Рецептурный
БЛЕОЛЕМ ПОР.ЛИОФ.Д/ИН.15ЕД#1 купить в Ирпене Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

БЛЕОЛЕМ ПОР.ЛИОФ.Д/ИН.15ЕД#1 купить в Ирпене

Артикул: 14776
Производитель: ЛЕМЕРИ С.А. ДЕ С.В.
Нет в продаже
Производитель: ЛЕМЕРИ С.А. ДЕ С.В.
ATC: L01DC01
Международное название: Bleomycin
Действующие вещество: блеоміцину сульфату еквівалентно блеоміцину 15 ОД
Применение: Рак шкіри, голови та шиї, рак стравоходу, рак шийки матки, злоякісна лімфома, гліома та рак щитовидної залози.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

БЛЕОЛЕМ

(BLEOLEM)

 

Склад:

діюча речовина: bleomycin;

1 флакон містить блеоміцину сульфату еквівалентно блеоміцину 15 ОД;

розчинник: вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для ін'єкцій .

 

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні засоби. Протипухлинні антибіотики і споріднені препарати. Код АТС L01D C01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Хвороба Ходжкіна, неходжкінська лімфома, рак шкіри, карцинома голови та шиї, рак шийки матки, злоякісні пухлини яєчка, рак статевого члена та прямої кишки, плевральний та перитонеальний випіт, спричинений злоякісним інфільтратом.

 

Протипоказання.

Блеоміцин протипоказаний для застосування пацієнтам, у яких раніше спостерігалась алергічна або ідіосинкратична реакція на блеоміцин. Вагітність або період годування груддю. Дитячий вік.

 

Спосiб застосування та дози.

Блеоміцин вводиться внутрішньовенно, внутрішньом’язово або внутрішньоплеврально.

Звичайна внутрішньовенна або внутрішньом’язова доза становить 10-20 ОД/м2 один раз або двічі на тиждень. Максимальна добова доза - 20 ОД/м2. Рекомендується, щоб сумарна кумулятивна доза не перевищувала 400 ОД (225 МО/м2).

Для проведення внутрішньом’язової ін’єкції вміст флакона з Блеолемом необхідно розчинити у 1–5 мл 0,9 % розчину натрію хлориду або води для ін’єкцій. Повторна ін’єкція в те ж саме місце може викликати місцеві реакції, тому рекомендується змінювати місце введення.

При внутрішньовенній  ін’єкції  вміст  флакона  з  Блеолемом  необхідно  розчинити у

5–20 мл  0,9 %  розчину  натрію  хлориду  і  повільно  вводити  протягом 5 – 10 хвилин. Для внутрішньоплеврального введення блеоміцин у дозі 60 ОД/м2 необхідно  розчинити у

50–100 мл  0,9 %  розчину  натрію  хлориду і вводити через дренажну голку або канюлю. У разі лікування лімфоми рекомендується розпочинати терапію з дози 2 ОД/м2 протягом перших двох тижнів. Якщо не буде виявлено анафілактоїдних реакцій, лікування можна продовжити звичайними дозами 10–20 ОД/м2 один раз або двічі на тиждень.

Для літніх пацієнтів загальна курсова доза не повинна перевищувати 300 ОД.

При нирковій недостатності дозу необхідно коригувати залежно від серологічної концентрації серотоніну. При проведенні променевої терапії доза Блеолему повинна бути зменшена, оскільки опромінені тканини чутливіші до препарату. У разі застосування блеоміцину з іншими антинеопластичними препаратами може з’являтися легенева токсичність при низьких дозах.

 

Побiчнi реакцiї.

З боку органів дихання: найсерйознішою можливою реакцією може бути легенева токсичність з появою кашлю, задишки, хрипів, яка може переходити у пневмофіброз.

Більший ризик виникнення цього ефекту спостерігається у пацієнтів, які раніше отримували радіотерапію, з легеневою хворобою в анамнезі; які отримували кисень у високих концентраціях; у пацієнтів, старше 70 років; у пацієнтів, які отримували окремі дози понад 24 ОД/м2, або кумулятивні дози понад 400 ОД.

Повідомлялося про плевроперікардит із больовим синдромом під час інфузії блеоміцину.

З  боку  шкіри і підшкірної клітковини: часто  зустрічається  токсична  дія  на  шкіру  та  слизові  оболонки: еритематозні, пухирчасті ураження шкіри, висипи, стриї, гіперпігментація, ущільнення шкіри, гіперкератоз, ангулярний стоматит, алопеція, свербіж, підвищення чутливості і набрякання кінчиків пальців, деформація нігтів у вигляді знебарвлення та ламкості, склеродермія. Виразкове ураження слизової оболонки може посилюватися при використанні разом з променевою терапією іншими хіміопрепаратами, що можуть бути токсичними для слизової оболонки. Токсичні реакції шкіри у багатьох випадках виникають через 2-3 тижні проведеної терапії після досягнення кумулятивної дози 150-200 ОД препарату.

З боку травного тракту: нудота, блювання, відсутність апетиту, стоматит, діарея, рідко – гепатотоксична дія.

З боку серцево-судинної системи: рідко зустрічається токсична дія на судини, включаючи церебральний артеріїт, інсульт, інфаркт міокарда, тромботичну мікроангіопатію, синдром Рейно, кровотечу.

З боку імунної системи: повідомлялося про ідіосинкратичні реакції, клінічно схожі на анафілактоїдні. Реакції можуть відбутися раптово або через кілька годин, та зазвичай після першого або другого введення препарату. Ознаки їх проявляються артеріальною гіпотензією, сплутаністю свідомості, гарячкою, ознобом та задишкою. Лікування симптоматичне, включаючи пресорні речовини, антигістаміни та кортикостероїди.

Інші: алергічні та анафілактоїдні реакції, зменшення маси тіла (при тривалому застосуванні), олігурія, оборотне випадання волосся (розпочинається через кілька тижнів після початку лікування), гарячка (спостерігається через 2-6 годин після першої ін’єкції у 20-60 % хворих, при проведенні наступних ін’єкцій значно зменшується). Може виникати біль у місці введення препарату чи пухлини, флебіти, а також артеріальна гіпотензія та венозна оклюзія при внутрішньовенній ін’єкції.

 

Передозування.

Гостра реакція на передозування проявляється артеріальною гіпотензією, тахікардією, гарячкою та загальними ознаками шоку. Специфічного антидоту немає. Тому при перевищенні дози препарату лікування має бути симптоматичним. У випадках ускладнень з боку дихальної системи рекомендовано застосовувати кортикостероїди та антибіотики широкого спектру дії.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування блеоміцину під час вагітності протипоказано, оскільки його безпека не встановлена. Під час лікування блеоміцином годування груддю слід припинити.

 

 

 

Діти.

Ефективність і безпека застосування блеоміцину у педіатричній практиці не встановлена, тому препарат не застосовують пацієнтам цієї вікової категорії.

 

Особливості застосування.

Лікування препаратом може здійснювати тільки досвідчений хіміотерапевт в умовах спеціалізованого стаціонару. Під час і після терапії блеоміцином необхідно проводити ретельний контроль за станом пацієнтів, особливо за пацієнтами з порушенням функції нирок та/або порушенням функції легенів, необхідно систематично контролювати функцію органів дихання, проводити рентгенологічне дослідження легенів, контролювати функцію нирок, печінки.

Пневматоз, викликаний блеоміцином, може прогресувати до фіброзу легенів і летального наслідку. Тому рекомендується проводити радіологічний контроль.

Пацієнтам з кліренсом креатиніну менш ніж 50 мл/хв слід застосовувати блеоміцин з обережністю та необхідний ретельний контроль за функцією нирок. Можливе призначення нижчих доз, ніж для пацієнтів з нормальною нирковою функцією.

Оскільки при внутрішньовенному введенні можливі больові відчуття, необхідно приділяти увагу концентрації та швидкості введення. Введення необхідно проводити повільно. Внутрішньом’язове введення може викликати ущільнення у місці введення. Бажано не вводити препарат повторно в одне й те ж саме місце. Вибирають ділянку тіла, віддалену від розташування нервів.

Токсичність Блеолему збільшується при досягненні кумулятивної дози 400 ОД, однак токсична доза може бути значно нижчою у хворих літнього віку, хворих із порушенням функції легенів та нирок, у випадках раніше проведеного опромінення грудної клітки, голови, шиї. Під час лікування Блеолемом необхідно проводити систематичний контроль функції легенів, а також рентгеноскопію грудної клітки 1 раз на 2 тижні.

Препарат є сильнодіючим засобом. Після розведення препарат слід застосовувати якомога швидше. Звичайних запобіжних заходів слід дотримуватися у процесі приготування розчину препарату і його введення. Медичному персоналу у роботі з препаратом необхідно користуватися захисним одягом (рукавички, халат, маска). При попаданні препарату на шкіру або слизові оболонки їх необхідно промити великою кількістю води.

Призначення особам літнього віку.

Слід з обережністю призначати препарат особам літнього віку.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив Блеолему на здатність управляти транспортними засобами і працювати з потенційно небезпечними механізмами невідомий.

 

Взаємодiя з iншими лiкарськими засобами та інші види взаємодій.

Блеоміцин може впливати на клітинну абсорбцію метотрексату.

Блеоміцин виводиться переважно нирками, тому застосування його з нефротоксичними препаратами може впливати на нирковий кліренс. При одночасному застосуванні з цисплатином можливе уповільнення кліренсу блеоміцину з наступною олігурією і підвищення його токсичної дії.

Попереднє або супутнє опромінення грудної клітки може підвищувати ризик легеневої токсичності блеоміцину.

Унаслідок сенсибілізації легеневої тканини під дією блеоміцину існує збільшений ризик легеневої токсичності при введенні кисню під час анестезії. При виникненні легеневої токсичності при високих концентраціях кисню рекомендують зменшити парціальний тиск кисню. У випадку, коли легенева токсичність може трапитись при низьких концентраціях, які зазвичай вважалися безпечними, як запобіжний захід рекомендують протягом операції та у післяопераційний період підримувати фракцію кисню (FiO2) у концентрації, схожій до повітря у кімнаті (25 %), та ретельно спостерігати за відновленням об’єму втраченої рідини.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Протипухлинна активність. Блеоміцин є основним водорозчинним глікопептидом з цитотоксичною активністю. Вважається, що механізм дії блеоміцину полягає в однократному розщепленні ДНК, що призводить до пригнічення поділу клітин, росту та синтезу ДНК у пухлинних клітинах.

Крім антибактеріальних і протипухлинних властивостей, блеоміцин загалом не має біологічної активності. При внутрішньовенному введенні може мати ефект, подібний до гістамінового, на артеріальний тиск і може викликати підвищення температури тіла.

Фармакокінетика. Блеоміцин вводиться парентерально. Після введення внутрішньовенної (в/в) болюсної дози 15 x 103 МО/м2 поверхні тіла досягаються максимальні концентрації від 1 до 10 МО у плазмі крові. Після внутрішньом’язової (в/м) ін’єкції в дозі 15 x 103 МО повідомлялося про максимальні концентрації у приблизно 1 МО/мл. Максимальна плазмова концентрація досягається через 30 хвилин після в/м ін’єкції. При постійній інфузії блеоміцину у дозі 30 x 103 МО щоденно протягом 4-5 днів середня рівноважна концентрація в плазмі становила 100-300 мілі МО/мл. Після в/в ін’єкцій блеоміцину у дозі 15 x 103 МО/м2 поверхні тіла площа під кривою плазмової концентрації в середньому становила 300 мілі МО/мл·хв·мл-1.

Блеоміцин зв’язується з білками плазми тільки незначною мірою. Блеоміцин швидко розподіляється по тканинах організму з найвищими концентраціями у шкірі, легенях, черевній порожнині і лімфі. Низькі концентрації спостерігаються у кістковому мозку. Блеоміцин не можна виявити у цереброспінальній рідині після внутрішньовенної ін’єкції. Блеоміцин очевидно проникає через плацентарний бар’єр.

Механізм біотрансформації ще повністю невідомий. Інактивація відбувається під час ферментативного розщеплення за участю блеоміцингідролази головним чином у плазмі, печінці та інших органах, і значно меншою мірою – у шкірі та легенях. Після введення блеоміцину у вигляді в/в болюсної ін’єкції у дозі 15 x 103 МО/м2 поверхні тіла початковий і кінцевий періоди напіввиведення становили 0,5 та 4 години відповідно. Після постійної внутрішньовенної інфузії у дозі 30 x 103 МО щоденно протягом 4-5 днів блеоміцин зникає з плазми, маючи початковий і кінцевий періоди напіввиведення 1,3 та 9 годин відповідно. Приблизно 2/3 введеного препарату виводиться у незмінному вигляді з сечею, можливо, завдяки клубочковій фільтрації. Приблизно 50 % виявляється в сечі через 24 години після в/в і в/м ін’єкції. Відповідно, на швидкість виведення значно впливає функція нирок, концентрації у плазмі крові значно підвищуються, якщо звичайні дози вживають пацієнти з порушенням функції нирок, у цьому випадку лише до 20 % виводиться через 24 години. Відповідно до спостережень, важко вивести блеоміцин з організму за допомогою діалізу.

 

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: ліофілізований порошок від білого до кремово-білого кольору, не містить сторонніх включень; розчинник – безбарвна прозора рідина без запаху.

 

Несумісність.

Блеоміцин не можна змішувати з розчинами ессенціальних амінокислот, рибофлавіну, аскорбінової кислоти, дексаметазону, амінофіліну або фуросеміду.

5 % розчин глюкози не можна використовувати як розчинник.

 

 

 

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Умови зберігання.

Зберігати у холодильнику при температурі 2-8 °С у захищеному від світла та недоступному для дітей місці. Не заморожувати.

 

Упаковка. 1 флакон з порошком ліофілізованим та 1 ампула з розчинником у блістері; блістер вміщений у картонну коробку.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Лемері С.А. де С.В.

 

Місцезнаходження. Мартірес де Ріо Бланко № 54, мун. Уічапан, р-н Шочимилько, штат Мехіко, 16030, Мексика.

Нет аналогов