РЕЦЕПТУРНИЙ
ПРОПАНОРМ ТАБ. 300МГ №50 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ПРОПАНОРМ ТАБ. 300МГ №50

Артикул: 10968
Бренд: ПРО.МЕД.ЦС.ПРАГА А.Т. ЧЕШСКАЯ РЕСПУБЛИКА
Немає у продажу
Виробник: ПРО.МЕД.ЦС.ПРАГА А.Т. ЧЕШСКАЯ РЕСПУБЛИКА

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

 

ПРОПАНОРМ®

(PROPANORM®)

 

Склад:

діюча речовина: пропафенон;

1 таблетка містить пропафенону гідрохлориду 150 мг або 300 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, натрію лаурилсульфат, крохмаль кукурудзяний, коповідон, магнію стеарат, OPADRY WHITE 02F 28310 (гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь), емульсія симетикону.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група.

Препарати для лікування захворювань серця. Антиаритмічні препарати IC класу.

Код АТС С01В С03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Профілактика та лікування:

● вентрикулярних аритмій;

● пароксизмальних суправентрикулярних тахіаритмій, включаючи пароксизмальну форму тріпотіння / фібриляції передсердь та пароксизмальні кругові тахікардії із залученням

AV-вузла або додаткових провідних шляхів при неефективності стандартної терапії або протипоказаннях для її проведення.

 

Протипоказання.

● Гіперчутливість до активної речовини або до будь-якого компонента препарату;

● AV-блокада II та III ступеня за відсутності кардіостимулятора;

● блокада правої ніжки пучка Гіса одночасно з блокадою однієї з гілок лівої ніжки пучка

Гіса (біфасцикулярна блокада) за відсутності кардіостимулятора;

● неконтрольована хронічна серцева недостатність (фракція викиду лівого шлуночка < 35 %;

● кардіогенний шок (крім аритмогенного);

● тяжка симптоматична синусова брадикардія (частота серцевих скорочень < 50 уд/хв);

● синдром слабкості синусового вузла;

● артеріальна гіпотензія (при показниках артеріального систолічного тиску < 90 мм рт.ст.);

● гіпокаліємія, гіперкаліємія (необхідна корекція порушень калієвого обміну до початку

лікування);

● тяжкі хронічні обструктивні захворювання легенів;

● бронхоспазм;

 

● міастенія гравіс;

● тяжка печінкова недостатність;

● порушення функції нирок.

Препарат протипоказаний в перші 3 місяці після гострого інфаркту міокарда, а також пацієнтам зі зниженим серцевим викидом (крім пацієнтів із передсердною аритмією, що загрожує життю).

 

Спосіб застосування та дози.

Терапію Пропанормом рекомендується розпочинати в госпітальних умовах під контролем лікаря, який має досвід лікування аритмій. Індивідуальну підтримуючу дозу слід визначати за умов кардіологічного спостереження, що включає моніторинг ЕКГ та контроль артеріального тиску. Якщо комплекс QRS подовжується більш ніж на 20 %, дозу препарату слід зменшити або припинити прийом, поки ЕКГ не повернеться в межі норми.

Препарат застосовують внутрішньо після прийому їжі, таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи і запиваючи водою.

Рекомендовані дози для дорослих:

на початку лікування терапевтична доза становить по 150 мг 3 рази на добу (450 мг/добу) із збільшенням дози з щонайменш триденним інтервалом до 300 мг 2 рази на добу (600 мг/добу). У деяких випадках може знадобитися підвищення добової дози до 900 мг (по 300 мг 3 рази на добу). Максимальна добова доза - 900 мг. Збільшувати дозу рекомендується поступово, з інтервалом 3–4 дні.

Пацієнтам із масою тіла менше 70 кг рекомендується відповідно зменшити добову дозу.

Дозу і кратність прийому встановлює лікар індивідуально. З метою досягнення максимального терапевтичного ефекту рекомендується індивідуальне дозування препарату залежно від стану пацієнта, його реакції на препарат і переносимості. Тривалість лікування визначається клінічним станом хворого.

Особи літнього віку

Під час лікування спостерігалися більш високі концентрації пропафенону у плазмі крові. Тому у пацієнтів літнього віку клінічну відповідь на лікування можна отримати при застосуванні препарату в нижчих дозах.

Пацієнтам літнього віку або пацієнтам зі значною недостатністю функції лівого шлуночка (фракція викиду < 35%) або при органічних захворюваннях міокарда лікування слід розпочинати з найменш ефективної дози з поступовим її збільшенням під ретельним спостереженням лікаря. Це також стосується і підтримуючої дози. Будь-яке необхідне підвищення дози потрібно здійснювати через 5-8 днів лікування.

Порушення функції нирок та/або печінки

У пацієнтів з порушенням функції нирок та/або печінки може спостерігатися кумуляція препарату при застосуванні стандартних терапевтичних доз. Тому таким пацієнтам дозу слід підбирати під контролем ЕКГ та концентрації пропафенону у плазмі крові.

 

Побічні реакції.

Більшість побічних явищ є дозозалежними і виникають при перевищенні дозування на початку терапії та носять, зазвичай, легкий і минущий характер та лише зрідка потребують припинення лікування.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

дуже рідко спостерігались підвищення рівнів антинуклеарних антитіл, лейкоцитопенія та/або гранулоцитопенія або тромбоцитопенія; агранулоцитоз. Склад периферичної крові нормалізувався після припинення прийому препарату.

З боку імунної системи:

рідко – алергічні реакції, реакції гіперчутливості (що проявляються холестазом, дискразією крові).

З боку серцево-судинної системи:

артеріальна гіпотензія, включаючи постуральну гіпотензію та ортостатичну гіпотензію; можливі аритмогенні ефекти (брадикардія, шлуночкові тахікадії, порушення провідності синусового або AV-вузла (синоатріальна, атріовентрикулярна або інтравентрикулярна блокада), брадиартимія, застійна серцева недостатність. Особливо у пацієнтів літнього віку з порушеннями функції міокарда можливі циркуляторні порушення з постуральною гіпотензією. Також можуть розвинутися проаритмічні ефекти, що проявляються прискоренням серцевого ритму (тахікардія) або вентрикулярною фібриляцією.

З боку травної системи:

рідко - особливо при прийомі високих доз, можливі скарги з боку шлунково-кишкового тракту, такі як втрата апетиту, нудота, блювання, метеоризм і запори, сухість у роті, гіркий присмак або втрата чутливості у ротовій порожнині, біль у животі, діарея, здуття живота, позиви до блювання.

З боку нервової системи:

рідко – запаморочення, головний біль, парестезія, синкопе, атаксія, неспокій, нічні кошмари та порушення сну, екстрапірамідні симптоми, вертиго, пропасниця. Дуже рідко при передозуванні спостерігалися судоми.

З боку органів зору:

нечіткість зору.

З боку шкіри та підшкірної клітковини:

рідко - почервоніння, свербіж, екзантема, висипання, кропив’янка.

З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини:

рідко – вовчаковий синдром.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз:

дуже рідко - після прийому високих доз спостерігалося зниження потенції та зменшення кількості сперматозоїдів. Усі ці симптоми є тимчасовими та зникають після відміни препарату.

З боку органів дихання: можливі порушення дихання, бронхоспазм.

Порушення метаболізму та харчування:

рідко – анорексія.

Психічні порушення:

рідко – тривожність та сплутаність свідомості, психічні розлади.

Гепатобіліарні порушення:

рідко – порушення з боку печінки, включаючи гепатоцелюлярне ураження, холестаз, жовтяницю та гепатит.

Інші:

нечасто – слабкість, біль у грудях, підвищена втомлюваність.

Лабораторні дослідження:

підвищення активності ферментів печінки (трансаміназ, лужної фосфатази) у сироватці крові.

 

Передозування.

При прийомі препарату у дозах, що значно перевищують терапевтичні, можлива поява симптомів передозування. Досвід передозування обмежений. Специфічний антидот невідомий.

Симптоми передозування

Кардіальні: порушення генерації та проведення імпульсу (подовження інтервалу PQ, розширення комплексу QRS, пригнічення автоматизму синусового вузла, AV-блокада, шлуночкова тахікардія, тріпотіння передсердь та фібриляція шлуночків); брадикардія, аритмія, асистолія, порушення внутрішньошлуночкової провідності, серцева недостатність. Зменшення скоротливості (негативний інотропний ефект) може призвести до розвитку артеріальної гіпотензії, що у тяжких випадках може призвести до кардіогенного шоку.

Некардіальні: головний біль, запаморочення, порушення зору, парестезія, тремор, нудота, запор і сухість у роті.

У тяжких випадках отруєння можуть спостерігатися судоми, парестезія, сонливість, кома, зупинка дихання.

 

Лікування

При появі ознак передозування необхідно знизити дози або відмінити препарат.

Слід вдатися до невідкладних заходів, що звичайно вживаються при гострій серцево-судинній недостатності. При тяжкому порушенні провідності, що супроводжується порушенням серцевої функції, може бути потрібна терапія атропіном, ізопреналіном або застосування електростимулятора. Якщо електрична стимуляція неможлива, слід зробити спробу скоротити тривалість QRS та прискорити серцевий ритм за допомогою високих доз ізопреналіну. Сама по собі блокада атріовентрикулярного пучка не є показанням для застосування ізопреналіну. Артеріальна гіпотензія може потребувати інотропної підтримки. Судоми слід лікувати за допомогою внутрішньовенного введення діазепаму.

Ефективним для лікування передозування є проведення алкалізації шляхом внутрішньовенного введення лактату натрію і хлориду калію. Іноді виникає необхідність у введенні глюкагону, адреналіну (епінерфіну) і навіть у застосуванні кардіостимуляції.

Терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дослідження на тваринах не виявили тератогенної дії пропафенону, але оскільки немає досвіду застосування цього лікарського засобу в період вагітності, то препарат протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Відомо, що пропафенону гідрохлорид проникає через плацентарний бар’єр. Повідомлялося, що концентрація пропафенону у пуповинні й крові становила 30 % від його концентрації у материнській крові. Досліджень щодо вивчення екскреції пропафенону гідрохлориду у грудне молоко не проводилося. Обмежені дані свідчать, що пропафенон може виводитися з молоком.

 

Діти.

Препарат не застосовують дітям.

 

Особливості застосування.

Дорослим дози та кратність прийому встановлюються індивідуально і коригуються лікарем під контролем артеріального тиску і ЕКГ. Важливо, щоб кожний пацієнт проходив електрокардіографічне та клінічне обстеження перед початком та протягом терапії Пропанормом для визначення клінічної ефективності лікування та необхідності його продовження. Слабкий негативний інотропний ефект Пропанорму може мати значення для пацієнтів із ризиком розвитку серцевої недостатності. Як і інші протиаритмічні лікарські засоби, Пропанорм® продемонстрував здатність змінювати поріг збудження та чутливості кардіостимуляторів. У пацієнтів, яким встановлено ці прилади, може виникати потреба у їх перепрограмуванні.

Потенційно існує можливість переходу пароксизмальної фібриляції передсердь у тріпотіння передсердь, що супроводжується блокадою провідності 2:1 або 1:1.  

Через бета-блокуючий ефект пропафенону слід бути обережними при лікуванні пацієнтів із обструктивним захворюванням легень або астмою.

Як і у випадку з іншими протиаритмічними засобами класу IC, пацієнти з органічним захворюванням серця можуть бути схильні до розвитку серйозних побічних реакцій.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі

з іншими механізмами.

Залежно від індивідуальної реакції здатність управляти транспортними засобами або механізмами може бути порушена: нечіткість зору, запаморочення, слабкість та постуральна

 

гіпотензія. Особливо це можливо у початковій фазі лікування у пацієнтів літнього віку, при збільшенні дози, а також при одночасному прийомі препарату і вживанні алкоголю.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Ефекти Пропанорму можуть потенціюватися при його застосуванні у комбінації з місцевими анестетиками або із засобами, що пригнічують діяльність міокарда.

Продемонстровано, що препарат підвищує концентрації дигоксину у плазмі крові, тому слід бути обережними щодо розвитку дигіталісної токсичності.

Пропафенон виявив здатність підвищувати рівні пероральних антикоагулянтів (наприклад варфарину) у плазмі крові зі збільшенням протромбінового часу, що може потребувати зниження дози пероральних антикоагулянтів; потенціює ефект варфарину, блокує його біотрансформацію.

Концентрації пропафенону у плазмі крові можуть підвищитися при одночасному застосуванні циметидину.

Спостерігалося підвищення плазмових концентрацій пропранололу та метопрололу при їх одночасному застосуванні з Пропанормом. Тому може бути необхідним зниження дози цих бета-блокаторів. Дані щодо взаємодії з іншими бета-блокаторами невідомі.

Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду з лікарськими засобами, що метаболізуються за допомогою CYP2D6 (такими як венлафаксин), може спричинити підвищення концентрації цих лікарських засобів.

Лікарські засоби, що пригнічують CYP2D6, CYP1A2 та CYP3A4, наприклад кетоконазол, циметидин, хінідин, тропісетрон, доласетрон, мізоластин, еритроміцин та грейпфрутовий сік, можуть призвести до підвищення рівнів пропафенону гідрохлориду у крові. При застосуванні пропафенону гідрохлориду з інгібіторами цих ферментів слід ретельно стежити за станом пацієнтів та відповідно коригувати дозу.

Через можливість підвищення концентрацій у плазмі крові одночасне застосування

ритонавіру у дозі 800 - 1200 мг/добу та пропафенону гідрохлориду протипоказане.

Комбінована терапія аміодароном і пропафеноном може порушувати провідність,

реполяризацію та спричинювати порушення, що мають про аритмічний ефект. Може виникнути потреба у коригуванні дози обох засобів залежно від терапевтичного ефекту.

Не спостерігалося суттєвого впливу на фармакокінетику пропафенону або лідокаїну після їх одночасного застосування. Проте повідомлялося, що одночасне застосування пропафенону гідрохлориду та внутрішньовенного лідокаїну підвищувало ризик розвитку побічних ефектів лідокаїну з боку центральної нервової системи.

Фенобарбітал є відомим індуктором CYP3A4. Під час тривалого комбінованого застосування фенобарбіталу слід стежити за клінічною відповіддю на терапію пропафеноном.

Комбіноване застосування пропафенону гідрохлориду та рифампіцину може погіршити протиаритмічний ефект пропафенону через зниження його концентрації у плазмі крові (ризик раптових аритмій).

Також повідомлялося про можливу взаємодію з циклоспорином (підвищення концентрації з погіршенням функції нирок), теофіліном (підвищення концентрації), дезипраміном (підвищення концентрації).

Через аритмогенні властивості трициклічних та подібних йому антидепресантів та/або нейролептиків ці лікарські засоби можуть мати небажану взаємодію з антиаритмічними засобами, включаючи пропафенон, при одночасному їх застосуванні.

Одночасне застосування пропафенону гідрохлориду та флуоксетину у пацієнтів із екстенсивним метаболізмом підвищувало Cmax  (максимальна концентрація в плазмі крові) та AUC (площа під фармакокінетичною кривою) S пропафенону на 39 % та 50 % відповідно, а Cmax та AUC R пропафенону – на 71 % та 50 %. Підвищені рівні пропафенону в плазмі крові можуть спостерігатися при його одночасному застосуванні з пароксетином. Для досягнення бажаного терапевтичного ефекту може бути достатньо застосування менших доз пропафенону.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Пропафенон є антиаритмічним засобом ІС класу.

Виявляє стабілізуючу дію на міокардіальні мембрани, зменшує швидкий вхідний струм, що проводиться іонами натрію, зі зменшенням швидкості деполяризації та подовжує час проведення імпульсу по передсердю, AV-вузлу та, головним чином, по провідній системі Гіса–Пуркіньє.

Проведення імпульсу по додаткових шляхах, як при синдромі WPW (синдром Вольфа-Паркінсона-Уайта), пригнічується завдяки пролонгації рефрактерного періоду або блокаді провідного шляху як в антеградному, так і переважно в ретроградному напрямках.

Разом з тим спонтанна збуджуваність знижується завдяки підвищенню порога міокардіальної чутливості, тоді як електрична збуджуваність міокарда знижується завдяки підвищенню порога вентрикулярної фібриляції.

Немає аналогів