РЕЦЕПТУРНИЙ
ЛІЗОТІАЗИД ТАБ. 20МГ/12,5МГ №30 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЛІЗОТІАЗИД ТАБ. 20МГ/12,5МГ №30

Артикул: 22470
Бренд: ТЕВА
Немає у продажу
Виробник: ТЕВА
УВС: C09BA03
Міжнародна назва: Lisinopril and diuretics
Зміст: лізиноприлу 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату та гідрохлоротіазиду 12,5 мг
Застосування: Артеріальна гіпертензія.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЛІЗОТІАЗИД-ТЕВА

(LISOTHIAZIDE-TEVA)

 

Склад:

діючі речовини: лізиноприл; гідрохлоротіазид;

1 таблетка містить лізиноприлу 10 мг або 20 мг у вигляді лізиноприлу дигідрату та гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, крохмаль кукурудзяний, кальцію гідрофосфат безводний, магнію стеарат, маніт (Е 421).

 

Лікарська форма.Таблетки.

 

Фармакотерапевтична група. Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики. Код АТС С09В А03.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування артеріальної гіпертензії при неефективності монотерапії лізиноприлом або гідрохлоротіазидом.

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до лізиноприлу та до інших іАПФ, до гідрохлоротіазиду і похідних сульфонаміду або до інших компонентів препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування іАПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке).

Анурія, тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну <30 мл/хв).

Тяжке порушення функції печінки.

Загострення подагри.

Одночасне застосування аліскірен-вмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2).

Cтеноз мітрального або аортального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.

Первинний гіперальдостеронізм.

Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

Кардіогенний шок.

Порфірія.

Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад AN 69).

Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

 

Спосіб застосування та дози.

Визначення ефективної дози препарату залежить від клінічної оцінки стану пацієнта.

Звичайна доза становить 1 таблетку 10 мг/12,5 мг або 20 мг/12,5 мг 1 раз на добу. Лізотіазид-Тева слід застосовувати щодня приблизно в один і той же час. Якщо очікуваний терапевтичний ефект не може бути досягнутий за період 2-4 тижні, доза може бути збільшена до 2-х таблеток 1 раз на добу. При недостатній ефективності препарату, за умови призначення 1 раз на добу, добову дозу рекомендується розподілити на 2 прийоми. Максимальна добова доза Лізотіазид-Тева становить 40 мг/25 мг. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від тяжкості перебігу захворювання.

У пацієнтів із кліренсом креатиніну > 30 і < 80 мл/хв можливе застосування тільки Лізотіазид-Тева 10 мг + 12,5 мг. Щоб уникнути симптоматичної гіпотензії у пацієнтів, які приймають діуретики, прийом діуретика необхідно припинити за 2-3 дні до призначення Лізотіазид-Тева.

У пацієнтів з печінковою недостатністю немає необхідності в корекції дози.

Прийом фіксованої комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, як правило, рекомендується після титрування доз компонентів препарату окремо.

У разі клінічної необхідності можливий прямий перехід від монотерапії до фіксованої комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид.

Пацієнти літнього віку

У хворих літнього віку є більша ймовірність порушення функції нирок, тому за потреби слід провести корекцію дози для цієї групи пацієнтів. Пацієнти літнього віку мають бути ретельно обстежені з приводу об'єктивних та суб'єктивних симптомів артеріальної гіпертензії.

 

Побічні реакції.

Побічні ефекти, зумовлені лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ.

З боку крові та лімфатичної системи: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення метаболізму та харчування: гіпоглікемія, гіперглікемія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, синкопе, парестезії, порушення смаку, порушення сну.

Психічні порушення: зміни настрою, депресивні стани, сплутаність свідомості.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні ефекти (у тому числі гіпотензія), у пацієнтів з високим рівнем ризику можливий інфаркт міокарда або інсульт унаслідок значної гіпотензії, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно, припливи.

З боку імунної системи: аутоімунні захворювання.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго.

З боку респіраторної системи: кашель, риніт, задишка, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, блювання, нудота, біль у животі, диспепсія, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, здуття живота.

Гепатобіліарні порушення: підвищення рівнів печінкових ферментів та білірубіну, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця та печінкова недостатність*.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані, кропив’янка, алопеція, псоріаз, підсилене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома**.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

З боку скелетно-м’язової системи:спазми м’язів.

З боку ендокринної системи: неадекватна секреція антидіуретичного гормону.

Загальні розлади: підвищена втомлюваність, астенія, біль у грудях.

Лабораторні дослідження: підвищення рівнів сечовини у крові, підвищення рівнів креатиніну в сироватці крові, зниження гемоглобіну, зниження рівня гематокриту.

* Повідомлялося про поодинокі випадки прогресування гепатиту з розвитком печінкової недостатності. При появі у пацієнтів, які застосовують фіксовану комбінацію лізиноприл/гідрохлоротіазид, жовтяниці або значного підвищення рівнів печінкових ферментів слід припинити прийом препарату та перейти на альтернативне лікування.

** Повідомлялося про випадки розвитку симптомокомплексу, який може включати одну або кілька з таких реакцій: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний тест на антинуклеарні антитіла (АNА), підвищення ШОЕ, еозинофілія і лейкоцитоз, висипання, реакції фоточутливості або інші шкірні прояви.

Стосовно безпеки препаратів, що містять лізиноприл, також повідомлялося про такі побічні реакції: порушення рівноваги, дезорієнтація, порушення нюху, глосит, непритомність, м’язові спазми, задишка, інфекції верхніх дихальних шляхів, зменшення апетиту, запор, гіперемія шкіри, протеїнурія.

Побічні ефекти, зумовлені гідрохлоротіазидом.

Інфекції та інвазії: сіалоденіт.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

Порушення метаболізму та харчування: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому, гіпермагніємія), підвищення рівня холестерину і тригліцеридів, подагра, гіперкальціємія, зниження глюкозотолерантності, що може спричинити маніфестацію латентного цукрового діабету.

Психічні порушення: неспокій, депресія, порушення сну, дезорієнтація, нервозність, зміни настрою.

З боку нервової системи: головний біль, втрата апетиту, парестезії, запаморочення, сонливість.

З боку органів зору: ксантопсія, тимчасові порушення зору.

З боку органів слуху і рівноваги: вертиго.

З боку серцево-судинної системи: постуральна гіпотензія, некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт), серцебиття, порушення ритму серця.

З боку респіраторної системи: дихальні розлади (включаючи пневмонію та набряк легенів).

З боку шлунково-кишкового тракту: подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит, сухість у роті, відчуття спраги, нудота, блювання.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції фоточутливості, висипання, вовчакоподібні реакції, реактивація шкірних проявів системного червоного вовчака, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку кістково-м'язової і сполучної тканини: спазм м’язів, м’язова слабкість, судоми.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи: статеві розлади.

Загальні розлади: гарячка, слабкість, біль, шок, виснаження.

 

Передозування.

Симптоми, пов’язані з передозуванням лізиноприлу та інгібіторів АПФ: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, посилене серцебиття, брадикардія, запаморочення, стривоженість, кашель.

Для лікування передозування рекомендується внутрішньовенне ведення фізіологічного розчину. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти у «шокове» положення (на спину з піднятими ногами). За обставин, можливе введення інфузії ангіотензину II та/або внутрішньовенне ведення катехоламінів. Якщо препарат був вжитий нещодавно, слід вжити заходів, спрямованих на елімінацію лізиноприлу (стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію). Лізиноприл можна вивести з організму шляхом гемодіалізу. Терапія із застосуванням стимуляторів серцевої діяльності показана у випадку виникнення брадикардії, стійкої до лікування іншими терапевтичними засобами. Основні показники стану організму, електролітний баланс сироватки та концентрації креатиніну підлягають постійному моніторингу.

Симптоми, зумовлені передозуванням гідрохлоротіазиду: надмірний діурез, пригнічення свідомості (в т.ч. кома), судоми, парез, аритмія, ниркова недостатність.

Серцево-судинні симптоми: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок .

Неврологічні симптоми:слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості.

Шлунково-кишкові симптоми: нудота, блювання, спрага.

Ниркові симптоми: поліурія, олігурія, анурія.

Відхилення у лабораторних показниках: гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові.

Брадикардія або вагальні реакції можуть бути усунені застосуванням атропіну. У випадку супутнього прийому препаратів наперстянки може розвинутися гіпокаліємія, що підвищить ризик виникнення аритмії.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Препарат не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Годування груддю

Інгібітори АПФ

Оскільки даних щодо застосування лізиноприлу/гідрохлоротіазиду у період годування груддю немає, лізиноприл/гідрохлоротіазид застосовувати не рекомендується, перевагу слід надати альтернативним засобам з відомим профілем безпеки, особливо у разі годування новонародженої або недоношеної дитини.

Гідрохлоротіазид

Гідрохлоротіазид в незначній кількості екскретується у грудне молоко. Тіазиди у великих дозах, які спричиняють інтенсивний діурез, можуть пригнічувати вироблення молока. Не рекомендується застосовувати лізиноприл/гідрохлоротіазид впродовж годування груддю. Якщо лізиноприл/гідрохлоротіазид застосовують у період годування груддю, його доза повинна бути якомога нижчою.

Таким чином, препарат протипоказано застосовувати у період годування груддю.

 

Діти. Безпека та ефективність комбінації лізиноприл/гідрохлоротіазид у дітей не встановлена, тому не слід призначати Лізотіазид-Тева цій віковій категорії.

 

Особливості застосування.

Лізиноприл.

Симптоматична артеріальна гіпотензія рідко спостерігалася у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. Вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає у дегідратованих пацієнтів (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії. У таких пацієнтів слід регулярно перевіряти рівні електролітів в сироватці крові.

Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових діуретиків і в яких діагностована гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.

Це також стосується і пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу (інсульту).

При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання 0,9 % розчину натрію хлориду. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після відновлення ефективного об’єму крові та зникнення скороминущої гіпотензивної реакції.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може відбутися додаткове зниження системного артеріального тиску на фоні лікування лізиноприлом. Цей ефект є передбачуваним і, як правило, не вимагає припинення терапії лізиноприлом. Якщо гіпотензія набуває симптоматичного характеру, може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта.

При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний тиск нижче 90 мм. рт. ст. протягом більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом.

Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням відтоку крові з лівого шлуночка (при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії). Якщо стеноз є гемодинамічно значущим, то прийом препарату протипоказаний (див. розділ «Протипоказання»).

Порушення функції нирок. У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає на початку лікування інгібіторами АПФ, може призводити до погіршення функції нирок. У таких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності, зазвичай оборотної.

У деяких пацієнтів з білатеральним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини крові і креатиніну сироватки крові; як правило, ці ефекти зникають після припинення прийому препаратів. Вірогідність таких явищ особливо висока у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Наявність реноваскулярної гіпертензії підвищує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. Лікування подібних хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами та їх ретельним підбором. Оскільки діуретики можуть стимулювати розвиток описаної вище клінічної динаміки, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а за функцією нирок має здійснюватися ретельне спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання ниркових судин застосування лізиноприлу, особливо на фоні прийому діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни, як правило, бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих із порушеннями функцій нирок. У таких випадках може виникнути необхідність зменшення дози та/або припинення прийому діуретиків та/або лізиноприлу.

У разі стенозу ниркової артерії (зокрема в разі білатерального стенозу або стенозу артерії єдиної нирки) прийом препарату може спричинити або посилити порушення функції нирок, що також може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.

Попередній прийом діуретиків

Прийом діуретиків слід припинити за 2-3 доби до початку лікування лізиноприлом/гідрохлоротіазидом. Якщо це неможливо, лікування слід почати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.

Пацієнти після трансплантації нирки. Оскільки немає досвіду застосування лізиноприлу пацієнтам, які перенесли операцію з трансплантації нирки, призначати лізиноприл таким пацієнтам не рекомендується.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк. У поодиноких випадках повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та гортані у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. Ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який момент під час лікування. У таких випадках прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом. Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, слід контролювати стан хворого, оскільки лікування антигістамінними засобами та кортикостероїдами може виявитися недостатнім.

Немає аналогів