Рецептурный
АДРИБЛАСТИН БЫСТРОРАСТВОРИМЫЙ ПОР. Д/ИНФ. 10МГ ФЛ. №1 + Р-ЛЬ купить в Киеве Внешний вид упаковки может отличатся от фото на сайте.
ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.

АДРИБЛАСТИН БЫСТРОРАСТВОРИМЫЙ ПОР. Д/ИНФ. 10МГ ФЛ. №1 + Р-ЛЬ купить в Киеве

Артикул: 32967
Производитель: ПФАЙЗЕР
Нет в продаже
Производитель: ПФАЙЗЕР
ATC: L01DB01
Международное название: Doxorubicin
Действующие вещество: 10 мг доксорубіцину гідрохлориду
Применение: Рак молочної залози, легенів, сечового міхура, щитоподібної залози, яєчників; саркома кісток, саркома м'яких тканин, лімфогранулематоз, нейробластома тощо.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт. В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АДРИБЛАСТИН ШВИДКОРОЗЧИННИЙ

(ADRIBLASTINAâ RAPID DISSOLUTION)

 

Склад:

діюча речовина: doxorubicin;

1 флакон містить 10 мг або 50 мг доксорубіцину гідрохлориду;

допоміжні речовини: лактоза безводна, метилпарагідроксибензоат (Е 218).

 

Лікарська форма. Порошок ліофілізований для приготування розчину для інфузій.

 

Фармакотерапевтична група. Антинеопластичні та імуномоделюючі засоби. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Код ATC L01D B01.

 

Клінічні характеристики.

 

Показання. Лікування широкого спектру неопластичних захворювань, у тому числі гострої лейкемії, лімфоми, злоякісних новоутворень у дітей та солідних пухлин у дорослих, зокрема карциноми молочної залози та легень.

 

Протипоказання. Гіперчутливість до доксирубіцину або інших компонентів препарату, інших антрациклінів чи антрацендіонів. Вагітність, період годування груддю.

При внутрішньовенному введенні:

- персистуюча мієлосупресія;

- тяжкі порушення функції печінки;

- тяжкі порушення функції міокарда;

- нещодавно перенесений інфаркт міокарда;

- тяжка аритмія;

- попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами доксорубіцину, даунорубіцину, епірубіцину, ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами.

При внутрішньоміхуровому введенні:

- інфекції сечовидільного тракту;

- запалення сечового міхура;

- гематурія.

 

Спосіб застосування та дози.

Спосіб застосування. Адрибластин вводять внутрішньовенно та внутрішньоартеріально або у вигляді внутрішньоміхурової інстиляції. Не можна застосовувати доксорубіцин як антибактеріальний засіб.

Внутрішньоміхурове введення доксорубіцину є альтернативним способом введення при лікуванні поверхневого раку сечового міхура, у тому числі перехідно-клітинної карциноми, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ, або як ад'ювантної терапії низькодиференційованого Та-раку сечового міхура після трансуретральної резекції.

Внутрішньовенне введення. Відновлений розчин вводять у вигляді внутрішньовенної інфузії із вільним потоком рідини, протягом не менше 3 але не більше 10 хвилин. Зазвичай, для розведення використовують розчини натрію хлориду для ін’єкцій, 5% глюкози або розчин натрію хлориду та глюкози. Введення шляхом струйної ін'єкції не рекомендовано через ризик екстравазації, що може відбуватися навіть за наявності адекватного зворотного току крові при аспірації через голку.

Загальна доза доксорубіцину на цикл може бути різною, залежно від певної схеми лікування (наприклад, при монотерапії або у комбінації з іншими цитотоксичними препаратами) та показань.

Доза зазвичай розраховується на основі площі поверхні тіла. При монотерапії рекомендована стандартна початкова доза доксорубіцину на цикл для дорослих становить 60-90 мг/м2 площі поверхні тіла. Загальна початкова доза на цикл може бути введена за один раз, бути поділена на три введення протягом трьох послідовних днів або вводитися за два рази – в день 1 та 8. За умови нормального одужання після токсичного впливу препарату (зокрема пригнічення кісткового мозку та стоматиту), кожен курс лікування можна повторювати кожні 3-4 тижні. Якщо препарат застосовується у комбінації із іншими протипухлинними засобами, що можуть потенціювати токсичний вплив, може бути необхідним зменшення дози доксорубіцину до 30-40 мг/м2 кожні три тижні.

Якщо дозу розраховують виходячи із маси тіла, слід вводити 1,2-2,4 мг/кг препарату у вигляді разової дози кожні три тижні.

Спостерігалось, що при введенні доксорубіцину у вигляді разової дози кожні три тижні значним чином зменшуються прояви несприятливого токсичного впливу, мукозиту. Однак деякі спеціалісти вважають, що розподіл дози для введення протягом трьох послідовних днів (0,4-0,8 мг/кг або 20-25 мг/м2 щодня) забезпечує більшу ефективність, хоча за рахунок більшої токсичності.

Було показано, що щотижневе застосування доксорубіцину ефективне так само як і введення 1 раз на три тижні. Рекомендована доза становить 20 мг/м2 1 раз на тиждень, хоча об'єктивна реакція спостерігалася при 6-12 мг/м2. При щотижневому застосуванні зменшується кардіотоксичність.

Може бути необхідним зменшення дози у пацієнтів, які раніше отримували лікування іншими цитотоксичними препаратами. Введення меншої дози також може бути потрібним у дітей, пацієнтів із ожирінням та осіб літнього віку.

Зменшення початкових доз або збільшення інтервалів між циклами може бути доцільним у випадку пацієнтів, які важко перенесли попередні курси лікування або хворих із неопластичною інфільтрацією кісткового мозку (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки.

При порушенні функції печінки дозу доксорубіцину слід зменшити як показано у таблиці:

Рівні білірубіну у сироватці крові

Рекомендована доза

1,2-3 мг/100 мл

> 3 мг/100 мл

50% звичайної дози

25% звичайної дози

Доксорубіцин не слід застосовувати пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Внутрішньоартеріальне введення. Внутрішньоартеріальне введення застосовувалося при спробах посилити локальну активність при низькій загальній дозі і, таким чином, зменшити загальну токсичність. Слід наголосити, що така техніка потенційно дуже ризикована і може призвести до поширеного некрозу перфузованої тканини, якщо не вжити відповідних застережних заходів. Дози препарату та інтервали введення при внутрішньоартеріальному застосуванні можуть бути різними. Внутрішньоартеріально препарат повинні вводити лише спеціалісти з достатнім досвідом виконання таких ін’єкцій.

Внутрішньоміхурове введення. Доксорубіцин все частіше застосовується для внутрішньоміхурового введення з метою лікування перехідно-клітинного раку, папілярних пухлин міхура та карциноми in situ. Не слід внутрішньоміхурово вводити препарат для лікування інвазивних пухлин, які проросли через стінку сечового міхура. Доцільним також є введення доксорубіцину у сечовий міхур із певними інтервалами після трансуретальної резекції пухлини з метою зменшення ймовірності рецидиву. Рекомендується інстиляція 30-50 мг у 25-50 мл 0,9% розчину натрію хлориду. У випадку місцевого токсичного впливу (хімічний цистит), дозу слід розвести у 50-100 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Пацієнту можна продовжувати проводити інстиляції із тижневим або місячним інтервалом.

Оскільки на сьогодні застосовується багато схем лікування, що ускладнює інтерпретацію, далі наведена допоміжна інформація:

концентрація доксорубіцину у міхурі повинна становити 50 мг на 50 мл;

для уникнення небажаного розбавлення сечею, слід попередити пацієнтів, щоб вони утримались від споживання напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Це має знизити виділення сечі до приблизно 50 мл на годину.

Після введення препарату, пацієнту слід змінювати положення тіла на 90 градусів кожні 15 хвилин.

Дії розчину препарату протягом однієї години зазвичай достатньо; після завершення процедури пацієнту слід випорожнити сечовий міхур.

 

Побічні реакції. При лікуванні доксорубіцином спостерігалися такі побічні прояви:

Новоутворення доброякісні та злоякісні (у тому числі кісти та поліпи).

Гострий лімфобластний лейкоз та гострий мієлобластний лейкоз. Рідко повідомлялось про вторинний гострий мієлобластний лейкоз, із прелейкемічною фазою або без неї, у пацієнтів, які одночасно лікувалися доксорубіцином та ДНК-пошкоджуючими протипухлинними препаратами. Такі випадки могли супроводжуватись коротким (1-3 роки) латентним періодом.

З боку крові та лімфатичної системи.

Лейкопенія, нейтропенія, анемія та тромбоцитопенія. Через можливу депресію кісткового мозку, що може проявитися приблизно через 10 днів після введення препарату, слід регулярно контролювати гематологічні показники, у пацієнтів із гематологічними та не-гамотологічними захворюваннями. Клінічними проявами токсичного впливу доксорубіцину на кістковий мозок/гематологічні параметри можуть бути гарячка, інфекції, сепсис/септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або смерть.

З боку імунної системи. Анафілаксія.

З боку метаболізму та харчування. Анорексія, дегідратація та гіперурикемія.

З боку органів зору. Кон'юнктивіт/кератит та сльозотеча.

З боку серця. Тахіаритмія, атріовентрикулярна блокада, блокада ніжок пучка Гіса, асимптоматичне зменшення фракції викиду лівого шлуночка та застійна серцева недостатність. Кардіотоксичність може проявлятися у вигляді тахікардії, в тому числі надшлуночкової тахікардії та змін на ЕКГ. У пацієнтів із порушеннями функції серця рекомендовано регулярний контроль ЕГК та обережне застосування препарату. Тяжка серцева недостатність може виникати раптово, без попередніх змін ЕГК.

З боку судинної системи. Флебіт, тромбофлебіт, тромбоемболія, приливи крові, шок.

З боку ШКТ. Нудота, блювання та мукозит/стоматит, гіперпігментація слизової оболонки рота, езофагіт, абдомінальний біль, ерозія слизової оболонки шлунка, шлунково-кишкова кровотеча, діарея та коліт.

З боку гепатобіліарної системи. Зміни рівнів трансаміназ.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Часто – алопеція, у тому числі припинення росту бороди, але ріст волосся приходить до норми після припинення лікування. Висип на шкірі/свербіж, місцева токсичність, зміни шкіри, гіперпігментація шкіри та нігтів, фоточутливість, гіперчутливість до опроміненої шкіри (реакція шкіри після опромінення), кропив'янка, акральна еритема та дизестезія долонь та підошв.

З боку нирок та сечовидільної системи. Доксорубіцин може надавати червоного забарвлення сечі, особливо при першому сечовипусканні після ін’єкції препарату, про що слід попередити пацієнта. Побічні дії після внутрішньоміхурового введення охоплюють симптоми подразнення міхура, гематурію, геморагічний цистіт, некроз стінки сечового міхура.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз. Аменорея, олігоспермія та азооспермія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату.

Підвищена температура, нездужання, астенія та гарячка. Ризик тромбофлебіту в місці ін'єкції можна знизити, дотримуючись процедури введення, розглянутої вище. Відчуття поколювання або пекучості у місці введення свідчить про невелику екстравазацію, в цьому випадку інфузію слід припинити і спробувати ввести препарат в іншу вену.

Обстеження. Відхилення показників ЕГК від норми.

Побічні прояви у хворих, які отримують доксирубіцин в якості ад’ювантної терапії раку молочної залози. За результатами рандомізованого відкритого дослідження застосування доксорубіцину і циклофосфаміду для лікування ранніх метастазів раку молочної залози в аксилярні лімфовузли найчастішим побічним проявом була (окрім характерних для доксирубіцину) втрата ваги.

 

Передозування. Разові дози в 250 мг та 500 мг доксорубіцину є фатальними. Такі дози можуть спричинити гостру дегенерацію серцевого м'язу протягом 24 годин та тяжку мієлосупресію (переважно лейкопенію та тромбоцитопенію), впливи яких досягають максимуму через 10-15 днів після застосування. Метою лікування повинно бути підтримання стану пацієнта протягом цього періоду; слід проводити переливання крові та створити умови захисної ізоляції пацієнта.

Гостре передозування доксорубіцином призводить до токсичного впливу на ШКТ (переважно мукозиту). Зазвичай це проявляється на початку застосування препарату, але більшість пацієнтів одужують протягом 3 тижнів.

Віддалена серцева недостатність може проявитися через 6 місяців після передозування. Слід ретельно контролювати стан пацієнтів, і у випадку ознак серцевої недостатності провести загальноприйняте лікування.

 

Застосування в період вагітності або годування груддю. Доксорубіцин чинить шкідливий фармакологічний вплив на перебіг вагітності та/або плід/новонародженого.

Через ембріотоксичний потенціал доксорубіцину, цей препарат не слід застосовувати в період вагітності, окрім випадків явної необхідності. Якщо жінка отримує доксорубіцин в період вагітності або вагітніє в період лікування, її слід попередити про потенційну загрозу для плоду. Жінкам дітородного віку слід застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування.

Доксорубіцин секретується у грудне молоко. Жінкам не слід годувати груддю в період лікування доксорубіцином.

 

Діти. Препарат застосовується з народження. У дітей та підлітків вищий ризик виникнення проявів віддаленої кардіотоксичності внаслідок застосування доксорубіцину.

 

Особливі заходи безпеки.

Приготування розчину для внутрішньовенної інфузії із ліофілізованого порошка.

Вміст флакону знаходиться під від'ємним тиском для зменшення утворення аерозолю при відновленні розчину, тому слід бути особливо обережними при введені голки. Слід уникати вдихання аерозолю, що утворюється при відновленні розчину.

Далі наведені рекомендації із техніки безпеки, з огляду на токсичність препарату:

Персонал повинен добре володіти технікою відновлення та застосування препарату.

Вагітних жінок слід не допускати до роботи із цим препаратом.

Персонал, який працює із доксорубіцином, повинен використовувати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички та маску.

Для відновлення препарату повинна бути відведена відповідна зона (бажано під ламінаром), робоча поверхня повинна бути захищена одноразовим абсорбуючим папером з пластиковою основою.

Всі матеріали, використані для розведення, введення або прибирання, в тому числі рукавички, слід зібрати у пакети призначені для високонебезпечних відходів для подальшого спалювання при високій температурі.

Завжди мити руки після зняття рукавичок.

У випадку контакту зі шкірою, ретельно промити уражену ділянку із милом та водою або розчином бікарбонату натрію. Однак не слід терти шкіру жорсткою щіткою.

У випадку контакту з очима, відтягти повіко ураженого ока та промити великою кількістю води протягом 15 хвилин, після чого звернутись до лікаря.

Розчин, що був пролитий чи витік, слід обробити розведеним гіпохлоритом натрію (1% активованого хлору), бажано витримати протягом ночі, а потім промити водою. Всі матеріали, що використовувались для очищення, потрібно утилізувати як вказано вище.

Внутрішньовенне введення:

Вміст флакону необхідно відновити перед використанням водою для ін'єкцій або 0,9% розчином хлориду натрію. Для відновлення флакону з вмістом 10 мг достатньо 5 мл води для ін'єкцій або натрію хлориду для ін'єкцій, для відновлення 50 мг препарату — 25 мл вказаних розчинів.

Після додавання розчинника, вміст флакону обережно струшують, не перевертаючи флакон, протягом 30 секунд. Приблизний об'єм заміщення вмісту флакону на 50 мг після додавання 25 мл розчинника становить 0,15 мл.

Розведений розчин містить 0,02% метилгідроксибензоат. Це не консервуючий розчин. Невикористаний розчин потрібно утилізувати.

Внутрішньоміхурове введення:

Доксорубіцин інстилюють за допомогою катетеру та лишають у міхурі на 1-2 години. Протягом інстиляції пацієнту слід змінювати положення тіла, так щоб тазова частина слизової оболонки сечового якомога більше контактувала із розчином. Для уникнення небажаного розведення розчину сечею, пацієнтів слід попередити не споживати напоїв протягом 12 годин до інстиляції. Після завершення інстиляції пацієнту слід спорожнити сечовий міхур.

 

Особливості застосування.

Загальні. Доксорубіцин слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста із досвідом проведення терапії цитотоксичними препаратами.

Стан пацієнта повинен відновитися після гострого токсичного впливу попереднього лікування цитотоксичними засобами (наприклад, при стоматиті, нейтропенії, тромбоцитопенії та генералізованій інфекції) перед початком лікування доксорубіцином.

У пацієнтів із ожирінням (тобто >130% ідеальної маси тіла) системний кліренс доксорубіцину знижений.

Функція серця. Лікування антрациклінами асоційоване із ризиком кардіотоксичності, що може маніфестувати у вигляді ранніх (гострих) та пізніх (відстрочених) проявів.

Прояви ранньої (гострої) кардіотоксичності. Ранні прояви кардіотоксичного впливу доксорубіцину переважно являють собою синусову тахікардію та/або неспецифічні зміни сегменту ST-T на електрокардіограмі. Також повідомлялось про тахіаритмії, включаючи шлуночкові екстрастистоли, шлуночкову тахікардію та брадикардію, а також передсердо-шлуночкову блокаду та блокаду ніжок пучка Гіса. Як правило, ці прояви не супроводжуються виникненням відстроченої кардіотоксичності, і загалом не вимагають припинення лікування доксорубіцином.

Пізні (відстрочені) прояви кардіотоксичності. Відстрочена кардіотоксичність, як правило, виникає в пізній період застосування Адрибластину або через 2-3 місяці після завершення лікування. Однак повідомлялося про розвиток більш пізніх проявів через кілька місяців або років після завершення лікування. Віддалена кардіоміопатія проявляється зменшенням фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або ознаками та симптомами застійної серцевої недостатності, такими як диспное, набряк легенів, периферичний набряк, кардіомегалія і гепатомегалія, олігурія, асцит, плевральний випіт і ритм галопу. Відмічені також підгострі прояви, такі як перикардит/міокардит. Найважчою і небезпечною для життя формою антрациклін-індукованої кардіоміопатії є застійна серцева недостатність, яка є кумулятивним дозообмежуючим проявом токсичності препарату.

Функцію серця слід оцінювати до початку застосування доксорубіцину і контролювати її протягом курсу лікування з метою зменшення ризику розвитку тяжких порушень з боку серця. Ризик може бути зменшено при регулярному моніторингу фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) протягом курсу лікування з припиненням застосування препарату при перших ознаках погіршення функції серця. Належні кількісні методи для регулярної оцінки функції серця (величини ФВЛШ) включають багатоканальну радіоізотопну ангіографію (MUGA) або ехокардіографію (ЕхоКГ). Рекомендовано оцінити початковий стан серця за допомогою ЕКГ та MUGA або ЕхоКГ, зокрема у пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку підвищеної кардіотоксичності. Регулярне визначення ФВЛШ за допомогою MUGA або ЕхоКГ особливо важливо при застосуванні високих кумулятивних доз антрациклінів. Оцінка має проводитися за допомогою одного і того самого методу протягом усього періоду спостереження.

Вірогідність розвитку застійної серцевої недостатності, за оцінками, становить приблизно 1-2% при кумулятивній дозі 300 мг/м2, і повільно зростає при збільшені загальної кумулятивної дози до 450-550 мг/м2. При подальшому збільшенні дози ризик розвитку застійної серцевої недостатності стрімко зростає, тому рекомендовано не перевищувати максимальну кумулятивну дозу 550 мг/м2.

Фактори ризику розвитку кардіотоксичності включають активні або латентні серцево-судинні захворювання, раніше проведену або супутню променеву терапію середостіння чи перикардіальної зони, попередню терапію іншими антрациклінами або антраценедіонами, одночасне застосування препаратів, що мають здатність пригнічувати скоротливу функцію серця або кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі доксорубіцин, не слід призначати в комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами, окрім випадків, коли є можливість ретельного контролю функції серця. Пацієнти, які отримують антрацикліни після припинення лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо з довгим періодом напіввиведення, такими як трастузумаб, також можуть мати підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Період напіввиведення трастузумабу становить п

Нет аналогов