РЕЦЕПТУРНИЙ
ЛОЗЕКС ТАБ. 12,5МГ №30 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЛОЗЕКС ТАБ. 12,5МГ №30

Артикул: 35865
Бренд: ФАРМЕКС ГРУП,ТОВ
Немає у продажу
Виробник: ФАРМЕКС ГРУП,ТОВ
УВС: C09CA01
Міжнародна назва: Losartan
Зміст: 12,5 мг лозартану калію

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

 

ЛОЗЕКС

(LOZEKS)

Склад:

діюча речовина: losartan potassium;

1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 12,5 мг або 25 мг, або 50 мг лозартану калію;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний; лактози моногідрат; метилпарабен (Е 218); пропілпарабен (Е 216); тальк; магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; натрію крохмальгліколят; гіпромелоза; титану діоксид (Е 171); еритрозин (Е 127) – для таблеток з дозуванням 12,5 мг.

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.

Код АТС C09C A01.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

- Артеріальна гіпертензія.

- Артеріальна гіпертензія і гіпертрофія лівого шлуночка з метою зменшення ризику ускладнень і смертності внаслідок серцево-судинних порушень.

- Цукровий діабет II типу з протеїнурією, для сповільнення прогресування захворювання нирок, а також для зменшення протеїнурії.

- Хронічна серцева недостатність.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до будь-яких компонентів препарату.

Вагітність і період годування груддю.

Артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія, дегідратація.

 

Спосіб застосування та дози. Призначають дорослим внутрішньо, 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3–6 тижнів регулярного прийому препарату. За необхідності додаткової корекції артеріального тиску доза препарату може бути підвищена до максимальної добової – 100 мг 1 раз на добу.

Пацієнти зі зменшеним внутрішньосудинним об’ємом (наприклад, при застосовуванні діуретиків у великих дозах). Початкова доза становить 25 мг 1 раз на добу.

При призначенні препарату особам похилого віку або хворим з порушеннями функції нирок, у тому числі тим, що перебувають на діалізі, початкову корекцію дози проводити не потрібно. Пацієнтам старше 75 років лікування рекомендується починати з дози препарату 25 мг 1 раз на добу. Можливого зниження дози потребують хворі з ознаками порушення функції печінки.

Для зменшення ризику ускладнень і смертності через серцево-судинні причини у хворих на гіпертензію і гіпертрофію лівого шлуночка

Звичайна початкова доза становить 50 мг один раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску, додають низьку дозу гідрохлоротіазиду і/або збільшують дозу препарату до 100 мг один раз на добу.

Захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією

Звичайна початкова доза становить 50 мг один раз на добу. Дозу можна збільшувати до 100 мг один раз на добу, залежно від змін рівня артеріального тиску. Препарат може призначатися разом з іншими антигіпертензивними засобами (наприклад з діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, альфа- або бета-блокаторами і препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими поширеними гіпоглікемічними засобами (наприклад похідними сульфонілсечовини, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Може призначатись разом з іншими антигіпертензивними засобами.

При хронічній серцевій недостатності початкова доза становить 12,5 мг 1 раз на добу. Дозування слід титрувати і змінювати після одного тижня застосування (тобто 12,5 мг щоденно протягом першого тижня, 25 мг щоденно протягом другого тижня, 50 мг щоденно протягом третього тижня), доводячи до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу, відповідно до переносимості пацієнтом. Термін титрування визначається з урахуванням індивідуальної переносимості лікування.

 

Побічні реакції.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступне: дуже часто (≥1/10); часто (від ≥1/100 до <1/10); нечасто (від ≥1/1000 до <1/100); рідко (від ≥1/10000 до <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (неможливо визначити за існуючими даними).

З боку нервової системи: часто – запаморочення, вертиго; нечасто – сонливість, головний біль, безсоння, м`язові судоми; рідко – парестезія, мігрень, дисгевзія.

З боку серцево-судинної системи: нечасто – пальпітація, стенокардія, тахікардія; часто - артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідратацією, наприклад, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висипання; рідко – синкопе, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку травного тракту: нечасто – діарея, нудота, блювання, абдомінальний біль, диспепсія, запор, панкреатит.

З боку дихальної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, диспное.

З боку психіки: депресія.

Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: часто - астенія, слабкість, набряки, грипоподібні симптоми, нездужання.

З боку шкіри: нечасто – кропив’янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія.

З боку органів слуху: часто – вертиго, дзвін у вухах.

З боку системи крові: анемія, тромбоцитопенія.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: біль у спині, міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів, порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність.

З боку імунної системи: рідко – реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, глотки і/або язика); васкуліт, включаючи пурпуру Шенляйн-Геноха.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: рідко – гепатит; невідомо – порушення функції печінки.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз: еректильна дисфункція/імпотенція.

Лабораторні показники. Зворотне підвищення рівня АЛТ, підвищення рівня сечовини та креатиніну у сироватці крові, гіперкаліємія (рівень калію у сироватці крові > 5,5 ммоль/л), гіпоглікемія, гіпонатріємія.

 

Передозування.

Симптоми. Не повідомлялося про випадки передозування препарату. Найбільш можливими симптомами, залежно від величини передозування, є артеріальна гіпотензія, тахікардія; можлива брадикардія.

Лікування. Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетною мірою повинна бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати їх при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний при вагітності та в період годування груддю.

 

Діти. Препарат протипоказаний дітям віком до 18 років.

 

Особливості застосування.

Гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряк обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування Лозексом або зниження початкової дози препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 до 18 років.

Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), тому слід часто перевіряти концентрацію калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується одночасне застосування препарату Лозекс і калійзберігаючих діуретиків, добавок калію і замінників солі, що містять калій.

Порушення функції печінки

Враховуючи фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки.

Лозекс не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок

Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов'язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати Лозекс у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефект при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції ренін-ангіотензинової системи. Тому Лозекс не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною, небезпечною для життя, серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і β-блокатори.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Допоміжні речовини

До складу препарату входить лактоза. Пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа і глюкозо-галактозна мальабсорбція, не слід застосовувати даний препарат.

Інші застереження

Як встановлено стосовно інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не проводилися дослідження щодо впливу препарату на здатність управляти автотранспортом і механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується, переважно, за участі системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбокси-кислого метаболіту. У клінічних дослідженнях було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP2С9).

Так само, як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду) або можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин), добавок, що містять калій, або замінників солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про подібні випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування літієм і лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівень літію у сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукцієї нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, а також слід розглянути питання щодо моніторингу функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лозартан – це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор – є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним з найважливіших факторів патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з рецептором АТ1, який присутній у багатьох тканинах (наприклад, у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), спричиняючи важливі біологічні ефекти, в тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ1. В умовах іп vitro та іп vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт - карбоксильна кислота (Е-3174) – блокують усі життєво важливі функції ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ1, не зв'язуючись і не блокуючи інші гормональні рецептори або іонні канали. Лозартан не блокує АПФ (кініназу II) – фермент, який сприяє розпаду брадикініну, не посилює ефекти, зумовлені брадикініном, які безпосередньо не пов’язані з блокуванням рецептора АТ1.

Введення лозартану підвищує рівень реніну у плазмі крові, що відповідно призводить до підвищення рівня ангіотензину ІІ у плазмі крові. Це обумовлено відсутністю негативного зворотного зв’язку, спричиненого ангіотензином ІІ.

Зазначені явища не зменшують вираженість дії препарату, зниження артеріального тиску та рівня ангіотензину ІІ свідчить про ефективну блокаду рецептора ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт, мають більш високу спорідненість з АТ1- рецепторами, ніж з АТ2. Активний метаболіт у 10 - 40 разів активніший, ніж лозартан.

Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.

Фармакокінетика.

Абсорбція

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується в травному тракті і підлягає метаболізму першого проходження з утворенням активного метаболіту, карбоксильної кислоти, та інших неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану становить приблизно 33 %. Сmax лозартану та його активного метаболіту досягається відповідно через 1 годину і 3-4 години після застосування.

Розподіл

Лозартан і його активний метаболіт на ³ 99 % зв'язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація

Приблизно 14 % лозартану при внутрішньовенному введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після внутрішньовенного і перорального застосування лозартану калію, міченого 14С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно в 1 % випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану приблизно 4 % введеної дози виділяється із сечею у незміненому вигляді, а приблизно 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метабо

Немає аналогів