МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ"Я УКРАЇНИ
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЗИВОКС
(ZYVOXÒ)
Склад:
діюча речовина: linezolid;
1 мл розчину містить 2 мг лінезолiду;
допоміжні речовини: натрію цитрату дигідрат, кислота лимонна безводна, глюкози, моногідрат, натрію гідроксид, кислота хлористоводнева розведена, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для інфузій.
Основні фізико-хімічні властивості:
прозорий розчин без видимих часток від безбарвного до жовтого кольору.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Код АТХ J01X X08.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Зивокс ― це антибактеріальний препарат.
Під час рандомізованого, перехресного, контрольованого за допомогою препарату порівняння і плацебо ретельного дослідження інтервалу QT з участю 40 здорових добровольців препарат Зивокс застосовували однократно у дозі 600 мг шляхом 1-годинної внутрішньовенної інфузії, однократно у дозі 1 200 мг шляхом 1-годинної внутрішньовенної інфузії, а також вводили плацебо і одноразову пероральну дозу препарату порівняння. При введенні препарату Зивокс у дозах 600 мг і 1200 мг не виявлено значного його впливу на інтервал QTc при максимальній концентрації препарату у плазмі крові та в будь-який інший час.
Фармакокінетика.
Середні показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих після однократного і багатократного перорального і внутрішньовенного застосування препарату подані в таблиці 1.
Таблиця 1.
Середнє (стандартне відхилення) показники фармакокінетики лінезоліду у дорослих
Доза лінезоліду
Cmax
мкг/мл
Cmin
мкг/мл
Tmax
год
AUC *
мкг•год/мл
t1/2
год
CL
мл/хв
Таблетки по 400 мг
одноразова доза †
кожні 12 годин
8,10
(1,83)
11,00
(4,37)
---
3,08
(2,25)
1,52
(1,01)
1,12
(0,47)
55,10
(25,00)
73,40
(33,50)
5,20
(1,50)
4,69
(1,70)
146
(67)
110
(49)
Таблетки по 600 мг
одноразова доза
кожні 12 годин
12,70
(3,96)
21,20
(5,78)
---
6,15
(2,94)
1,28
(0,66)
1,03
(0,62)
91,40
(39,30)
138,00
(42,10)
4,26
(1,65)
5,40
(2,06)
127
(48)
80
(29)
600 мг, внутрішньовенна ін’єкція ‡
одноразова доза
кожні 12 годин
12,90
(1,60)
15,10
(2,52)
---
3,68
(2,36)
0,50
(0,10)
0,51
(0,03)
80,20
(33,30)
89,70
(31,00)
4,40
(2,40)
4,80
(1,70)
138
(39)
123
(40)
600 мг, оральна суспензія
одноразова доза
11,00
(2,76)
---
0,97
(0,88)
80,80
(35,10)
4,60
(1,71)
141
(45)
* AUC для одноразової дози = AUC0-¥; для багаторазової дози = AUC0-t.
† Дані, нормалізовані до дози 375 мг.
‡ Дані, нормалізовані до дози 625 мг, внутрішньовенна доза вводилася за допомогою інфузії тривалістю 0,5 год.
Cmax – максимальна концентрація препарату у плазмі крові; Cmin – мінімальна концентрація препарату у плазмі крові; Tmax – час до досягнення Cmax; AUC – площа під кривою «концентрація-час»; t1/2 – період напіввиведення; CL – системний кліренс.
Абсорбція
Лінезолід інтенсивно всмоктується після застосування перорально. Максимальні концентрації у плазмі крові досягаються приблизно через 1–2 години після застосування, а абсолютна біодоступність препарату становить близько 100 %. Тому лінезолід можна застосовувати перорально або внутрішньовенно без корекції дози.
Лінезолід можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Час до досягнення максимальної концентрації збільшується з 1,5 до 2,2 години, і Cmax знижується приблизно на 17 % при застосуванні лінезоліду з їжею з високим вмістом жирів. Проте загальна експозиція, яка оцінюється за AUC0-¥, подібна в обох випадках.
Розподіл
Дослідження фармакокінетики показали, що лінезолід швидко розподіляється у тканинах з доброю перфузією. Приблизно 31 % лінезоліду зв’язується з білками плазми крові, і це не залежить від концентрації препарату. Об’єм розподілу лінезоліду в рівноважному стані у здорових дорослих добровольців становить в середньому 40–50 л.
Концентрації лінезоліду визначалися в різних рідинах за участю обмеженої кількості учасників у дослідженнях фази 1 після багатократного введення лінезоліду. Відношення концентрації лінезоліду в слині до концентрації у плазмі крові становило 1,2:1, а відношення концентрації лінезоліду в поті до концентрації у плазмі крові ― 0,55:1.
Метаболізм
Лінезолід переважно метаболізується шляхом окислення морфолінового кільця з утворенням двох неактивних похідних карбонової кислоти з розімкненим кільцем: метаболіту аміноетоксіоцтової кислоти (А) і метаболіту гідроксіетилгліцину (В). Передбачається, що метаболіт А утворюється ферментативним шляхом, тоді як утворення метаболіту В опосередковується неферментативним механізмом, що включає хімічне окислення в умовах in vitro. Дослідження in vitro продемонстрували, що лінезолід мінімально метаболізується з можливою участю у цьому процесі системи цитохрому людини Р450. Проте метаболічні шляхи для лінезоліду до кінця не вивчені.
Виведення
Ненирковий кліренс становить приблизно 65 % від загального кліренсу лінезоліду. У рівноважному стані приблизно 30 % дози препарату виявляється в сечі у вигляді лінезоліду, 40 % ― у вигляді метаболіту В і 10 % ― у вигляді метаболіту А. Середній нирковий кліренс лінезоліду становить 40 мл/хв, що вказує на канальцеву реабсорбцію. Лінезолід в калі практично не визначається, тоді як приблизно 6 % дози препарату виявляється в калі у вигляді метаболіту В і 3 % ― у вигляді метаболіту А.
Незначна нелінійність кліренсу спостерігалася при підвищенні дози лінезоліду, що, очевидно, є наслідком нижчого ниркового і нениркового кліренсу цього препарату при його вищих концентраціях. Проте ця різниця у кліренсі була незначна і не впливала на уявний період напіввиведення.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими штамами анаеробних або аеробних грампозитивних мікроорганізмів, включаючи інфекції, що супроводжуються бактеріємією, такі як:
- госпітальна пневмонія;
Viridis Bot
