Рецептурный
РАБЕПРАЗОЛ-ЗДОРОВЬЕ ТАБ. 10МГ №20 купить в Житомире Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

РАБЕПРАЗОЛ-ЗДОРОВЬЕ ТАБ. 10МГ №20 купить в Житомире

Артикул: 22732
Производитель: ЗДОРОВЬЕ ФК ООО
Выберите нужную аптеку:
Производитель: ЗДОРОВЬЕ ФК ООО
ATC: A02BC04
Международное название: Rabeprazole
Действующие вещество: рабепразолу натрію 10 мг

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

НСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАБЕПРАЗОЛ-ЗДОРОВ’Я

(RABEPRAZOL-ZDOROVYE)

 

Склад:

діюча речовина: rabeprazole;

1 таблетка містить рабепразолу натрію 10 мг або 20 мг;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, магнію оксид легкий, натрію лаурилсульфат, кросповідон;

для таблеток 10 мг: суха суміш «Advantia Prіme» білого кольору (у т. ч. титану діоксид (Е 171)) і суха суміш «Advantia Performance» рожевого кольору (у т. ч. барвники: червоний чарівний (Е 129)), тартразин (Е 102), жовтий захід FCF (Е 110);

для таблеток 20 мг: суха суміш «Advantia Prіme» білого кольору (у т. ч. титану діоксид (Е 171)) і суха суміш «Advantia Performance» зеленого кольору (у т. ч. барвники: індигокармін (Е 132)), тартразин (Е 102), хіноліновий жовтий (Е 104).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки і гастроезофагеальної рефлюксної хвороби. Інгібітори протонної помпи. Код АТС А02В С04.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки;

активна доброякісна виразка шлунка;

ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ);

довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримуюча терапія ГЕРХ);

симптоматичне лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби від помірного до дуже тяжкого ступеня (симптоматичне лікування ГЕРХ);

синдром Золлінгера–Еллісона;

у комбінації з відповідними антибактеріальними терапевтичними схемами для ерадикації Helicobacter pylori (H. pylori) у пацієнтів з пептичною виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату/заміщених бензимідазолів.

 

Спосіб застосування і дози. Застосовувати дорослим, у т. ч. пацієнтам літнього віку.

Активна пептична виразка дванадцятипалої кишки та активна доброякісна виразка шлунка: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу вранці.

У більшості пацієнтів з активною пептичною виразкою дванадцятипалої кишки час, необхідний для загоєння виразки, становить до 4 тижнів. Слід, однак, відзначити, що деяким пацієнтам для одужання слід приймати препарат додатково протягом ще 4 тижнів. У більшості пацієнтів з активною доброякісною виразкою шлунка загоєння відбувається за 6 тижнів, але деяким пацієнтам, не чутливим до лікування, для загоєння виразок слід приймати препарат додатково протягом ще 6 тижнів.

Ерозивна або виразкова гастроезофагеальна рефлюксна хвороба: рекомендована доза при цих захворюваннях становить 20 мг 1 раз на добу протягом 4-8 тижнів.

Довготривале лікування гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (підтримуюча терапія ГЕРХ): для тривалого лікування можна використати підтримуючі дози препарату 10 мг або 20 мг 1 раз на добу (залежно від ефективності лікування).

Симптоматичне лікування ГЕРХ від помірного до дуже тяжкого ступеня: пацієнтам без езофагіту препарат призначати у дозі 10 мг 1 раз на добу. Якщо після 4 тижнів лікування симптоми не зникають, слід провести додаткове обстеження пацієнта. Як тільки симптоми зникнуть, подальший контроль симптомів можна досягнути використанням режиму «на вимогу»: застосовувати 10 мг 1 раз на добу за потреби.

Синдром Золлінгера-Еллісона: дозу підбирати індивідуально.

Початкова доза – 60 мг на добу. Дозу можна поступово підвищувати до 120 мг на добу за клінічної необхідності. Можна застосовувати разову дозу до 100 мг на день. При необхідності прийому 120 мг на добу дозу ділити на 2 прийоми по 60 мг. Лікування продовжувати стільки, скільки це клінічно необхідно. Деякі хворі на синдром Золлінгера-Еллісона отримували лікування рабепразолом протягом 1 року.

Ерадикація Н. pylori: пацієнтам з Н. pylori слід застосовувати відповідні комбінації рабепразолу з антибіотиками. Рекомендується призначення протягом 7 днів: рабепразол 20 мг 2 рази на добу + кларитроміцин 500 мг 2 рази на добу і амоксицилін 1 г 2 рази на добу.

За показаннями, що потребують прийому лише 1 раз на добу, препарат слід приймати вранці до їди. Хоча ні прийом у першу половину дня, ні вживання їжі не продемонстрували впливу на дію рабепразолу, цей режим застосування сприятливіший для лікування. Таблетки не можна розжовувати або дрібнити, їх слід ковтати цілими.

Порушення функції нирок і печінки. Пацієнти з порушеннями функції нирок або печінки не потребують коригування дози препарату. Застосування при лікуванні пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки детальніше розглянуто у розділі «Особливості застосування».

 

Побічні реакції. Найбільш частими побічними реакціями, про які повідомлялося, були головний біль, діарея, абдомінальний біль, астенія, метеоризм, висипання і сухість у роті. Побічні ефекти, що спостерігались, були здебільшого незначними, помірними і швидко минали.

Інфекції та інвазії: інфекції.

Кров і лімфатична система: анемія, еозинофілія, еритроцитопенія, лімфопенія, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз.

З боку імунної системи: гіперчутливість (включаючи кропив’янку, набряк обличчя, артеріальну гіпотензію і диспное; еритема, бульозні реакції і гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування).

З боку метаболізму: анорексія, гіпомагніємія, гіпонатріємія.

Психічні розлади: безсоння, знервованість, депресія, сплутаність свідомості.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, запаморочення, слабкість у кінцівках, оніміння кінцівок, гіпестезія, зниження сили стиснення кисті, порушення мовлення, дезорієнтація, делірій, кома.

З боку органів зору: розлади зору, збільшення внутрішньоочного тиску.

Судинні розлади: периферійний набряк, артеріальна гіпертензія, пальпітація.

З боку дихальної системи: кашель, фарингіт, риніт, бронхіт, синусит, глосит.

З боку травного тракту: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль, запор, метеоризм, відчуття переповнення і важкості у шлунку, кандидоз, диспепсія, сухість у роті, відрижка, гастрит, стоматит, порушення відчуття смаку, ентерит, езофагіт, хейліт, печія, геморой.

Розлади печінки і жовчовивідних шляхів: гепатит, жовтяниця, печінкова енцефалопатія (у поодиноких випадках печінкова енцефалопатія спостерігалась у пацієнтів із цирозом. Слід бути обережними при призначенні лікування препаратом пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку шкіри і підшкірних тканин: висипання, еритема (бульозні реакції і гострі системні алергічні реакції, що зазвичай зникають після припинення лікування), свербіж, пітливість, бульозні реакції, мультиформна еритема, синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м’язової системи: неспецифічний біль, біль у спині, міалгія, судоми ніг, артралгія.

З боку нирок і сечовивідної системи: інфекції сечовивідних шляхів, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: гінекомастія, посилення ерекції.

Загальні розлади: астенія, грипоподібний синдром, нездужання, біль у грудях, озноб, жар, спрага, алопеція.

Дослідження: збільшення рівня печінкових ферментів (АЛТ, АСТ), ЛДГ, гамма-глутамілтрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення маси тіла, протеїнурія, збільшення рівня загального холестерину, тригліцеридів, азоту сечовини, підвищення рівня ТСГ, КФК, сечової кислоти, глюкози сечі, гіперамоніємія.

Побічні реакції, які мають клінічне значення:

шок і анафілактичні реакції;

панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз і гемолітична анемія;

фульмінантна форма гепатиту, порушення функції печінки, жовтяниця;

інтерстиціальна пневмонія;

синдром Лайєлла, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема;

гостра ниркова недостатність, інтерстиційний нефрит;

гіпонатріємія;

рабдоміоліз.

Побічні реакції, які мають клінічне значення і властиві інгібіторам протонної помпи (ІПП):

порушення зору;

ангіоневротичний набряк, бронхіальний спазм;

сплутаність свідомості.

 

Передозування. Досвід навмисного або випадкового передозування обмежений. Жодних клінічних симптомів, пов’язаних із передозуванням, не виявлено. Максимальний встановлений вплив не перевищував 180 мг рабепразолу 1 раз на день під час лікування синдрому Золлінгера–Еллісона. Специфічний антидот для рабепразолу невідомий. Рабепразол добре зв’язується з білками плазми і не виводиться під час діалізу. При передозуванні необхідно проводити симптоматичне і підтримуюче лікування.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Немає даних щодо безпечності застосування рабепразолу у період вагітності. Дослідження репродуктивної функції на тваринах не виявили доказів порушення фертильності чи шкоди плоду, пов’язаних із застосуванням рабепразолу, проте у щурів спостерігалося незначне плацентарне проникнення. Застосування препарату у період вагітності протипоказано.

Невідомо, чи проникає рабепразол у грудне молоко жінок. Відповідні дослідження не проводились. Рабепразол натрію проникає у грудне молоко щурів. Тому препарат не слід призначати жінкам у період годування груддю.

 

Діти. Препарат не рекомендується призначати дітям, оскільки на сьогодні немає достатнього досвіду його застосування пацієнтам цієї вікової групи.

 

Особливості застосування. Слід дотримуватися обережності при призначенні рабепразолу пацієнтам з відомою гіперчутливістю до ліків. Ризик перехресної гіперчутливості з іншими ІПП або заміщеними бензимідазолами не виключається.

Застосування пацієнтами літнього віку. Препарат метаболізується виключно у печінці. Оскільки з віком фізіологічна функція печінки може послаблюватися, у пацієнтів літнього віку можуть виникнути побічні реакції. Тому таким пацієнтам потрібен нагляд і точне дотримання рекомендацій щодо дозування та тривалості лікування.

Симптоматичне поліпшення у відповідь на терапію рабепразолом може відбуватись і при наявності злоякісного новоутворення у шлунку, тому перед початком терапії препаратом необхідно виключити наявність пухлин.

Пацієнтів, які проходять тривалий курс лікування (особливо тих, що лікуються більше одного року), слід регулярно обстежувати.

Пацієнтів слід попередити, що таблетки не можна розжовувати або дрібнити, а треба ковтати цілими.

Існують постмаркетингові повідомлення про патологічні зміни крові (тромбоцитопенія і нейтропенія). У більшості випадків іншої етіології не знаходили; зміни крові були неускладнені і зникали після припинення застосування рабепразолу.

Спостерігались відхилення печінкових ферментів від норми. У більшості випадків іншої етіології не знаходили; порушення були неускладнені і зникали після припинення застосування рабепразолу.

У пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки не спостерігалось значної різниці частоти побічних ефектів при прийомі препарату порівняно з такою у пацієнтів відповідної статі і віку, які препарат не приймали. Лікарю слід дотримуватися обережності, призначаючи препарат на ранніх стадіях терапії пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки, оскільки відсутні клінічні дані щодо застосування препарату пацієнтам цієї групи.

Під час лікування рекомендується періодично проводити гематологічні і біохімічні тестування.

Одночасне застосування атазанавіру і рабепразолу не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Лікування ІПП, включаючи рабепразол, підвищує ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, таких як Salmonella, Campylobacter і Clostridium difficile (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Гіпомагніємія. Гіпомагніємія (симптоматична чи асимптоматична) може виникати у пацієнтів, які приймають ІПП протягом трьох місяців і більше, та проявлятися такими симптомами, як аритмія, судоми, тетанія. У більшості пацієнтів лікування гіпомагніємії вимагало припинення прийому ІПП і призначення замісної корегуючої терапії препаратами магнію. При тривалому одночасному лікуванні з дигоксином чи препаратами, які призводять до гіпомагніємії (наприклад з діуретиками), потрібно контролювати рівень магнію у крові пацієнтів до початку і протягом лікування.

Функція щитовидної залози. У ході досліджень на тваринах спостерігалось збільшення маси щитовидної залози і підвищення рівнів тироксину у крові. Рекомендується стежити за функцією щитовидної залози під час лікування препаратом.

Особливості проведення дихальних тестів. Результати С-уреазних дихальних тестів можуть бути хибнонегативними під час прийому ІПП, таких як рабепразол, та антибіотиків, таких як амоксицилін, кларитроміцин і метронідазол. Тому для визначення наявності H. pylori дихальні тести слід проводити не раніше ніж через 4 тижні після закінчення лікування такими препаратами.

Ризик переломів. Деякі обсерваційні дослідження припускають, що ІПП підвищують ризик остеопорозозалежних переломів стегна, зап’ястка і хребців. Ризик переломів зростав у пацієнтів, які тривалий час (більше 1 року) отримували високі дози ІПП.

Як підтримувальну терапію при рефлюкс-езофагіті препарат можна призначати тільки пацієнтам із рецидивами хвороби. Не слід призначати препарат тим, хто не потребує підтримувальної терапії. Рекомендовано припинити лікування за умови покращення стану здоров’я за допомогою дієти, обмеження вживання алкоголю, а також у разі відсутності загострень протягом тривалого часу. Ретельне обстеження, а саме періодична ендоскопія, показане при підтримувальній терапії.

Лікування неерозивної рефлюксної хвороби показане пацієнтам, які мають повторювані рефлюксні симптоми, зокрема печію і кислотний рефлюкс (близько двох разів на тиждень). Застосування препарату може приховувати симптоми злоякісної пухлини (наприклад раку шлунка чи кишечнику) та інші захворювання травного тракту. Тому слід виключити наявність таких захворювань перед призначенням препарату.

За умови призначення препарату пацієнту з рефлюксною хворобою без ерозій лікарю слід пересвідчитися в ефективності лікування після 2 тижнів застосування препарату. Якщо симптоми не зникли, є ймовірність, що рефлюксна хвороба не є причиною їх виникнення. У такому випадку лікар має застосувати інший метод лікування.

Якщо препарат призначається з метою ерадикації H. pylori, важливо звернути увагу на протипоказання, особливості застосування, клінічно значимі побічні реакції та інші застереження, вказані в інструкції для медичного застосування інших лікарських засобів, які застосовуються з метою ерадикації.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Враховуючи фармакодинаміку рабепразолу і властивий йому профіль побічних ефектів, можна вважати, що препарат не буде негативно впливати на керування автомобілем і роботу з потенційно небезпечними механізмами. Разом з тим, у разі виникнення сонливості рекомендується уникати керування автомобілем і роботи з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Система CYP. Рабепразол метаболізується системою печінкових ферментів цитохрому P450, а саме CYP2C19 і CYP3A4.

Рабепразол не має фармакокінетичних чи клінічно значущих взаємодій з варфарином, фенітоїном, теофіліном чи діазепамом, кожен з яких метаболізується CYP.

Взаємодії, спричинені пригніченням секреції шлункової кислоти. Рабепразол спричинює сильне і тривале зниження продукування шлункової кислоти. Таким чином, рабепразол, у принципі, може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу і кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до зниження концентрації останніх у плазмі, а застосування з дигоксином може призвести до підвищення концентрації останнього. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати разом з рабепразолом, слід перебувати під наглядом лікаря для визначення необхідності коригування дози.

Антациди. Не спостерігалося взаємодії препарату з антацидами, такими як алюмінію чи магнію гідроксид.

Атазанавір. Одночасне застосування атазанавіру 300 мг/ритонавіру 100 мг з омепразолом (40 мг 1 раз на добу) або атазанавіру 400 мг з ланзопразолом (60 мг 1 раз на добу) призводило до значного зниження експозиції атазанавіру. Абсорбція атазанавіру залежить від рН. Хоча дані відсутні, очікуються схожі результати застосування інших ІПП. ІПП, включаючи рабепразол, не слід застосовувати у комбінації з атазанавіром.

Їжа. Вживання їжі з низьким вмістом жирів не впливає на абсорбцію рабепразолу. Прийом рабепразолу з жирною їжею може затримати абсорбцію на 4 години і більше, проте максимальна концентрація і рівень абсорбції залишаються незмінними.

Циклоспорин. Рабепразол інгібує метаболізм циклоспорину. Цей рівень інгібування аналогічний рівню інгібування омепразолом.

 

Лікарські засоби, які протипоказані для одночасного застосування з рабепразолом:

Лікарський засіб

Ознаки взаємодії

Механізм і фактори ризику

Атазанавір

Терапевтична дія атазанавіру може зменшитися

Завдяки своїй антисекреторній дії рабепразол підвищує рН шлунка, зменшує розчинність атазанавіру сульфату і тим самим знижує його концентрацію у плазмі крові

 

Лікарські засоби, які слід призначати з обережністю:

Лікарський засіб

Ознаки взаємодії

Механізм і фактори ризику

Нет аналогов