РЕЦЕПТУРНИЙ
ЛІЗИ САНДОЗ ТАБ. 20МГ №30 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЛІЗИ САНДОЗ ТАБ. 20МГ №30

Артикул: 12022
Бренд: САНДОЗ д.д.
Немає у продажу
Виробник: САНДОЗ д.д.
УВС: C09AA03
Міжнародна назва: Lisinopril
Зміст: лізиноприлу 20 мг лізиноприлу дигідрату

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

Лізи САНДОЗ®

(Lisi SANDOZ®)

 

Склад:

діюча речовина: lisinopril;

1 таблетка містить лізиноприлу 5 мг або 10 мг, або 20 мг у формі лізиноприлу дигідрату;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172).

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки з рискою з одного боку. Таблетки рівномірного злегка червоного кольору, поверхня повинна бути гладка, без тріщин і подряпин.

 

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензинову систему. Інгібітори ангіотензиперетворювального ферменту. Лізиноприл. Код АТХ С09А А03.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Він блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На тлі дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску, зменшується опір судин нирок та поліпшується кровообіг.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект лізиноприлу виявляється через 1-2 години після перорального застосування, максимальний – приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не зареєстровано.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після перорального застосування лізиноприлу пік концентрації в сироватці крові досягається протягом 7 годин, хоча у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда існує тенденція невеликої затримки досягнення пікових концентрацій. Середній ступінь всмоктування лізиноприлу в діапазоні всіх вивчених доз (5-80 мг) становить приблизно 25 %. На всмоктування лізиноприлу не впливає присутність їжі.

Лізиноприл не зв’язується з білками сироватки крові, крім циркулюючого АПФ.

Лізиноприл не піддається метаболізму і виводиться з сечею у незміненому вигляді. Період напіввиведення становить у середньому 12,6 години; цей показник зростає при нирковій недостатності. У пацієнтів літнього віку (від 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується.

Печінкова недостатність.

У пацієнтів з цирозом у зв’язку зі зниженням кліренсу відбувається зниження всмоктування лізиноприлу (приблизно на 30 %), але підвищення експозиції (приблизно на 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями.

Ниркова недостатність

При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але таке зниження стає клінічно значущим при швидкості гломерулярної фільтрації нижче 30 мл/хв. При слабкій і помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середня площа під кривою «концентрація-час» (AUC) підвищується тільки на 13 %, тоді як при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) AUC зростає у 4,5 раза.

Лізиноприл видаляється при гемодіалізі.

Серцева недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю підвищується експозиція лізиноприлу (AUC зростає у середньому на 125 %), але знижується всмоктування на 16 %.

Пацієнти літнього віку.

У пацієнтів літнього віку концентрація лізиноприлу в крові і показники AUC підвищуються приблизно на 60 %.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія;

хронічна серцева недостатність;

гострий інфаркт міокарда у хворих зі стабільною гемодинамікою (систолічний артеріальний тиск > 100 мм. рт. ст.);

діабетична нефропатія при цукровому діабеті ІІ типу.

 

Протипоказання.

При гіперчутливості до лізиноприлу або до інших інгібіторів АПФ, або до однієї зі складових препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).

Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.

Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки.

Гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою.

Кардіогенний шок.

Пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ≥ 220 мкмоль/л.

Одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилосульфонату (наприклад, AN 69) при терміновому діалізі.

Первинний гіперальдостеронізм.

В період вагітності або годування груддю, жінки, які планують вагітність (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики. Як правило, при сумісному застосуванні діуретиків та лізиноприлу антигіпертензивний ефект збільшується. У пацієнтів, які приймають діуретики, особливо якщо терапія діуретиками була розпочата нещодавно, іноді відзначається надмірне зниження артеріального тиску при сумісному застосуванні з лізиноприлом. Ризик симптоматичної артеріальної гіпотензії можна зменшити, відмінивши діуретичні засоби перед початком терапії препаратом Лізи САНДОЗ®.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або застосування препаратів калію. Після застосування калійзберігаючих діуретиків рівень калію продовжує підвищуватися, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинене діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерену або амілориду, а також препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть істотно підвищувати рівень сироваткового калію.

Гіпотензивні лікарські засоби. Бета-адреноблокатори, альфа-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші потенціюють гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) (у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу). Довготривале застосування НПЗЗ може послабити гіпотензивний ефект лізиноприлу. НПЗЗ та інгібітори АПФ адитивно впливають на збільшення вмісту калію у сироватці крові, що може призвести до погіршення функції нирок. В окремих випадках може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з дегідратацією, хворих літнього віку.

Препарати літію. При прийомі літію з інгібіторами АПФ відбувається оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові, підвищення ризику його побічної та токсичної дії, особливо при одночасному прийомі тіазидних діуретиків. Комбінація літію та лізиноприлу загалом не рекомендується, але якщо комбінація виявиться необхідною, слід вести уважне спостереження за рівнями літію в сироватці крові.

Золото. У пацієнтів, які отримують терапію із застосуванням інгібітору АПФ, частіше повідомлялося про нітрітоїдні реакції (симптоми розширення судин, зокрема почервоніння, нудота, запаморочення і гіпотензія, які можуть бути дуже серйозними) після ін’єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат).

Інші антигіпертензивні засоби. Одночасне використання цих засобів можуть підвищувати гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з гліцерилом тринітратом та іншими нітратами, або іншими вазодилататорами, може надалі знижувати артеріальний тиск.

Симпатоміметичні засоби. Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні агенти/анестетики при одночасному застосуванні з лізиноприлом посилюють гіпотензивний ефект.

Антидіабетичні засоби. Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів (інсуліни, оральні гіпоглікемічні засоби) з ризиком гіпоглікемії, особливо протягом першого тижня сумісної терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Засоби, які пригнічують функцію кісткового мозку. Разом із лізиноприлом підвищують ризик розвитку нейтропенії та/або агранулоцитозу. Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід при одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть призвести до зменшення кількості лейкоцитів у крові, розвитку лейкопенії.

Естрогени. За рахунок затримки рідини в організмі при одночасному призначенні з лізиноприлом можуть зменшити його антигіпертензивну ефективність.

Лізиноприл слід з обережністю призначати хворим із гострим інфарктом міокарда протягом 6-12 годин після введення стрептокінази (ризик розвитку артеріальної гіпотензії).

Лізиноприл посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики, анестетики, алкогольні напої, снодійні у поєднанні з лізиноприлом спричиняють посилення гіпотензивного ефекту.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна використовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами та/або нітратами.

Алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід. При одночасному застосуванні з лізиноприлом можуть спричинити лейкопенію.

 

Особливості застосування.

Розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії можливий у хворих із реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії після прийому початкової дози лізиноприлу. Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігається у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією, але частіше виникає у пацієнтів із сольовим або об’ємним дефіцитом, спричиненим терапією діуретиками, низькосольовою дієтою, блюванням, діареєю або діалізом. Такі пацієнти повинні розпочинати прийом препарату Лізи САНДОЗ® під постійним контролем лікаря, бажано в умовах стаціонару, у низьких дозах і з ретельним коригуванням дози. Одночасно слід контролювати функцію нирок і рівень калію в сироватці крові. Рекомендується у разі можливості припинити терапію діуретиками. Минуща артеріальна гіпотензія не є протипоказанням для лікування лізиноприлом, однак може знадобитися тимчасова відміна препарату або зниження його дози.

Це повною мірою стосується пацієнтів зі стенокардією та церебральною ангіопатією, у яких раптове зниження артеріального тиску загрожує інфарктом міокарда або інсультом.

У випадку розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід помістити у лежаче положення і скоригувати водний баланс. У разі розвитку асоційованої з артеріальною гіпотензією брадикардії показане застосування атропіну. Після успішного лікування артеріальної гіпотензії, спричиненої початковою дозою, залишається необхідність у ретельному коригуванні дози препарату. Якщо негостра артеріальна гіпотензія у пацієнтів із серцевою недостатністю стає симптоматичною, може виникнути необхідність у зниженні дози та/або відміні терапії діуретиками або лізиноприлом. По можливості, терапію діуретичними засобами слід припинити за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом.

При гострому інфаркті міокарда у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою слід проводити лікування лізиноприлом у перші 24 години для профілактики дисфункції лівої камери серця і серцевої недостатності, а також з метою зниження летальних випадків. Лікування лізиноприлом протипоказане у випадку кардіогенного шоку і при гострому інфаркті міокарда, якщо призначення препарату із судинорозширювальним ефектом може істотно погіршити гемодинаміку, наприклад, коли систолічний тиск не перевищує 100 мм рт. ст. При низькому систолічному тиску (≤ 120 мм рт. ст.) протягом перших 3-х днів після інфаркту показане застосування низької дози лізиноприлу (2,5 мг/добу). При тривалій гіпотензії, коли систолічний тиск нижче 90 мм рт.ст., лізиноприл слід відміняти.

Інгібітори АПФ, як і будь-які інші вазодилататори, не рекомендується призначати при стенозі аорти, гіпертрофічній кардіоміопатії.

Лізиноприл можна застосовувати для лікування початкової стадії нефропатії у пацієнтів з інсулінзалежним та інсуліннезалежним діабетом з нормальним рівнем артеріального тиску або артеріальною гіпертензією та з проявами мікроальбумінурії (30-300 мг/24 години). При наявності інсулінзалежного цукрового діабету лікування лізиноприлом слід розпочинати з низьких доз і здійснювати під наглядом лікаря (через тенденцію до гіперкаліємії).

Пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну нижче 80 мл/хв) і пацієнтам, які перебувають на діалізі, лізиноприл застосовувати з особливою обережністю. Пацієнти цієї групи потребують зниження дози або подовження інтервалу між дозами (див. наведену таблицю). У пацієнтів із серцевою недостатністю гіпотензія після початку лікування інгібіторами АПФ може призводити до подальшого погіршення ниркової функції. У цій ситуації повідомлялося про гостру ниркову недостатність, зазвичай зворотну.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, не ускладненою клінічно вираженою дисфункцією нирок, відзначається підвищення рівнів сечовини і креатиніну, спричинене сумісним застосуванням лізиноприлу та діуретиків. У цьому випадку може знадобитися зниження дози інгібітору АПФ або відміна діуретиків; слід також розглянути можливість існування стенозу ниркової артерії.

Лікування гострого інфаркту міокарда лізиноприлом не показано пацієнтам з ознаками дисфункції нирок (рівень креатиніну сироватки > 177 мкмоль/л та/або протеїнурія > 500 мг/ добу). Якщо під час терапії лізиноприлом розвивається порушення функції нирок (концентрація креатиніну сироватки крові > 265 мкмоль/л або цей показник вдвічі перевищує такий до лікування), препарат слід відмінити.

Гемодіаліз. При використанні високопроникних мембран (наприклад, AN 69) під час діалізу або гемофільтрації та одночасному застосуванні лізиноприлу існує ризик реакції гіперчутливості (псевдоанафілактичної реакції) до розвитку шоку. Серед перших проявів анафілаксії – набряк обличчя, почервоніння шкіри, артеріальна гіпотензія та задишка. Симптоми розвиваються протягом кількох хвилин після початку гемодіалізу. Рекомендується застосування інших мембран для діалізу або інших лікарських засобів для лікування артеріальної гіпертензії або серцевої недостатності.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів, які страждають на первинний альдостеронізм, інгібітори АПФ неефективні, тому застосування лізиноприлу не рекомендується.

Протеїнурія. Є поодинокі випадки розвитку протеїнурії у пацієнтів, особливо зі зниженою нирковою функцією або після прийому високих доз лізиноприлу. У разі клінічно значущої протеїнурії (понад 1 г/добу) препарат Лізи САНДОЗ® слід застосовувати тільки після оцінки терапевтичної користі та потенційного ризику і при постійному контролі клінічних та біохімічних показників.

Реакції підвищеної чутливості. У пацієнтів, які лікуються інгібіторами АПФ, у тому числі лізиноприлом, рідко відзначали ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, горла і трахеї. Цей стан може виникнути у будь-який період під час терапії.

У такому разі застосування лізиноприлу слід негайно припинити і вжити відповідних заходів для повного усунення цих симптомів. Навіть у випадку виникнення набряку тільки язика пацієнт має перебувати під тривалим наглядом лікаря, оскільки лікування антигістамінними засобами і кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

У пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі, не пов’язаним з терапією інгібіторами АПФ, може підвищуватися ризик його розвитку при застосуванні інгібітору АПФ.

У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ при аферезі ліпопротеїнів низької щільності, можуть виникати небезпечні для життя анафілактичні реакції. Таких реакцій можна запобігти, припиняючи терапію інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ під час десенсибілізуючого лікування (наприклад, отрута перетинчастокрилих), іноді виникають анафілактичні реакції. Цих реакцій можна уникнути, тимчасово припинивши застосування інгібіторів АПФ.

Печінкова недостатність. У поодиноких випадках із застосуванням інгібіторів АПФ пов’язаний синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу. Механізм такого синдрому незрозумілий. Пацієнтам, у яких при прийомі лізиноприлу розвивається жовтяниця або значне підвищення показників печінкових ферментів, слід припинити прийом препарату і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, відзначали нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і відсутністю інших ускладнюючих факторів. Нейтропенія та агранулоцитоз оборотні при відміні інгібітору АПФ. Лізиноприл слід з обережністю застосовувати пацієнтам з одним або кількома з наступних факторів: пацієнтам з колагенозом, при імуносупресивній терапії, пацієнтам, які отримують алопуринол або прокаїнамід, особливо на ранніх стадіях порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвивалися тяжкі інфекції, які не завжди піддавалися інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лізиноприлу у таких пацієнтів рекомендується періодичний моніторинг білих клітин крові, а пацієнтів слід попередити про необхідність інформувати лікаря про будь-які ознаки інфікування.

Етнічні особливості. У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ відзначали появу кашлю. Кашель характеризується як непродуктивний, персистуючий і минущий після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібіторами АПФ, слід враховувати при диференціальному діагностуванні кашлю.

Хірургічна операція/анестезія. У пацієнтів, яким проводиться велике хірургічне втручання, або при анестезії агентами, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину ІІ, вторинне щодо компенсаторного вивільнення реніну. При виникненні артеріальної гіпотензії, що зумовлена таким механізмом, її можна відкоригувати збільшенням об’єму циркулюючої крові.

Підвищений рівень калію у сироватці крові (гіперкаліємія). У пацієнтів із наявною нирковою або серцевою недостатністю лікування лізиноприлом може спровокувати гіперкаліємію. Лікування калійзберігаючими діуретиками або препаратами калію як підтримуюча терапія не рекомендується, оскільки це може призвести до істотного підвищення рівня калію у сироватці крові. При необхідності терапії даними препаратами рівень калію слід регулярно контролювати протягом усього курсу терапії.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет. Для пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, у перший місяць лікування інгібіторами АПФ необхідний суворий контроль вмісту цукру в крові.

Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛНЩ) з сульфатом декстрану, виникали анафілактоїдні реакції, що загрожували життю. Цих реакцій уникали шляхом тимчасової відміни інгібітору АПФ перед кожним аферезом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Лікарський засіб протипоказаний для застосування вагітним або жінкам, які планують вагітність. При діагностиці вагітності прийом інгібіторів АПФ слід негайно припинити і, відповідно до обставин, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. При застосуванні вагітним інгібітори АПФ можуть спричиняти захворювання та летальний наслідок для плода та новонародженого.

Не рекомендується застосування лізиноприлу у період годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

На початку терапії, при зміні дозування лізиноприл може спричинити такі побічні явища, як втомлюваність, запаморочення, що може впливати на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.

 

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовувати 1 раз на добу, бажано в один і той же час. Їжа не впливає на абсорбцію лізиноприлу, тому Лізи САНДОЗ® можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Дозування індивідуальне, його слід підбирати для кожного конкретного хворого залежно від значень артеріального тиску.

Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза.

Хворим з артеріальною гіпертензією рекомендується розпочинати лікування з дози 10 мг на добу. У хворих з реноваскулярною гіпертензією, серцевою недостатністю або тяжкою формою гіпертензії після прийому початкової дози може значно зменшитися артеріальний тиск. Для таких хворих рекомендована початкова доза лізиноприлу становить 2,5-5 мг на добу, а терапію слід розпочинати під постійним наглядом лікаря. Застосування препарату при нирковій недостатності слід розпочинати з невеликої дози.

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза становить 20 мг, приймати 1 раз на добу. Деяким хворим для досягнення оптимального артеріального тиску необхідно від 2 до 4 тижнів терапії. У випадку, якщо не буде дос

Немає аналогів