РЕЦЕПТУРНИЙ
ЕНАП АМП. 1,25МГ/МЛ 1МЛ №5 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЕНАП АМП. 1,25МГ/МЛ 1МЛ №5

Артикул: 18153
Бренд: КРКА Д.Д. НОВО МЕСТО
Немає у продажу
Виробник: КРКА Д.Д. НОВО МЕСТО
УВС: C09AA02
Міжнародна назва: Enalapril
Зміст: 1,25 мг еналаприлату
Застосування: Артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз. Лікування артеріальної гіпертензії у випадках, коли пероральне лік-ня неможли ве.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

Енап®

(Enap®)

 

 

Склад:

діюча речовина: еналаприлат;

1 мл містить 1,25 мг еналаприлату;

допоміжні речовини: спирт бензиловий, натрію хлорид, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту.

Код АТС C09A A02.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія, гіпертензивний криз.

Еналаприлат показаний для лікування артеріальної гіпертензії у випадках, коли пероральне лікування неможливе.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до еналаприлу, еналаприлату, інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту чи до будь-яких інгредієнтів препарату;

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, пов’язаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту;

Спадковий чи ідіопатичний ангіоневратичний набряк.

 

Спосіб застосування та дози.

Застосовувати дорослим.

Енап® розчин для ін’єкцій слід вводити внутрішньовенно струминно повільно, протягом щонайменше 5 хв. Його також можна вводити розведеним у 50 мл 5 % глюкози, 0,9 % розчині натрію хлориду (фізіологічний розчин), 5 % розчині глюкози у 0,9 % розчині натрію хлориду чи 5 % глюкози у лактаті Рінгера.

Звичайна рекомендована доза для лікування артеріальної гіпертензії та гіпертонічних кризів (гострого підвищення артеріального тиску) становить 1,25 мг еналаприлату (1 ампула) кожні 6 годин. При переході від лікування еналаприлом до лікування еналаприлатом звичайна доза становить 1 ампулу (1,25 мг) кожні 6 годин.

Зазвичай, лікування еналаприлатом триває 48 годин. Після цього пацієнта слід перевести на терапію таблетками еналаприлу. При переході від парентерального лікування еналаприлатом до перорального лікування еналаприлом рекомендована початкова доза становить 5 мг 1 раз на добу для пацієнтів, яким вже вводили по 1 ампулі (1,25 мг) еналаприлату кожні 6 годин. При необхідності дозу можна збільшити. Для пацієнтів, які спочатку лікувались половиною звичайної дози еналаприлату (0,625 мг), рекомендована доза при переході до перорального лікування становить 2,5 мг еналаприлу на добу.

Дозування при нирковій недостатності.

Дози еналаприлату для пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю залежать від кліренсу креатиніну. Пацієнтам із кліренсом креатиніну понад 0,5 мл/сек (креатинін сироватки – до 265 мкмоль/л) призначати звичайні дози еналаприлату по 1,25 мг (1 мл) кожні 6 годин. Пацієнтам із кліренсом креатиніну нижче 0,5 мл/сек (креатинін сироватки перевищує 265 мкмоль/л) призначають початкову дозу 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через годину буде незадовільним, треба повторно ввести таку ж дозу. Лікування продовжувати у повній дозі по 1,25 мг кожні 6 годин.

Дозування при гемодіалізі.

Рекомендована доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить 0,625 мг (0,5 мл) кожні 6 годин.

Дозування для пацієнтів, які лікуються діуретиками.

Для пацієнтів, які лікуються діуретиками, рекомендована початкова доза становить 0,625 мг (0,5 мл). Якщо клінічний ефект через годину буде незадовільним, можна повторити дозу 0,625 мг (0,5 мл). Наступні дози по 1,25 мг призначають через кожні 6 годин.

 

Побічні реакції.

Еналаприлат – це метаболіт еналаприлу. Тому під час лікування препаратом Енап® розчин для ін’єкцій можуть мати місце такі самі побічні ефекти, як і під час лікування препаратом Енап® таблетки чи іншими інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.

У контрольованих клінічних дослідженнях еналаприлату найпоширенішим побічним ефектом у пацієнтів з підвищеною чутливістю була артеріальна гіпотензія (1,8 %). Побічними ефектами, що мали місце у понад 1 % пацієнтів, також були головний біль (2,9 %) та нудота (1,1 %). Більш поодинокими побічними ефектами, які з’являлися у 0,5 % - 1 % пацієнтів, були інфаркт міокарда, втома, запаморочення, гарячка, висипання на шкірі та запор.

З боку системи крові та лімфатичної системи:

анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), нейтропенія, зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення діяльності кісткового мозку, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні хвороби.

З боку ендокринної системи:

синдром порушення секреції антидіуретичного гормону.

З боку метаболізму:

гіпоглікемія.

З боку нервової системи та психічні порушення:

головний біль, депресія, сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, знервованість, парестезія, запаморочення, аномальні сновидіння, порушення сну.

З боку органів зору:

затуманення зору.

З боку серцевої та судинної систем:

запаморочення, артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), синкопе, інфаркт міокарда чи інсульт, можливо, внаслідок сильної артеріальної гіпотензії у пацієнтів з підвищеним ризиком, біль за грудиною, порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія, ортостатична гіпотензія, прискорене серцебиття, феномен Рейно.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння:

кашель, задишка, ринорея, запалення горла, дисфонія, бронхоспазм/астма, інфільтрат легень, риніт, алергійний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

 

З боку травного тракту:

нудота, діарея, абдомінальний біль, спотворення смаку, непрохідність кишечнику, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення шлунка, сухість у роті, пептичні виразки, стоматит/афтозні виразки, глосит, набряк.

З боку печінки та жовчного міхура:

печінкова недостатність, гепатит – гепатоцелюлярний або холестатичний, гепатонекроз, холестаз, включаючи жовтяницю.

З боку шкіри та підшкірних тканин:

висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція, поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсикодермальний некроліз, пемфігус, еритродермія.

Повідомлялося про комплекс симптомів: гарячка, серозит, васкуліт, міалгія/міозит, артралгія/артрит, позитивний результат на антинуклеарні антитіла, підвищення ШОЕ, еозинофілія та лейкоцитоз. Можуть також мати місце екзантема, фоточутливість та інші зміни на шкірі.

З боку нирок та сечовивідних шляхів:

порушення функції нирок, ниркова недостатність, протеїнурія, олігурія.

З боку статевої системи та молочних залоз:

імпотенція, гінкомастія.

Загальні порушення:

астенія, втома, м’язові судоми, припливи, дзвін у вухах, відчуття дискомфорту, гарячка.

Лабораторні показники:

гіперкаліємія, підвищення креатиніну в сироватці крові, підвищення сечовини у крові, гіпонатріємія, підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну в сироватці крові.

Якщо матимуть місце тяжкі побічні ефекти, то лікування слід припинити.

 

Передозування.

Найімовірнішим проявом передозування є артеріальна гіпотензія. Якщо розвивається гіпотензія, пацієнта треба покласти на спину і, у разі необхідності, відкоригувати об’єм плазми такого пацієнта за допомогою вливання ізотонічного розчину натрію хлориду.

Під час лікування передозування у пацієнта слід контролювати артеріальний тиск, частоту дихання, концентрацію калію в крові та діурез.

Тимчасова гіпотензія не є протипоказанням для лікування еналаприлатом. Після стабілізації артеріального тиску та об’єму плазми пацієнти зазвичай добре переносять дану дозу препарату (1 мл / 1,25 мг). У тяжких випадках рекомендується призначення ангіотензину ІІ.

Еналаприлат можна видалити із загального кровообігу за допомогою гемодіалізу. При гемодіалізі кліренс еналаприлату становить 38-62 мл/хв; після чотиригодинного гемодіалізу концентрації еналаприлату в сироватці зменшуються на 45-57 %.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

При плануванні вагітності або якщо діагностовано вагітність, препарат слід якомога швидше відмінити, за винятком випадків, коли його призначення вважається життєво необхідним для матері.

У ретроспективному епідеміологічному дослідженні встановлено, що новонароджені, чиї матері застосовували інгібітор АПФ протягом І триместру вагітності, мають підвищений ризик розвитку основних вроджених вад порівняно із новонародженими, які протягом І триместру не зазнавали вплив інгібітора АПФ. Кількість випадків вроджених вад є невеликою, а дані цього дослідження повторно не підтверджувалися. Крім того, повідомлялося про недоношеність, затримку внутрішньоутробного розвитку та відкриту артеріальну протоку; однак остаточний зв'язок із застосуванням інгібітору АПФ не встановлений.

Інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання та загибель плода або новонародженого при застосуванні їх жінкам під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності. Застосування інгібіторів АПФ протягом цього періоду супроводжувалося негативним впливом на плід і новонародженого, включаючи артеріальну гіпотензію, ниркову недостатність, гіперкаліємію, і/або гіпоплазію кісток черепа у новонароджених. У результаті зниження функції нирок плода можливий розвиток олігогідрамніону. Таке ускладнення може призводити до контрактури кінцівок, деформації черепно-лицьової ділянки та гіпоплазії легенів.

При призначенні Енапу® необхідно інформувати пацієнтку відносно потенційної шкоди для плода.

У випадках, коли призначення препарату у період вагітності вважають необхідним, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. При виявленні олігоамніону прийом Енапу® потрібно припинити, за винятком випадків, коли його призначення вважають життєво необхідним для матері. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігоамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних ушкоджень.

Якщо застосування інгібіторів АПФ відбувалося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, потрібно ретельно перевіряти з метою виявлення у них артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.

Еналаприл та еналаприлат проникають у грудне молоко, але їх вплив на немовля, яке вживає грудне молоко, залишається невизначеним. Матерям не рекомендується годувати грудним молоком під час лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.

 

Діти. Енап® розчин для ін’єкцій не застосовувати дітям через недостатність даних щодо ефективності та безпеки застосування.

 

Особливості застосування.

Парентерально призначений еналаприлат швидко зменшує підвищений артеріальний тиск і покращує функцію серця.

Симптоматична гіпотензія.

Хворі на гіпертензію з тяжкою серцевою недостатністю, гіпонатріємією та/або гіповолемією через терапію діуретиками, внаслідок безсольової дієти і діалізу або через діарею і блювання становлять підгрупу пацієнтів, у яких артеріальний тиск залежить від реніну та активації ренін-ангіотензинової системи. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів літнього віку і пацієнтів з порушенням функції нирок може спостерігатись артеріальна гіпотензія з усіма клінічними наслідками (від запаморочення і нудоти до гострої ниркової недостатності, інсульту або інфаркту міокарда) навіть через кілька годин після прийому першої дози еналаприлату.

Артеріальна гіпотензія та її тяжкі наслідки є поодинокими та зворотними явищами. Їх можна уникнути завдяки припиненню лікування діуретиками та дієті з низьким вмістом солі перед початком лікування препаратом Енап®, якщо це можливо.

Якщо лікування еналаприлатом всіх зазначених пацієнтів неможливо припинити, то рекомендовано починати лікування діуретиком обережно, з нижчої дози (0,625 мг).

Стеноз аорти чи мітрального клапана серця/гіпертрофічна кардіоміопатія

Треба обережно призначати ці ліки пацієнтам зі стенозом аорти або з ідіопатичним гіпертрофічним субаортальним стенозом і генералізованим атеросклерозом. Артеріальна гіпотензія у таких пацієнтів може призвести до гіпоперфузії та ішемії серця, мозку та нирок. Пацієнти із захворюванням периферичних судин або з генералізованим атеросклерозом можуть мати захворювання судин нирок, яке клінічно не проявляється. Починати терапію таких пацієнтів еналаприлатом треба дуже обережно, з меншої дози (0,625 мг).

Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту слід обережно вводити пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка та уникати у випадках кардіогенного шоку та гемодинамічно значної обструкції вивідного тракту лівого шлуночка.

Порушення функції нирок.

Пацієнти з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 80 мл/хв) потребують коригування дозування відповідно до кліренсу креатиніну, а потім відповідно до реакції у відповідь на лікування. Слід регулярно перевіряти рівні креатиніну та калію в сироватці.

У пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або порушеннями функції нирок, включаючи стеноз ниркової артерії, під час лікування еналаприлом може виникнути ниркова недостатність. Якщо швидко поставити діагноз та призначити відповідне лікування, то явище, як правило, оборотне.

У деяких хворих з відсутніми чіткими симптомами хвороби нирок можуть спостерігатися незначні та перехідні підвищення рівнів сечовини та креатиніну в сироватці, коли еналаприл вводився паралельно з діуретиками. Може стати необхідним зниження дози інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту та/чи припинення прийому діуретиків. Така ситуація має вказувати на можливість існування стенозу артерій нирок.

Реноваскулярна артеріальна гіпертензія.

У пацієнтів із двобічним стенозом ниркової артерії, вазодилатацією постгломерулярних еферентних артеріол може бути тимчасове порушення функції нирок або навіть гостра ниркова недостатність. У пацієнтів зі стенозом єдиної нирки може спостерігатися тимчасове порушення функції нирки або навіть гостра ниркова недостатність ураженої нирки. Тому оцінка стану хворого на артеріальну гіпертензію завжди повинна включати оцінку функції нирок. Лікування реноваскулярної гіпертензії повинно здійснюватись лише досвідченим спеціалістом.

Трансплантація нирки

Немає достатніх даних лікування еналаприлом хворих із недавньою трансплантацією нирки, тому лікування еналаприлом хворих цієї групи не рекомендується.

Печінкова недостатність.

Якщо під час лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту виникає жовтяниця чи помітне підвищення рівня ферментів печінки, лікування слід негайно припинити, за пацієнтом слід ретельно спостерігати та при необхідності призначити лікування.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

Не можна повністю виключити можливість розвитку нейтропенії або агранулоцитозу, тому рекомендується регулярно робити загальний аналіз крові. Еналаприл слід застосовувати дуже обережно пацієнтам з колагенозом судин (наприклад, системний червоний вовчак, склеродермія), з супутньою терапією антидепресантами, лікуванням алопуринолом чи прокаїнамідом, або при комбінації цих факторів, особливо якщо в наявності вже присутнє порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів може розвинутись серйозна інфекція, яка іноді не реагує на інтенсивну терапію антибіотиками. Якщо таким пацієнтам застосовують еналаприл/еналаприлат, рекомендується проводити періодичний аналіз кількості лейкоцитів у крові.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

У поодиноких випадках під час лікування еналаприлатом з’являється ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані. Це може відбутися у будь-який час у процесі лікування. У таких випадках слід повністю припинити лікування, призначити антигістамінні препарати та запровадити відповідний нагляд за хворим з метою впевнитися, що зникли повністю всі симптоми гіперчутливості. При ангіоневратичному набряку язика, без дихальної недостатності, пацієнтам може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними препаратами та кортикостероїдами може бути недостатнім.

Пацієнти, у яких в анамнезі були випадки ангіоневротичного набряку, непов’язаного з терапією інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, мають підвищений ризик появи ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту. Пацієнти з ангіоневротичним набряком язика, голосової щілини та/чи гортані мають підвищений ризик появи обструкції дихальних шляхів, особливо при хірургічному втручанні до дихальних шляхів. Ангіоневротичний набряк язика, голосової щілини та/чи гортані може привести до обструкції дихальних шляхів, тому необхідно у найкоротші терміни провести відповідну терапію, яка може включати в себе підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3 мл до 0,5 мл) і заходи щодо забезпечення прохідності верхніх дихальних шляхів.

Повідомляється, що чорношкірі пацієнти, які отримують інгібітори АПФ, мають більш високий рівень виникнення ангіоневротичного набряку язика порівняно з іншими пацієнтами.

Пацієнти, у яких в анамнезі були випадки ангіоневротичного набряку, непов’язаного з терапією інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, мають підвищений ризик появи ангіоневротичного набряку під час прийому інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту.

Анафілактоїдні реакції протягом десенсибілізації

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом десенсибілізації до осиної або бджолиної отрути, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожною десенсибілізацією.

Анафілактоїдні реакції протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ протягом аферезу ліпопротеїдами низької щільності з декстрину сульфатом, рідко можуть виникнути реакції, схожі на алергічні (псевдоанафілактичні), що становлять загрозу життю. Таких реакцій можна уникнути шляхом тимчасового призупинення терапії інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.

Пацієнти, які проходять сеанси гемодіалізу

Були повідомлення про підвищену чутливість, реакції, схожі на алергійні (псевдоанафілактичні), у пацієнтів, які проходять сеанси діалізу із застосуванням поліакрилонітрильних мембран (наприклад AN 69) та супутньо приймають інгібітори АПФ. Для таких пацієнтів необхідно розглянути можливість застосування інших типів діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних засобів.

Гіпоглікемія

У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які застосовують пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо протягом перших кількох місяців супутнього лікування інгібіторами АПФ.

Кашель

Безперервний сухий непродуктивний кашель, який припиняється після відміни лікування, може виникнути протягом лікування інгібіторами АПФ. Це має розглядатися як частина диференціального діагнозу кашлю.

Хі

Немає аналогів