*Цена действительна при заказе на сайте
Характеристики
Условия отпуска
По рецепту;
Производитель
ТЕВА;
Инструкция
Инструкция к препарату предназначена исключительно для ознакомления. Для получения полной информации смотрите инструкцию производителя.
діючі речовини: лізиноприл; гідрохлоротіазид;
1 таблетка містить лізиноприлу 10 мг або 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: овальні, дещо вигнуті таблетки білого кольору з гравіюванням «LZ 10» (таблетки 10 мг/12,5 мг) або «LZ 20» (таблетки 20 мг/12,5 мг) з одного боку та рискою з іншого.
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики. Код АТХ С09В А03.
Фармакодинаміка.
Лізиноприл та гідрохлоротіазид − інгібітор АПФ і діуретик – мають взаємодоповнюючу дію і створюють адитивний антигіпертензивний ефект. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має потужний судинозвужувальний ефект і стимулює секрецію альдостерону. Гіпотензивна дія лізиноприлу пов’язана переважно з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи зі зменшенням концентрації у плазмі крові ангіотензину II та альдостерону. Лізиноприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією. АПФ подібний до кінази II, ензиму, що спричиняє деградацію брадикініну. Залишається нез’ясованим, чи відіграє роль у терапевтичному ефекті лізиноприлу підвищення рівня брадикініну (потужного вазодилататора).
Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком та антигіпертензивним агентом, що підвищує рівень реніну плазми крові. Гідрохлоротіазид зменшує ниркову реабсорбцію електролітів у дистальному сегменті петлі Генле і підвищує екскрецію натрію, хлору, калію, магнію, бікарбонату і води. Екскреція кальцію може знижуватись. Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні цих препаратів у монотерапії. Лізиноприл зазвичай знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Лізиноприл: близько 25 %, з міжіндивідуальною варіацією в 6-60 % при досліджених дозах (5-80 мг). Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Пік концентрації у сироватці крові досягається через 6-8 годин. Вплив на артеріальний тиск спостерігається через 1-2 години. Максимальний ефект досягається через 6 годин і триває протягом принаймні 24 годин.
Гідрохлоротіазид: діуретичний ефект спостерігається через 2 години. Максимальний ефект досягається через 4 години. Клінічно виражена дія триває 6-12 годин.
Розподіл. Зв’язування з білками: окрім АПФ, з іншими білками плазми крові лізиноприл не зв’язується. Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові внаслідок зменшення об’єму розподілу, ніж у пацієнтів молодшого віку.
Період напіввиведення. Лізиноприл - 12 годин (після кількох прийомів). Гідрохлоротіазид - 5,5-15 годин.
Метаболізм/елімінація. Обидва активні компоненти виводяться у незміненому вигляді нирками. Після перорального прийому приблизно 60 % гідрохлоротіазиду виводиться протягом 24 годин.
Комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид застосовують для лікування артеріальної гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості у пацієнтів, які досягли стабілізації свого стану, застосовуючи окремі компоненти в тих же дозуваннях.
Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших іАПФ, до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування іАПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).
Анурія, тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
Тяжке порушення функції печінки.
Загострення подагри.
Одночасне застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Стеноз мітрального або аортального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.
Первинний гіперальдостеронізм.
Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
Кардіогенний шок.
Порфірія.
Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).
Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.
Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.
Рефрактерна гіпонатріємія.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Слід уникати одночасного застосування аліскірен-вмісних препаратів та лізиноприлу.
Лізиноприл
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосування монотерапії.
Діуретики. Додавання діуретика до терапії лізиноприлом зазвичай призводить до потенціювання антигіпертензивного ефекту.
На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшений у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту. Тривале призначення НПЗП (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота > 3 г/добу і неселективні НПЗП) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібіторів АПФ, так і тіазидних діуретиків. Одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У рідкісних випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у пацієнтів з порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку, і у пацієнтів у стані дегідратації.
У деяких пацієнтів призначення нестероїдних протизапальних засобів може знизити діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.
Повідомляється про підвищення рівня калію в сироватці, спричинене НПЗП та інгібіторами АПФ, що може викликати порушення функції нирок.
Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект лізиноприлу та гідрохлоротіазиду може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів, що, імовірно, може спричинити ортостатичну гіпотензію. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.
Симпатоміметичні препарати. Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Протидіабетичні препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) можуть посилити ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії (зазвичай протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю).
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, бета-блокатори, нітрати. Препарат Лізотіазид-Тева можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, бета-блокаторами та/або нітратами.
Алопуринол. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з алопуринолом підвищується ризик розвитку ниркової недостатності і може виникати підвищений ризик розвитку лейкопенії.
Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, виникне необхідність у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик розвитку ниркової недостатності і гіперкаліємії.
Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і ловастатину підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.
Прокаїнамід, цитостатики або імуносупресивні лікарські засоби. Одночасне застосування цих засобів з інгібіторами АПФ може призводити до підвищеного ризику розвитку лейкопенії.
Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції препарату золота (наприклад натрію ауротіомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.
Застосування під час гемодіалізу. Лізиноприл/гідрохлоротіазид не призначати пацієнтам, які потребують діалізу, через високу частоту повідомлень про розвиток анафілактоїдних реакцій у хворих, які проходили процедуру діалізу із застосуванням високопроточних мембран і одночасно отримували інгібітор АПФ. Слід уникати такої комбінації.
Гідрохлоротіазид
Амфотерицин В (для парентерального використання), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби. Сумісне використання з гідрохлоротіазидом може спричинити електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємію.
Солі кальцію. На тлі сумісного використання з тіазидними діуретиками може виникати збільшення сироваткового рівня кальцію у результаті зниження його екскреції.
Серцеві глікозиди. Існує підвищений ризик інтоксикації препаратами наперстянки на тлі гіпокаліємії, індукованої тіазидними діуретиками.
Холестирамін і колестипол. Одночасне застосування з гідрохлоротіазидом може зменшити або уповільнити всмоктування гідрохлоротіазиду. Таким чином, сульфаніламідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або 4-6 годин після прийому цих препаратів.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид). Ефект даних препаратів може посилюватися гідрохлоротіазидом.
Препарати, що спричиняють пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Через ризик гіпокаліємії особливу обережність слід проявляти при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з засобами, що асоціюються с пароксизмальною шлуночковою тахікардією типу «пірует».
Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі деякі антиаритмічні засоби:
Соталол. Гіпокаліємія, спричинена тіазидними діуретиками, може збільшувати ризик розвитку аритмій, індукованих соталолом.
Лізиноприл/Гідрохлоротіазид
Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можлива ортостатична гіпотензія.
Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби і інсуліни). Може знадобитися коригування дозування протидіабетичного лікарського засобу.
Імунодепресанти, цитостатики. Одночасне застосування може спричинити підвищення ризику виникнення лейкопенії.
Кортикостероїди, АКТГ. Посилена втрата електролітів, особливо гіпокаліємія.
Пресорні аміни (наприклад, епінефрин (адреналін). Можливе зниження відповіді на вплив пресорних амінів, але не настільки, щоб припинити їх застосування.
Алкоголь. Алкоголь може посилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних препаратів.
Антациди. Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.
Метформін. Застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.
Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Виведення калію на тлі прийому тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, цукровим діабетом. Якщо одночасне застосування препарату Лізотиіазид-Тева і будь-якої з цих речовин є необхідним, їх слід використовувати з обережністю на тлі частого контролю вмісту калію в сироватці крові.
Літій. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Повідомлялося про оборотне підвищення токсичності концентрації літію в сироватці крові та посилення токсичності при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність призначення даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно відстежувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Триметоприм. Супутнє застосування інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.
Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Визначення ефективної дози препарату залежить від клінічної оцінки стану пацієнта.
Звичайна доза становить 1 таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг 1 раз на добу. Лізотіазид-Тева слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час.
Зазвичай рекомендується призначати фіксовану комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду після підбору доз окремих компонентів. У певних клінічних ситуаціях може розглядатися питання про безпосередній перехід з монотерапії на фіксовану комбінацію.
Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2-4 тижні, доза може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу.
Максимальна добова доза Лізотіазид-Тева становить 40 мг/25 мг.
Попередня терапія діуретиками
Після застосування першої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у пацієнта може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. В основному це стосується дегідратованих пацієнтів (наприклад, у результаті лікування діуретинами). Терапія діуретиками повинна бути припинена за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо зробити, лікування слід розпочинати з призначення тільки лізиноприлу в дозі 5 мг.
Порушення функції нирок
Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок, вони є неефективними при помірній або тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хвилину).
Комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид не застосовувати для початкового лікування пацієнтів з нирковою недостатністю.
У пацієнтів із кліренсом креатиніну > 30 і < 80 мл/хв комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид можна застосовувати після підбору доз окремих компонентів. Рекомендована початкова доза для монотерапії лізиноприлом у таких пацієнтів становить 5-10 мг.
Пацієнти літнього віку
Не потребують корекції дози.
Повідомлялося, що при застосуванні комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду не було виявлено жодних змін в ефективності або переносимості препарату, пов’язаних з віком.
Лізиноприл у добовій дозі 20-80 мг був однаково ефективним у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) та дорослих пацієнтів. Монотерапія лізиноприлом мала таку ж ефективність щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Повідомлялося, що вік не впливав на переносимість лізиноприлу.
Безпека та ефективність комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати Лізотіазид-Тева цій віковій категорії.
2 роки.
Зберігати при температурі не вище 30 оС у недоступному для дітей місці.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці.
За рецептом.
АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.
H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина
Отзывы (0)
Оценка:
діючі речовини: лізиноприл; гідрохлоротіазид;
1 таблетка містить лізиноприлу 10 мг або 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;
допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: овальні, дещо вигнуті таблетки білого кольору з гравіюванням «LZ 10» (таблетки 10 мг/12,5 мг) або «LZ 20» (таблетки 20 мг/12,5 мг) з одного боку та рискою з іншого.
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики. Код АТХ С09В А03.
Фармакодинаміка.
Лізиноприл та гідрохлоротіазид − інгібітор АПФ і діуретик – мають взаємодоповнюючу дію і створюють адитивний антигіпертензивний ефект. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I на ангіотензин II, який має потужний судинозвужувальний ефект і стимулює секрецію альдостерону. Гіпотензивна дія лізиноприлу пов’язана переважно з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи зі зменшенням концентрації у плазмі крові ангіотензину II та альдостерону. Лізиноприл має антигіпертензивну дію навіть у пацієнтів з низькореніновою гіпертензією. АПФ подібний до кінази II, ензиму, що спричиняє деградацію брадикініну. Залишається нез’ясованим, чи відіграє роль у терапевтичному ефекті лізиноприлу підвищення рівня брадикініну (потужного вазодилататора).
Гідрохлоротіазид є тіазидним діуретиком та антигіпертензивним агентом, що підвищує рівень реніну плазми крові. Гідрохлоротіазид зменшує ниркову реабсорбцію електролітів у дистальному сегменті петлі Генле і підвищує екскрецію натрію, хлору, калію, магнію, бікарбонату і води. Екскреція кальцію може знижуватись. Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду забезпечує більш виражений гіпотензивний ефект, ніж при застосуванні цих препаратів у монотерапії. Лізиноприл зазвичай знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Лізиноприл: близько 25 %, з міжіндивідуальною варіацією в 6-60 % при досліджених дозах (5-80 мг). Наявність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Пік концентрації у сироватці крові досягається через 6-8 годин. Вплив на артеріальний тиск спостерігається через 1-2 години. Максимальний ефект досягається через 6 годин і триває протягом принаймні 24 годин.
Гідрохлоротіазид: діуретичний ефект спостерігається через 2 години. Максимальний ефект досягається через 4 години. Клінічно виражена дія триває 6-12 годин.
Розподіл. Зв’язування з білками: окрім АПФ, з іншими білками плазми крові лізиноприл не зв’язується. Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові внаслідок зменшення об’єму розподілу, ніж у пацієнтів молодшого віку.
Період напіввиведення. Лізиноприл - 12 годин (після кількох прийомів). Гідрохлоротіазид - 5,5-15 годин.
Метаболізм/елімінація. Обидва активні компоненти виводяться у незміненому вигляді нирками. Після перорального прийому приблизно 60 % гідрохлоротіазиду виводиться протягом 24 годин.
Комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид застосовують для лікування артеріальної гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості у пацієнтів, які досягли стабілізації свого стану, застосовуючи окремі компоненти в тих же дозуваннях.
Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших іАПФ, до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.
Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування іАПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).
Анурія, тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).
Тяжке порушення функції печінки.
Загострення подагри.
Одночасне застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).
Стеноз мітрального або аортального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.
Первинний гіперальдостеронізм.
Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).
Кардіогенний шок.
Порфірія.
Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.
Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).
Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.
Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.
Рефрактерна гіпонатріємія.
Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Слід уникати одночасного застосування аліскірен-вмісних препаратів та лізиноприлу.
Лізиноприл
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, зниження функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно із застосування монотерапії.
Діуретики. Додавання діуретика до терапії лізиноприлом зазвичай призводить до потенціювання антигіпертензивного ефекту.
На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження артеріального тиску. Ризик розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшений у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом.
Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи ацетилсаліцилову кислоту. Тривале призначення НПЗП (селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота > 3 г/добу і неселективні НПЗП) може зменшувати гіпотензивну дію як інгібіторів АПФ, так і тіазидних діуретиків. Одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай оборотний. У рідкісних випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у пацієнтів з порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку, і у пацієнтів у стані дегідратації.
У деяких пацієнтів призначення нестероїдних протизапальних засобів може знизити діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект діуретиків.
Повідомляється про підвищення рівня калію в сироватці, спричинене НПЗП та інгібіторами АПФ, що може викликати порушення функції нирок.
Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект лізиноприлу та гідрохлоротіазиду може бути посилений при одночасному призначенні інших препаратів, що, імовірно, може спричинити ортостатичну гіпотензію. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може додатково знижувати артеріальний тиск.
Трициклічні антидепресанти/нейролептики/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючих медичних засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску.
Симпатоміметичні препарати. Симпатоміметичні препарати можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.
Протидіабетичні препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіпоглікемічні препарати) можуть посилити ефект зниження глюкози крові з ризиком гіпоглікемії (зазвичай протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю).
Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, бета-блокатори, нітрати. Препарат Лізотіазид-Тева можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, бета-блокаторами та/або нітратами.
Алопуринол. При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ з алопуринолом підвищується ризик розвитку ниркової недостатності і може виникати підвищений ризик розвитку лейкопенії.
Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Можливо, виникне необхідність у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Циклоспорин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і циклоспорину підвищує ризик розвитку ниркової недостатності і гіперкаліємії.
Ловастатин. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і ловастатину підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.
Прокаїнамід, цитостатики або імуносупресивні лікарські засоби. Одночасне застосування цих засобів з інгібіторами АПФ може призводити до підвищеного ризику розвитку лейкопенії.
Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, що може бути дуже тяжкою) після ін’єкції препарату золота (наприклад натрію ауротіомалату) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ.
Застосування під час гемодіалізу. Лізиноприл/гідрохлоротіазид не призначати пацієнтам, які потребують діалізу, через високу частоту повідомлень про розвиток анафілактоїдних реакцій у хворих, які проходили процедуру діалізу із застосуванням високопроточних мембран і одночасно отримували інгібітор АПФ. Слід уникати такої комбінації.
Гідрохлоротіазид
Амфотерицин В (для парентерального використання), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби. Сумісне використання з гідрохлоротіазидом може спричинити електролітний дисбаланс, зокрема гіпокаліємію.
Солі кальцію. На тлі сумісного використання з тіазидними діуретиками може виникати збільшення сироваткового рівня кальцію у результаті зниження його екскреції.
Серцеві глікозиди. Існує підвищений ризик інтоксикації препаратами наперстянки на тлі гіпокаліємії, індукованої тіазидними діуретиками.
Холестирамін і колестипол. Одночасне застосування з гідрохлоротіазидом може зменшити або уповільнити всмоктування гідрохлоротіазиду. Таким чином, сульфаніламідні діуретики слід приймати щонайменше за 1 годину до або 4-6 годин після прийому цих препаратів.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарину хлорид). Ефект даних препаратів може посилюватися гідрохлоротіазидом.
Препарати, що спричиняють пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «пірует». Через ризик гіпокаліємії особливу обережність слід проявляти при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з засобами, що асоціюються с пароксизмальною шлуночковою тахікардією типу «пірует».
Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію), у тому числі деякі антиаритмічні засоби:
Соталол. Гіпокаліємія, спричинена тіазидними діуретиками, може збільшувати ризик розвитку аритмій, індукованих соталолом.
Лізиноприл/Гідрохлоротіазид
Етанол/засоби групи барбітуратів/наркотичні аналгетичні засоби. Можлива ортостатична гіпотензія.
Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби і інсуліни). Може знадобитися коригування дозування протидіабетичного лікарського засобу.
Імунодепресанти, цитостатики. Одночасне застосування може спричинити підвищення ризику виникнення лейкопенії.
Кортикостероїди, АКТГ. Посилена втрата електролітів, особливо гіпокаліємія.
Пресорні аміни (наприклад, епінефрин (адреналін). Можливе зниження відповіді на вплив пресорних амінів, але не настільки, щоб припинити їх застосування.
Алкоголь. Алкоголь може посилювати гіпотензивний ефект будь-яких антигіпертензивних препаратів.
Антациди. Знижують біодоступність інгібіторів АПФ.
Метформін. Застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.
Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.
Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.
Калійвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. Виведення калію на тлі прийому тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприлу. Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок, цукровим діабетом. Якщо одночасне застосування препарату Лізотиіазид-Тева і будь-якої з цих речовин є необхідним, їх слід використовувати з обережністю на тлі частого контролю вмісту калію в сироватці крові.
Літій. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Повідомлялося про оборотне підвищення токсичності концентрації літію в сироватці крові та посилення токсичності при одночасному застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Діуретичні препарати та інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність призначення даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно відстежувати (див. розділ «Особливості застосування»).
Триметоприм. Супутнє застосування інгібіторів АПФ і тіазидних діуретиків з триметопримом збільшує ризик гіперкаліємії.
Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз (див. розділ «Особливості застосування»).
Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.
Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.
Визначення ефективної дози препарату залежить від клінічної оцінки стану пацієнта.
Звичайна доза становить 1 таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг 1 раз на добу. Лізотіазид-Тева слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час.
Зазвичай рекомендується призначати фіксовану комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду після підбору доз окремих компонентів. У певних клінічних ситуаціях може розглядатися питання про безпосередній перехід з монотерапії на фіксовану комбінацію.
Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2-4 тижні, доза може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу.
Максимальна добова доза Лізотіазид-Тева становить 40 мг/25 мг.
Попередня терапія діуретиками
Після застосування першої дози лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у пацієнта може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. В основному це стосується дегідратованих пацієнтів (наприклад, у результаті лікування діуретинами). Терапія діуретиками повинна бути припинена за 2-3 дні до початку застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо зробити, лікування слід розпочинати з призначення тільки лізиноприлу в дозі 5 мг.
Порушення функції нирок
Тіазиди не слід застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок, вони є неефективними при помірній або тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хвилину).
Комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид не застосовувати для початкового лікування пацієнтів з нирковою недостатністю.
У пацієнтів із кліренсом креатиніну > 30 і < 80 мл/хв комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид можна застосовувати після підбору доз окремих компонентів. Рекомендована початкова доза для монотерапії лізиноприлом у таких пацієнтів становить 5-10 мг.
Пацієнти літнього віку
Не потребують корекції дози.
Повідомлялося, що при застосуванні комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду не було виявлено жодних змін в ефективності або переносимості препарату, пов’язаних з віком.
Лізиноприл у добовій дозі 20-80 мг був однаково ефективним у пацієнтів літнього віку (віком від 65 років) та дорослих пацієнтів. Монотерапія лізиноприлом мала таку ж ефективність щодо зниження діастолічного артеріального тиску, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Повідомлялося, що вік не впливав на переносимість лізиноприлу.
Безпека та ефективність комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати Лізотіазид-Тева цій віковій категорії.
2 роки.
Зберігати при температурі не вище 30 оС у недоступному для дітей місці.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці.
За рецептом.
АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.
H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина
Новый покупатель?
Уже зарегистрирован?
Вы успешно зарегистрированы
Введите свой промокод при создании заказа и получите свою персональную скидку
*Обращаем ваше внимание, что скидки действуют на онлайн-заказы, оформленные в аптеке по адресу: П.Тычины, 2