РЕЦЕПТУРНИЙ
ЛОТАР ТАБ. 100МГ №30 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЛОТАР ТАБ. 100МГ №30

Артикул: 23464
Бренд: АЛКАЛОИД АД-СКОПЬЕ
Немає у продажу
Виробник: АЛКАЛОИД АД-СКОПЬЕ
УВС: C09CA01
Міжнародна назва: Losartan
Зміст: лозартану калію 100 мг

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ЛОТАР®

(LOTAR®)

 

Склад:

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить лозартану калію 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; крохмаль прежелатинізований; натрію крохмальгліколят (тип А); лактоза, моногідрат; гідроксипропілцелюлоза; титану діоксид (Е 171).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 50 мг

круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою з одного боку;

таблетки по 100 мг

круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з хрестоподібною рискою з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину II.

Код АТХ С09С А01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ1) для прийому внутрішньо. Ангіотензин ІІ – могутній вазоконстриктор, головний активний гормон ренін-ангіотензинової системи і один з найважливіших факторів у патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецептором, наявним у багатьох тканинах (наприклад гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначає каскад важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з AT1-рецептором. В умовах in vitro і in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E-3174) – блокують всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не зв'язує і не блокує рецептори інших гормонів і іонні канали. Лозартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT1-рецептора (наприклад збільшення вираженості ефектів брадикініну), не асоціювалися із застосуванням лозартану.

Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Проте антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

І лозартан, і його активний метаболіт мають набагато вищий афінітет до рецепторів типу AT1, ніж до рецепторів типу AT2. Активний метаболіт у 10 - 40 разів активніший, ніж сам лозартан, в однакових кількостях.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти і неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану при пероральному прийомі становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3-4 години.

Розподіл. Зв’язок лозартану і його активного метаболіту з білками плазми крові, переважно з альбуміном, становить понад 99 %. Об'єм розподілу – 34 л.

Метаболізм. Приблизно 14 % дози лозартану (при прийомі внутрішньо або внутрішньовенному введенні) перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, радіоактивність циркулюючої плазми крові перш за все пов'язана з наявністю в ній лозартану і його активного метаболіту. Мінімальне перетворення лозартану в його активний метаболіт було відмічено приблизно в 1 % досліджених осіб. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо близько 4 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею і близько 6 % дози виводиться з сечею у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг.

Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим T1/2 приблизно протягом 2 годин і 6-9 годин відповідно. При одноразовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт істотно не накопичуються в плазмі крові.

Виведення лозартану і його метаболітів відбувається з жовчю і сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі і 58 % – у калі. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, приблизно 43 % радіоактивної мітки виявляється в сечі і 50 % – у калі.

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові в осіб літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не розрізняються від даних показників у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вищими у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками, що страждають на артеріальну гіпертензію. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не розрізнялися.

При прийомі лозартану внутрішньо у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого і помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові виявилися в 5 і 1,7 раза (відповідно) більшими, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з нормальною функцією нирок. При порівнянні величина площі під фармакокінетичною кривою у хворих, що перебувають на гемодіалізі, приблизно в 2 рази більша, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або у хворих, що перебувають на гемодіалізі.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

• Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей віком від 6 до 18 років.

• Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу, як частина антигіпертензивної терапії.

• Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком 60 років і старше), коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим з причини несумісності, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітору АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.

• Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Тяжка печінкова недостатність.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші антигіпертензивні засоби можуть збільшувати гіпотензивну дію лозартану. Одночасне застосування препаратів (наприклад трициклічних антидепресантів, нейролептиків, баклофену, аміфостину), які знижують артеріальний тиск як основний або побічний ефект, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад селективних інгібіторів циклооксигенази -2, ацетилсаліцилової кислоти в протизапальних дозах і неселективних нестероїдних протизапальних засобів) може відбутися ослаблення гіпотензивного ефекту. У пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків і нестероїдних протизапальних засобів може викликати погіршення функції нирок, у тому числі гостру ниркову недостатність і збільшення калію в сироватці крові. Дану комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтів необхідно відповідно гідратувати і контролювати ниркову функцію після початку і періодично протягом одночасної терапії.

Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP)2C9 з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) зменшує рівень активного метаболіту приблизно на 50 %. Одночасне застосування лозартану з рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) дало зниження плазмової концентрації активного метаболіту на 40 %. Клінічна значущість цього ефекту невідома. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабкий інгібітор CYP2C9) відмінність впливу не була виявлена.

Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, тріамтерен, амілорид) або засобів, які підвищують рівень калію (наприклад гепарину), калієвих добавок і солей, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Одночасне застосування не рекомендується.

При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ було зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і розвиток токсичності. Також були зареєстровані окремі випадки з антагоністами рецепторів ангіотензину II. При одночасному застосуванні літію з лозартаном слід бути обережними. Якщо дана комбінація необхідна, рекомендується контролювати рівень літію в сироватці крові.

 

Особливості застосування.

Гіперчутливість. Необхідно ретельно контролювати пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла і/або язика).

Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу. У пацієнтів зі зниженим ОЦК (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах, з обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням) може розвинутися симптоматична гіпотензія. До початку лікування лозартаном необхідна корекція ОЦК або зниження початкової дози препарату. Це також стосується дітей віком від 6 до18 років.

Порушення водно-електролітного балансу. Є характерним для пацієнтів з нирковою недостатністю, з цукровим діабетом або без цукрового діабету, тому при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід бути особливо обережними. У пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, які отримували лозартан, була відмічена підвищена кількість випадків гіперкаліємії. Плазмові концентрації калію, а також кліренс креатиніну повинні ретельно контролюватися, особливо у хворих із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну від 30 до 50 мл/хв.

Одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими діуретиками, добавками калію і замінниками солі, що містять калій, не рекомендується.

Порушення функції печінки. Враховуючи фармакокінетичні дані, які вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові у хворих з цирозом печінки, у пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки необхідно знизити дозу препарату. Оскільки не існує терапевтичного досвіду застосування лозартану хворим з тяжкою печінковою недостатністю, не рекомендується застосовувати його цій групі пацієнтів. Препарат не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок. Унаслідок інгібування ренін-ангіотензинової системи у деяких пацієнтів (зокрема пацієнтів, у яких ниркова функція залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності або існуючими порушеннями функції нирок) були помічені зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність. Деякі препарати, що спричиняють дію на ренін-ангіотензинову систему, можуть збільшувати рівень сечовини крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; ці зміни можуть зникати після припинення терапії.

Необхідно бути обережними при застосуванні лозартану пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок. Препарат не рекомендований для застосування дітям, у яких швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73м2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування препарату слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки. Не існує ніякого досвіду застосування препарату пацієнтам з недавньою трансплантацією нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що інгібують систему ренін-ангіотензину. Таким чином, застосування лозартану не рекомендується.

У пацієнтів з ішемічною хворобою серця і цереброваскулярними захворюваннями при застосуванні гіпотензивних засобів надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

У пацієнтів із серцевою недостатністю з/або без ниркової недостатності під час прийому препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто гострої). Не існує достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутньою тяжкою нирковою недостатністю, пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA клас IV), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і загрозливими для життя симптоматичними порушеннями ритму.

Лозартан слід застосовувати з обережністю цій групі пацієнтів. Також слід бути обережними при одночасному застосуванні лозартану з β-блокаторами. Пацієнтів із серцевою недостатністю, які були стабілізовані інгібіторами АПФ, не слід переводити на лозартан. Пацієнти повинні бути клінічно стабільні, на встановленому режимі лікування хронічної серцевої недостатності, і фракція викиду лівого шлуночку повинна бути ≤ 40 %.

Стеноз аорти, стеноз мітрального клапана і обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, особлива обережність необхідна щодо пацієнтів зі стенозом аорти, мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Допоміжні речовини. Препарат містить лактозу. Пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа і глюкозо-галактозна мальабсорбція не слід застосовувати даний препарат.

Інші застереження. Як встановлено стосовно інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для пацієнтів негроїдної раси, ніж для інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом настала вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенного впливу внаслідок застосування інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності непереконливі; однак невелике зростання ризику не виключено. Оскільки немає контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРАІІ), подібні ризики можуть існувати і для цього класу препаратів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРАІІ вважається необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну гіпертензивну терапію зі встановленим профілем безпеки щодо застосування у період вагітності. Якщо діагностовано вагітність, лікування АРАІІ слід негайно припинити і, якщо необхідно, розпочати альтернативне лікування.

Відомо, що застосування АРАІІ протягом II та III триместрів індукує фетотоксичність (послаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо протягом II триместру вагітності застосовували АРАІІ, рекомендовано провести ультразвукове обстеження для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували АРАІІ, слід часто перевіряти стосовно розвитку артеріальної гіпотензії.

Годування груддю. Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат. Бажано застосовувати альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Слід пам’ятати, що при антигіпертензивній терапії, зокрема на початку терапії або при підвищенні дози препарату, можуть виникати запаморочення або сонливість.

 

Спосіб застосування та дози.

Лотар® приймати внутрішньо незалежно від прийому їжі, запиваючи стаканом води.

При артеріальній гіпертензії звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг один раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку терапії. Деяким пацієнтам для досягнення більшого ефекту дозу можна збільшити до 100 мг один раз на добу (зранку).

Можливе застосування препарату як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (наприклад з гідрохлоротіазидом).

При лікуванні захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу (у складі антигіпертензивної терапії) стандартна початкова доза препарату становить 50 мг один раз на добу. Надалі рекомендується збільшити дозу препарату до 100 мг один раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску після одного місяця від початку терапії. Лотар® можна призначати одночасно з іншими ан

Немає аналогів