Рецептурный
СОЛИАН Р-Р 100МГ/1МЛ 60МЛ купить в Славутиче Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

СОЛИАН Р-Р 100МГ/1МЛ 60МЛ купить в Славутиче

Артикул: 32294
Производитель: САНОФИ-АВЕНТИС
Нет в продаже
Производитель: САНОФИ-АВЕНТИС
ATC: N05AL05
Международное название: Amisulpride
Действующие вещество: амісульприду 100 мг

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

СОЛІАН®

(SOLIAN®)

 

Склад:

діюча речовина: амісульприд;

1 мл розчину містить амісульприду 100 мг;

допоміжні речовини: гесвіт®, кислота хлористоводнева, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), калію сорбат, ароматизатор карамельний, вода очищена.

 

Лікарська форма. Розчин для перорального застосування.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина жовтого або коричнювато-жовтого кольору з характерним запахом карамелі.

 

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби. Код АТХ N05A L05.

Фармакодинаміка. Амісульприд є антипсихотичним препаратом, що належить до класу заміщених бензамідів.

Фармакодинамічний профіль препарату характеризується селективною та переважною афінністю до допамінових D2- і D3-рецепторів у лімбічній системі. Амісульприд не виявляє афінності до серотонінових рецепторів або до інших нейрорецепторів, таких як гістамінові, холінергічні та адренергічні рецептори.

У дослідженнях на тваринах амісульприд у високих дозах блокував переважно допамінергічні нейрони мезолімбічної системи, порівняно з такими нейронами стріарної системи. Ця специфічна афінність може пояснити переважно антипсихотичні ефекти амісульприду порівняно з його екстрапірамідними ефектами.

У низьких дозах амісульприд блокує переважно пресинаптичні D2/D3-допамінергічні рецептори, що може пояснити його ефекти на негативну симптоматику.

У контрольованому подвійному сліпому дослідженні з порівнянням препарату з галоперидолом, в якому взяв участь 191 пацієнт з гострою шизофренією, на фоні застосування амісульприду спостерігалося статистично значущо більш виражене зменшення вторинної негативної симптоматики, ніж на фоні застосування галоперидолу.

Фармакокінетика. У людей амісульприд демонструє 2 піки абсорбції: перший досягається швидко, через 1 годину після прийому препарату, і другий спостерігається через 3-4 години після прийому. Відповідні плазмові концентрації становлять 39 ± 3 та 54 ± 4 нг/мл після прийому препарату у дозі 50 мг.

Об'єм розподілу становить 5,8 л/кг. Зв'язування препарату з білками є низьким (16 %), і відсутні будь-які підозри щодо існування лікарської взаємодії, опосередкованої зв'язуванням з білками. Абсолютна біодоступність становить 48 %.

Амісульприд метаболізується незначною мірою: було ідентифіковано 2 неактивні метаболіти, які становлять приблизно 4 % загальної кількості препарату, що виводиться з організму.

Кумуляція амісульприду відсутня, і його фармакокінетика залишається незміненою після багатократного прийому препарату.

Період напіввиведення після перорального прийому препарату дорівнює приблизно 12 годинам.

Період напіввиведення після ін'єкційного введення препарату дорівнює приблизно 8 годинам.

Амісульприд виводиться з сечею у незміненому вигляді. 50 % дози, введеної внутрішньовенно, виводиться з сечею, і 90 % цієї кількості виводиться у перші 24 години. Нирковий кліренс становить приблизно 330 мл/хв.

Споживання їжі, багатої вуглеводами, значущо знижує AUC, Tmax і Cmax амісульприду, але після споживання їжі, багатої жирами, жодних змін цих показників не спостерігалося. Значущість цих даних для лікування амісульпридом невідома.

Печінкова недостатність. Оскільки амісульприд метаболізується незначною мірою, пацієнтам з печінковою недостатністю зниження дози препарату не показане.

Ниркова недостатність. Період напіввиведення у пацієнтів з нирковою недостатністю не змінюється, тоді як загальний кліренс знижується у 2,5-3 рази.

AUC амісульприду у пацієнтів з легкою дисфункцією нирок збільшується удвічі, а у пацієнтів з помірною дисфункцією нирок − майже у 10 разів.

Проте досвід застосування препарату таким пацієнтам обмежений, і дані щодо застосування препарату у дозах вище 50 мг відсутні.

Амісульприд погано піддається діалізу.

Пацієнти літнього віку. Доступні фармакокінетичні дані щодо пацієнтів віком понад 65 років показують, що після однократного прийому препарату у дозі 50 мг спостерігається збільшення Cmax, T1/2 і AUC на 10-30 %.

Дані після багатократного прийому препарату наразі відсутні.

Доклінічні дані з безпеки. У токсикологічному профілі амісульприду домінують фармакологічні ефекти препарату. Токсикологічні дослідження із багатократним застосуванням препарату не показали уражень яких-небудь органів-мішеней. Для амісульприду не властиві ані тератогенні, ані генотоксичні ефекти. Дослідження канцерогенності показали, що у гризунів на фоні застосування препарату виникають гормонозалежні пухлини. Ці дані не мають ніякої клінічної значущості для людей.

У тварин спостерігалося зниження фертильності, пов'язане із фармакологічними властивостями препарату (пролактинопосередковані ефекти).

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

 

Протипоказання.

Відома підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якого компонента препарату.

Повідомлялося про серйозні епізоди артеріальної гіпертензії у пацієнтів з феохромоцитомою, які приймали антидопамінергічні препарати, в тому числі деякі бензаміди. У зв’язку з цим рекомендується утримуватися від призначення цього лікарського засобу пацієнтам з діагностованою або підозрюваною феохромоцитомою.

Дитячий вік до 15 років (через відсутність клінічних даних).

Годування груддю.

Діагностована або підозрювана пролактинозалежна пухлина, наприклад пролактинома гіпофіза та рак грудної залози.

У комбінації з мехітазином, циталопрамом, есциталопрамом, неантипаркінсонічними агоністами допаміну (каберголіном, хінаголідом) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У комбінації з леводопою (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У комбінації з лікарськими засобами, які можуть спричинити torsade de pointes (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Седативні засоби. Необхідно враховувати, що багато лікарських засобів або субстанцій можуть обумовлювати адитивні пригнічувальні ефекти на центральну нервову систему та сприяти зниженню уваги. До цих засобів належать похідні морфіну (аналгетики, протикашльові засоби та засоби замісного лікування наркозалежності), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові анксіолітики (такі як мепробамат), снодійні, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні Н1-антигістамінні засоби, антигіпертензивні засоби центральної дії, баклофен та талідомід.

Лікарські засоби, здатні спричиняти torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути викликана застосуванням цілого ряду лікарських засобів, таких як протиаритмічні та інші препарати. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що сповільнюють серцевий ритм») або попередньо існуюче вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.

Це особливо стосується протиаритмічних препаратів IA і III класу, а також деяких нейролептиків.

Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну ця взаємодія стосується лише лікарських форм, які вводяться внутрішньовенно.

Загалом, застосування лікарського засобу, який спричиняє torsades de pointes, разом з іншим препаратом, який має такий самий ефект, протипоказане.

Проте метадон та деякі підгрупи лікарських засобів є винятком з цього правила:

протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) лише не рекомендовані до застосування у комбінації з лікарськими засобами, що спричиняють torsades de pointes;

нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes, також не рекомендовані до застосування у комбінації з іншими торсадогенними засобами, але така комбінація не протипоказана.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Агоністи допаміну, за винятком антипаркінсонічних агоністів (каберголіну, хінаголіду, ротиготину). Взаємний антагонізм ефектів агоністів допаміну та нейролептиків.

Циталопрам. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Есциталопрам. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Мехітазин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Антипаразитарні засоби, здатні спричиняти torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Якщо можливо, необхідно відмінити лікування одним з двох препаратів. Якщо цієї комбінації неможливо уникнути, рекомендований контроль QT перед лікуванням та моніторинг ЕКГ.

Допамінергічні протипаркінсонічні засоби (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, разагілін, ропінірол, селегілін). Взаємний антагонізм ефектів агоністів допаміну та нейролептиків. Агоністи допаміну можуть спровокувати або підсилити психотичні порушення. Коли застосування нейролептика необхідне хворому, який страждає на хворобу Паркінсона та приймає агоністи допаміну, необхідно поступово зменшити дозу агоністів допаміну, а потім відмінити застосування препарату (різка відміна допамінергічних препаратів загрожує розвитком злоякісного нейролептичного синдрому).

Інші лікарські засоби, які можуть індукувати torsades de pointes: протиаритмічні препарати IA класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і протиаритмічні препарати III класу (аміодарон, дронедарон, соталол, дофетилід, ібутилід), а також інші препарати, такі як миш’якові сполуки, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мізоластин, прукалоприд, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, спарфлоксацин, спіраміцин внутрішньовенно, тіоридазин, тореміфе. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Інші нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Вживання алкоголю. Алкоголь підсилює седативний ефект нейролептиків. Зниження уваги може зробити керування автомобілем та роботу з механізмами небезпечними. Необхідно уникати вживання спиртних напоїв та застосування лікарських засобів, що містять спирт.

Леводопа. Взаємний антагонізм ефектів леводопи та нейролептиків. Пацієнтам з хворобою Паркінсона слід застосовувати мінімальні ефективні дози кожного з цих препаратів.

Метадон. Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes.

Комбінації, що потребують вжиття запобіжних заходів.

Азитроміцин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Бета-блокатори у пацієнтів з серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Необхідний клінічний та ЕКГ контроль.

Препарати, що сповільнюють серцевий ритм (особливо протиаритмічні препарати IA класу, бета-блокатори, деякі протиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін, антихолінестеразні препарати). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Необхідний клінічний та ЕКГ контроль.

Кларитроміцин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ контроль.

Препарати, що знижують вміст калію (діуретики, що знижують вміст калію, самостійно або у комбінації, стимулюючі проносні препарати, глюкокортикоїди, тетракозактид і амфотерицин B внутрішньовенно). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Перш ніж призначати амісульприд, необхідно відкоригувати будь-яку гіпокаліємію і забезпечити клінічний контроль та контроль вмісту електролітів і показників ЕКГ.

Літій. Ризик нейропсихічних ознак, що вказують на злоякісний нейролептичний синдром або отруєння літієм. Показаний регулярний клінічний контроль та контроль показників лабораторних аналізів, особливо на початку одночасного застосування цих препаратів.

Рокситроміцин. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. При одночасному застосуванні цих препаратів необхідний клінічний та ЕКГ-контроль.

Бета-блокатори для хворих із серцевою недостатністю (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Засоби, що спричиняють брадикардію (зокрема антиаритмічні засоби класу Іа, бета-блокатори, деякі антиаритмічні засоби класу ІІІ, деякі блокатори кальцієвих канальців, препарати наперстянки, пілокарпін, антихоліестеразні засоби). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Необхідні клінічне спостереження та контроль ЕКГ.

Препарати, що знижують концентрації калію (діуретики, що виводять калій, самостійно або у комбінації, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракосактиди та внутрішньовенний амфотерицин В). Підвищений ризик шлуночкових аритмій, зокрема torsades de pointes. Необхідно коригувати будь-яку гіпокаліємію перед тим, як почати лікування амісульпридом, та проводити моніторинг клінічної картини, електролітного балансу та ЕКГ.

Комбінації, які необхідно брати до уваги.

Антигіпертензивні засоби. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.

Бета-блокатори (за винятком есмололу та соталолу). (Для бета-блокаторів, які застосовують у разі серцевої недостатності, див. підрозділ «Комбінації, що потребують вжиття запобіжних заходів»). Судинорозширювальний ефект та ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії (адитивний ефект).

Похідні нітратів та споріднені речовини. Підвищений ризик артеріальної гіпотензії, зокрема постуральної гіпотензії.

Особливості застосування.

Злоякісний нейролептичний синдром. Як і при застосуванні інших нейролептиків, можливий розвиток злоякісного нейролептичного синдрому, який може призводити до летальних наслідків, характеризується гіпертермією, ригідністю м'язів, дисфункцією периферичної нервової системи, порушенням свідомості, підвищенням рівня КФК. У разі виникнення гіпертермії, особливо на тлі прийому високих добових доз, слід відмінити усі антипсихотики, включаючи амісульприд.

Подовження інтервалу QТ на електрокардіограмі. Амісульприд спричиняє дозозалежне подовження інтервалу QТ на електрокардіограмі, що підвищує ризик появи серйозних шлуночкових аритмій, таких як torsades de pointes. Ризик появи серйозних шлуночкових аритмій підвищується при брадикардії, гіпокаліємії, у разі вродженого або набутого подовженого інтервалу QТ (комбінація з препаратами, які подовжують інтервал QТс) (див. розділ «Побічні реакції»).

Відповідно, якщо клінічна ситуація дозволяє, до застосування препарату рекомендується переконатись у відсутності факторів, які можуть сприяти розвитку цього порушення ритму:

брадикардія нижче 55 уд./хв;

гіпокаліємія;

вроджене подовження інтервалу QТ;

застосування препаратів, здатних спричиняти виражену брадикардію (<55 уд./хв), гіпокаліємію, зниження серцевої провідності або подовження інтервалу QТс (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Хворим, які потрібують тривалого лікування нейролептиками, до початку лікування необхідно зробити ЕКГ.

Інсульт. У ході рандомізованих плацебоконтрольованих клінічних досліджень за участю хворих літнього віку з деменцією, що лікувалися деякими атиповими антипсихотиками, спостерігали підвищений порівняно з плацебо ризик розвитку мозкового інсульту. Механізм, що лежить в основі такого підвищеного ризику, невідомий. Не можна виключити наявність підвищеного ризику, пов’язаного з іншими антипсихотичними засобами, та наявність ризику для інших популяцій хворих. Хворим з факторами ризику інсульту цей лікарський засіб слід застосовувати з обережністю.

Пацієнти літнього віку з деменцією. Ризик смертності зростає у пацієнтів літнього віку, які страждають від психозу, пов’язаного з деменцією, та лікуються антипсихотичними препаратами.

Аналіз 17 плацебоконтрольованих досліджень (середньою тривалістю 10 тижнів), що проводились за участю пацієнтів, які переважно отримували атипові антипсихотичні препарати, показав, що ризик смертності зріс в 1,6-1,7 раза у пацієнтів, які лікувались цими лікарськими засобами, порівняно із плацебо. Після періоду лікування, тривалість якого в середньому становила 10 тижнів, ризик смерті у пацієнтів, які отримували лікування цими препаратами, становив 4,5 % порівняно із 2,6 % у групі плацебо.

Хоча причини смерті в цих клінічних дослідженнях із застосуванням атипових антипсихотиків були різними, більшість цих летальних випадків були обумовлені або серцево-судинними захворюваннями (наприклад серцевою недостатністю, раптовою смертю), або інфекційними захворюваннями (наприклад пневмонією).

Епідеміологічні дослідження показують, що лікування загальноприйнятими антипсихотичними препаратами може підвищувати рівень смертності, як і у разі застосування атипових антипсихотичних препаратів.

Співвідносний вплив антипсихотичного препарату та характеристик пацієнта на підвищений рівень смертності, виявлений у ході цих епідеміологічних досліджень, є неясним.

Венозна тромбоемболія. Повідомлялося про випадки венозної тромбоемболії (ВТЕ), іноді з летальними наслідками, при застосуванні антипсихотичних препаратів. Оскільки у пацієнтів, які лікуються антипсихотичними препаратами, часто виявляють набуті фактори ризику виникнення ВТЕ, будь-які потенційні фактори ризику виникнення ВТЕ потрібно ідентифікувати до початку або під час лікування препаратом СоліанÒ і слід застосувати превентивні заходи (див. розділ «Побічні реакції»).

Гіперглікемія/метаболічний синдром. Повідомлялося про випадки гіперглікемії або порушення толерантності до глюкози та розвитку чи загострення діабету у пацієнтів, які лікувались деякими антипсихотичними препаратами, у т. ч. з амісульпридом (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно проводити клінічний та лабораторний моніторинг відповідно до діючих рекомендацій у пацієнтів, які отримують лікування препаратом СоліанÒ. Особливу увагу слід приділити пацієнтам із цукровим діабетом або з факторами ризику розвитку діабету.

Судоми. Амісульприд може знижувати судомний поріг. Тому пацієнти із судомами в анамнезі повинні підлягати ретельному моніторингу під час терапії амісульпридом.

Особливі групи пацієнтів. Оскільки амісульприд виводиться нирками, для пацієнтів з нирковою недостатністю його дозу слід знизити або розглянути можливість іншого лікування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Немає даних щодо пацієнтів із серйозною нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Як і інші антипсихотичні засоби, амісульприд слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам літнього віку через можливий ризик седації та артеріальної гіпотензії.

Як і з іншими антидопамінергічними засобами, необхідно дотримуватись обережності, призначаючи амісульприд пацієнтам з хворобою Паркінсона, оскільки він може спричинити погіршення хвороби. Амісульприд слід застосовувати лише при неможливості уникнення лікування нейролептиками.

Синдром відміни. Симптоми відміни описані після різкої відміни високих доз антипсихотичних препаратів. Повідомлялося про виникнення мимовільних рухових розладів (так

Нет аналогов