БОНВИВА ТАБ. 150МГ №1

ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

БОНВІВА®

(BONVIVA®)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить 150 мг ібандронової кислоти у формі 168,75 мг натрію ібандронату моногідрату;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; повідон К25; целюлоза мікрокристалічна; кросповідон; кислота стеаринова 95; кремнію діоксид колоїдний безводний;

плівкова оболонка: Опадрай 00А28646 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), тальк), макрогол 6000.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на структуру та мінералізацію кісток. Бісфосфонати. КОД АТС М05В А06.

Клінічні характеристики.

Показання.

Постменопаузальний остеопороз, з метою попередження переломів.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ібандронової кислоти чи до будь-якого іншого компонента препарату.

Некоригована гіпокальціємія. Як і при застосуванні інших бісфосфонатів, до початку лікування Бонвівою® потрібно відкоригувати гіпокальціємію. Захворювання стравоходу зі сповільненням спорожнення стравоходу, наприклад, стриктура, ахалазія (див. розділ «Особливості застосування»). Неспроможність знаходитись у вертикальному положенні (стояти чи сидіти) протягом щонайменше 60 хвилин.

Спосіб застосування та дози.

Для лікування остеопорозу рекомендована доза Бонвіви® – 1 таблетка 150 мг 1 раз на місяць. Таблетки слід приймати в один і той же день щомісячно.

Бонвіву® слід приймати за 60 хв до першого прийому їжі чи рідини (окрім води) в день (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») чи інших пероральних препаратів чи добавок (включаючи кальцій):

– Таблетки слід ковтати цілими, не розжовувати і запивати 1 склянкою звичайної води (180-240 мл), сидячи чи стоячи. Пацієнтам не слід лежати протягом 60 хв після прийому Бонвіви®.

– Запивати Бонвіву® слід лише звичайною водою. Необхідно зауважити, що деякі мінеральні води можуть містити високі концентрації кальцію і тому їх не можна використовувати.

– Пацієнтам не слід розжовувати чи смоктати препарат через можливість утворення виразок на слизовій ротоглотки.

Пацієнта слід проінформовати у випадку, якщо щомісячна доза препарату була пропущена, то пацієнтові слід одразу, як тільки згадає, прийняти препарат наступного ранку протягом 7 днів. Наступні дози препарату пацієнту потрібно приймати у раніше встановлений день місяця. Якщо пройшло більш ніж 7 днів від дня необхідного для прийому препарату, то слід пропустити прийом і наступну дозу приймати у запланований день. Не слід приймати 2 таблетки по 150 мг протягом одного тижня.

Спеціальні рекомендації з дозування.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Корекція дози не потрібна пацієнтам з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв). При кліренсі креатиніну ≤30 мл/хв рішення про призначення Бонвіви має базуватися на індивідуальній оцінці ризик/перевага (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Вік. Корекція дози не потрібна.

Побічні реакції.

Клінічні дослідження

Для опису частоти побічних реакцій використовуються наступні категорії: поширені (>1/100, ≤ 1/10), непоширені (1/100 – 1/1,000), рідко поширені (1/1,000 – 1/10,000).

Загальна кількість пацієнток, у яких були зареєстровані побічні реакції, тобто побічні явища з можливим чи вірогідним зв’язком з досліджуваним препаратом, склала 22,7 % і 25 % при застосуванні Бонвіви® 150 мг 1 раз на місяць через 1 і 2 роки лікування відповідно. Більшість побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням препарату, були від легкого до середнього ступеня тяжкості та не призводили до припинення лікування.

Порушення з боку імунної системи: рідко поширені: реакції гіперчутливості;

Неврологічні розлади: поширені: головний біль; непоширені: запаморочення.

Шлунково-кишкові розлади: поширені: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, діарея, абдомінальний біль, диспепсія, нудота, гастрит, езофагіт; непоширені: езофагіт, включаючи звиразкування стравоходу чи стриктури, блювання, дисфагія, метеоризм; рідко поширені: дуоденіт.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені: висипання; рідко поширені: ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, кропив’янка.

Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: поширені: артралгія, міалгія, судоми у м’язах, м’язово-скелетний біль, м’язово-скелетна ригідність; непоширені: біль у спині.

Загальні розлади: поширені: грипоподібний синдром*; непоширені: слабкість.

*Транзиторні, грипоподібні симптоми були повідомлені при застосуванні Бонвіви® 150 мг один раз на рік, як правило, при застосуванні першої дози. Такі симптоми були, як правило, короткотривалі, легкого чи середнього ступеня тяжкості, які зникали протягом продовження лікування без необхідності медикаментозної корекції. Грипоподібні симптоми включали такі явища як гострофазова реакція чи симптоми: міалгія, артралгія, підвищення температури, озноб, слабкість, нудота, втрата апетиту, біль у кістках.

Пацієнти з попереднім анамнезом шлунково-кишкового захворювання, включаючи пацієнтів з пептичною виразкою без свіжих кровотеч чи госпіталізації і пацієнтів з диспепсією чи рефлюксом, контрольованим за допомогою медикаментозного лікування, були включені в дослідження лікування 1 раз на місяць. У цих пацієнтів не було різниці в частоті побічних явищ зі сторони верхніх відділів шлунково-кишкового тракту при застосуванні Бонвіви в дозі 150 мг 1 раз на місяць порівняно з дозою 2,5 мг/день.

Досвід постмаркетингового застосування

Розлади м’язово-скелетної системи і сполучної тканини: випадки остеонекрозу щелепних кісток повідомлялися дуже рідко у пацієнток, які отримували ібандронову кислоту (див. розділ «Особливості застосування»).

Розлади з боку органа зору: при застосуванні бісфосфонатів, у тому числі ібандронової кислоти, повідомлялося про запальні порушення з боку очей: увеїт, епісклерит, склерит. У деяких випадках розрішення цих запальних порушень відбувалося лише після відміни бісфосфонатів.

Передозування.

Може спостерігатися розвиток побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту, таких як шлункові розлади, печія, езофагіт, гастрит чи виразка. Для зв’язування Бонвіви® слід призначати молоко чи антацидні засоби. Через ризик подразнення стравоходу не слід викликати блювання. Пацієнтам необхідно знаходитись у вертикальному положенні.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає клінічного досвіду застосування Бонвіви вагітним жінкам. Невідомо, чи проникає Бонвіва® у грудне молоко. Тому не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Безпека та ефективність застосування Бонвіви® дітям не встановлені.

Особливості застосування. Остеопороз діагностується при виявленні низької мінеральної щільності кісткової тканини (Т індекс <2,0 SD (SD – стандартне відхилення)) і/чи наявністю в анамнезі перелому внаслідок остеопорозу чи при низькій мінеральной щільності кісткової тканини (Т індекс <2,5 SD) при відсутності зареєстрованих раніше переломів унаслідок остеопорозу.

До початку лікування Бонвівою® потрібно відкоригувати гіпокальціємію та інші порушення метаболізму кісткової тканини та електролітного балансу. Слід вживати достатню кількість кальцію та вітаміну Д.

Бісфосфонати для перорального застосування можуть викликати місцеве подразнення слизової оболонки верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. У зв’язку з вказаними можливими ефектами та можливістю погіршення основного захворювання необхідно виявляти обережність при застосуванні Бонвіви® пацієнтам з активними захворюваннями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (стравохід Барретта, дисфагія, інші хвороби стравоходу, гастрит, дуоденіт, виразки).

При застосуванні пероральних бісфосфонатів повідомлялося про випадки езофагіту, виразок стравоходу, ерозій стравоходу, які в деяких випадках були тяжкими і потребували госпіталізації, рідко з кровотечою чи з наступним розвитком стріктури чи перфорації. Ризик розвитку тяжких побічних реакцій з боку стравоходу вищий у пацієнтів, які не виконують рекомендації щодо дозування і/чи у осіб, які продовжують приймати бісфосфонати перорально після розвитку симтомів подразнення стравоходу. Тому пацієнти повинні звертати особливу увагу на дотримання рекомендацій по дозуванню (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Лікарям слід бути уважними щодо симптомів подразнення стравоходу та інформувати пацієнтів про припинення прийому Бонвіви та необхідність звернутися до лікаря при появі ознак чи симптомів можливого ураження стравоходу (поява порушення ковтання, біль при ковтанні, біль за грудниною, печія).

Хоча в контрольованих клінічних дослідженнях не спостерігалось збільшення ризику, при постмеркетинговому застосуванні пероральних бісфосфонатів були повідомлені випадки виразок шлунка і дванадцятипалої кишки. Деякі з них були важкими та з ускладненнями.

Оскільки нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) і бісфосфонати можуть викликати подразнення шлунково-кишкового тракту, необхідно з обережністю застосовувати НПЗЗ одночасно з Бонвівою®.

При застосуванні бісфосфонатів зареєстровані випадки остеонекрозу щелепних кісток. Більшість випадків зафіксовані у пацієнтів з пухлинами, яким проводилися стоматологічні втручання, однак у деяких випадках остеонекроз спостерігався у хворих із постменопаузальним остеопорозом чи іншими захворюваннями. До відомих факторів ризику остеонекрозу щелепних кісток належать діагноз пухлинного захворювання, супутня терапія (хіміотерапія, променева терапія, кортикостероїди), супутні захворювання (анемія, коагулопатія, інфекції, попередні захворювання зубів). Більшість випадків спостерігалися у пацієнтів, які отримували бісфосфонати внутрішньовенно, однак у деяких випадках – у пацієнтів, які отримували бісфосфонати перорально.

Стоматологічні хірургічні втручання у пацієнтів, у яких розвинувся остеонекроз щелепних кісток при терапії бісфосфонатами, можуть ускладнити перебіг остеонекрозу. Невідомо, чи припинення терапії бісфосфонатами зменшує ризик остеонекрозу щелепних кісток у

пацієнтів, яким показані стоматологічні втручання. У кожному випадку рішення приймається на основі індивідуальної оцінки співвідношення користі/ризику.

Утилізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності: надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Клінічні дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем чи іншими (потенційно небезпечними) механізмами не проводились. Проте слід брати до уваги побічні дії, що виникають під час застосування препарату Бонвіва® (запаморочення).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодія лікарський засіб – їжа.

Продукти харчування, що містять кальцій та інші полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо), в тому числі молоко, харчові добавки, можуть порушувати всмоктування препарату, тому їх потрібно вживати не раніше ніж через 60 хв після прийому Бонвіви®.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Пепарати кальцію, антациди та деякі інші пероральні засоби, до складу яких входять полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо), можуть порушувати всмоктування Бонвіви®. Тому інтервал між прийомом Бонвіви® та інших пероральних препаратів має становити не менше 60 хв.

Фармакокінетичні дослідження взаємодії у жінок у постменопаузальному періоді продемонстрували відсутність будь-якої взаємодії з тамоксифеном чи препаратами гормональної замісної терапії (естрогени). Не спостерігалося будь-якої взаємодії при одночасному прийомі з мелфаланом/преднізолоном у пацієнтів з множинною мієломою.

Ранітидин при внутрішньовенному введені збільшує біодоступность ібандронової кислоти приблизно на 20 %. Корекція дози Бонвіви® при одночасному прийомі з блокаторами Н2-рецепторів чи іншими препаратами, що підвищують рівень кислотності шлункового соку, не потрібна.

Ібандронова кислота не впливає на печінкові ізоферменти Р450. Зв’язування з білками плазми при прийомі препарату незначне. Виводиться ібандронова кислота шляхом ниркової екскреції і не підлягає процесам біотрансформації. Шлях виведення ібандронової кислоти не включає будь-які транспортні системи, які беруть участь у виведенні інших препаратів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Ібандронова кислота – високоактивний азотовмісний бісфосфонат, інгібітор кісткової резорбції та активності остеокластів. Ібандронова кислота попереджає кісткову деструкцію, викликану блокадою функції статевих залоз, ретиноїдами, пухлинами та екстрактами пухлин іn vivo. Не порушує мінералізацію кісток при призначенні доз, у 5000 раз більших необхідних для лікування остеопорозу.

Не впливає на процес поповнення пула остеокластів. Селективна дія ібандронової кислоти на кісткову тканину обумовлена її високою спорідненістю з гідроксиапатитом, що складає мінеральний матрикс кістки. Ібандронова кислота дозозалежно пригнічує кісткову резорбцію та не має прямого впливу на формування кісткової тканини. У жінок у період менопаузи знижує підвищену швидкість оновлення кісткової тканини до рівня репродуктивного віку, що призводить до прогресивного збільшення кісткової маси, зниження показників розщеплення кісткового колагену в сечі та сироватці крові, частоти переломів і збільшення мінеральної щільності кісток.

Висока ефективність і терапевтичний діапазон ібандронової кислоти дозволяє використовувати гнучкий режим дозування і періодичний режим лікування з тривалими проміжками без прийому препарату у порівняно низьких дозах.

Гістологічний аналіз зразків, отриманих при біопсії кістки через 2 і 3 роки лікування жінок у постменопаузальному періоді, показав нормальний стан кісткової тканини. Крім того, не було виявлено жодних свідчень про недостатність мінералізації.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після перорального прийому ібандронова кислота швидко всмоктується у верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Плазмові концентрації збільшуються пропорційно до дози до 50 мг при пероральному прийомі. Максимальні концентрації у плазмі досягаються через 30 хвилин – 2 години (в середньому через 1 годину) при прийомі натщесерце, абсолютна біодоступність складає близько 0,6 %. Всмоктування погіршується при одночасному прийомі з їжею чи питтям (крім звичайної води). Біодоступність зменшується приблизно на 90 % при вживанні звичайного сніданку порівняно з біодоступністю при прийомі препарату натщесерце. Якщо ібандронова кислота приймалась за 60 хвилин до їди, не спостерігається значного зменшення біодоступності. При вживанні їжі чи питва менше ніж через 60 хвилин після прийому препарату, приріст як біодоступності, так і мінеральної щільності кісткової тканини зменшується.

Розподіл. Після першого системного розподілу ібандронова кислота швидко зв’язується з кістковою тканиною або виділяється з сечею. 40-50 % від кількості препарату, що циркулює у крові, добре проникає у кісткову тканину і накопичується в ній. З білками плазми зв’язується близько 85 %.

Метаболізм. Немає даних про метаболізм ібандронової кислоти в тварин і людини.

Виведення. Ібандронова кислота елімінується з кровоносного русла шляхом кісткової абсорбції (40-50 %), решта виводиться у незміненому вигляді через нирки. Та частина ібандронової кислоти, що не всмокталася, виводиться незміненою з фекаліями.

У середньому період напіввиведення коливається в межах 10-72 годин. Початкові рівні препарату у плазмі швидко знижуються і досягають 10 % від пікового значення протягом 8 годин після перорального введення.

Загальний кліренс ібандронової кислоти – 84-160 мл/хв. Нирковий кліренс (близько 60 мл/хв у здорових жінок у період постменопаузи) складає 50-60 % від загального і залежить від кліренсу креатиніну. Різниця між загальним і нирковим кліренсом відображає поглинання препарату кістковою тканиною.

Фармакокінетика в особливих випадках.

Стать. Біодоступність і показники фармакокінетики ібандронової кислоти не залежать від статі.

Раса. Немає даних про клінічно значиму міжетнічну різницю між пацієнтами азіатської і європейської раси щодо розподілу ібандронової кислоти. Про пацієнтів негроїдної раси даних недостатньо.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Нирковий кліренс ібандронової кислоти у пацієнтів з різною стадією ниркової недостатності лінійно залежить від кліренсу креатиніну. У хворих із помірним порушенням функції нирок (креатинін ≥30 мл/хв) дозу препарату коригувати не потрібно. В осіб з вираженими порушеннями функції нирок (креатинін ≤30 мл/хв), які отримують перорально 10 мг ібандронової кислоти на день протягом 21 дня, спостерігалося підвищення концентрації препарату у плазмі в 2-3 рази порівняно з пацієнтами з незміненою функцією нирок (кліренс=129 мл/хв). Загальний кліренс ібандронової кислоти був зменшений до 44 мл/хв в осіб з тяжкими порушеннями функції нирок.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Немає даних щодо фармакокінетики ібандронової кислоти у пацієнтів з порушеною функцією печінки. Печінка не бере значної участі у кліренсі ібандронової кислоти, яка не метаболізується, а виводиться через нирки і шляхом поглинання кістковою тканиною. Таким чином, у хворих із порушенням функції печінки корекція дози препарату не потрібна. Оскільки зв’язування ібандронової кислоти у терапевтичних концентраціях з білками плазми крові низьке (85 %), малоймовірно, що гіпопротеїнемія при тяжких захворюваннях печінки призведе до клінічно значимого підвищення концентрації вільного препарату.

Пацієнти літнього віку. Вивчені фармакокінетичні параметри не залежать від віку. Оскільки функція нирок зменшується з віком, це єдиний фактор, який слід прийняти до уваги (див. розділ «Пацієнти з нирковою недостатністю»).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки подовженої форми, білого чи майже білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з одного боку таблетки гравування BNVA, з іншого – 150.

Термін придатності. 5 років.

Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 °С.

Упаковка. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, № 1, № 3 у блістері у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом