквінавір

Одночасне застосування омепразолу з комбінацією саквінавір/ритонавір призводило до максимального підвищення плазмових рівнів саквінавіру приблизно на 70 %, що асоціювалося з доброю переносимістю у ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Такролімус

Повідомлялося, що при одночасному застосуванні омепразол спричиняє підвищення сироваткових рівнів такролімусу. При одночасному застосуванні слід ретельно контролювати концентрації такролімусу та функцію нирок (кліренс креатиніну) і за потреби коригувати дозу такролімусу.

 

Вплив інших діючих речовин на фармакокінетику омепразолу

Інгібітори CYP2C19 і/або CYP3A4

Оскільки метаболізм омепразолу відбувається з участю CYP2C19 і CYP3A4, діючі речовини з відомою здатністю інгібувати CYP2C19 або CYP3A4 (наприклад кларитроміцин і вориконазол) можуть спричиняти підвищення сироваткових рівнів омепразолу, зменшуючи швидкість його метаболізму. Супутнє лікування вориконазолом призводило до збільшення експозиції омепразолу більш ніж удвічі. Оскільки високі дози омепразолу переносяться добре, коригування дози омепразолу загалом не потрібне. Однак слід розглядати можливість коригування дози для пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки і при тривалому лікуванні.

 

Індуктори CYP2C19 і/або CYP3A4

Діючі речовини з відомою здатністю індукувати CYP2C19 або CYP3A4 або обидва ці ферменти (зокрема рифампіцин і препарати звіробою звичайного) можуть призводити до зниження сироваткових рівнів омепразолу, пришвидшуючи його метаболізм.

 

Особливості застосування.

Якщо виникають будь-які тривожні симптоми (наприклад суттєва ненавмисна втрата ваги, періодичне блювання, дисфагія, блювання кров’ю або мелена) й існує підозрювана або підтверджена виразка шлунка, слід виключити наявність можливого злоякісного новоутворення, оскільки лікування омепразолом може маскувати симптоми і відстрочувати встановлення діагнозу.

Не рекомендовано призначати атазанавір одночасно з інгібіторами протонної помпи (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Якщо лікар вирішить, що комбінації атазанавіру та інгібітора протонної помпи неможливо уникнути, то в такому разі рекомендовано здійснювати ретельний клінічний моніторинг (зокрема, вимірювати вірусне навантаження) одночасно з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг та призначенням 100 мг ритонавіру; при цьому доза омепразолу не повинна перевищувати 20 мг.

Повідомлялося про випадки виникнення тяжкої гіпомагніємії у хворих, які отримують інгібітори протонної помпи (ІПП), таких як омепразол, протягом н

Нет аналогов