РЕЦЕПТУРНИЙ
СКОПРИЛ ПЛЮС ТАБ. 20МГ/12,5МГ №30 Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті.
УВАГА! Ціни діють лише на оформлення замовлень через сайт. В аптеці інша ціна на даний товар.
Сотрудникам аптек и операторам call-центра оформлять заказы за клиентовЗАПРЕЩЕНО.
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання більш повної інформації дивіться анотацію виробника.

СКОПРИЛ ПЛЮС ТАБ. 20МГ/12,5МГ №30

Артикул: 23488
Бренд: АЛКАЛОИД АД-СКОПЬЕ
Немає у продажу
Виробник: АЛКАЛОИД АД-СКОПЬЕ
УВС: C09BA03
Міжнародна назва: Lisinopril and diuretics
Зміст: лізиноприлу 20 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату 21,780 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг
Застосування: М'яка та помірна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яка потребує комбінованої терапії.

ВНИМАНИЕ! Цены действуют только на оформление заказов через сайт.В аптеке другая цена на данный товар.
ІНСТРУКЦІЯ

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

СКОПРИЛ плюс®

(SKOPRYL plus®)

 

 

Склад:

діючі речовини: лізиноприл (lisinopril) + гідрохлоротіазид (hydrochlorothiazide);

1 таблетка містить лізиноприлу 20 мг (у вигляді лізиноприлу дигідрату 21,780 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: маніт (E 421), магнію стеарат, кальцію гідрофосфат безводний, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, повідон, заліза оксид коричневий 75 (Е 172).

 

Лікарська форма. Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі, двоопуклі таблетки кремовато-фіолетового кольору, з рискою з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Інгібітори АПФ і діуретики. Лізиноприл і діуретики. Код АТХ C09B A03.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту, пригнічує утворення ангіотензину II, спричиняє вазодилатацію та зниження АТ. Незважаючи на те, що лізиноприл є антигіпертензивним препаратом, навіть у пацієнтів із артеріальною гіпертензією з низьким рівнем реніну, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом призводить до вираженішего зниження АТ.

Лізиноприл знижує втрату калію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик, що володіє антигіпертензивними властивостями. Застосування гідрохлоротіазиду в монотерапії призводить до збільшення секреції реніну.

Фармакокінетика.

Лізиноприл повільно і не повністю абсорбується після застосування внутрішньо. Присутність їжі у шлунково-кишковому тракті не впливає на абсорбцію. Повне виведення препарату відбувається повільніше у пацієнтів літнього віку.

Час досягнення максимальної концентрації (Cmax) лізиноприлу після застосування досягається впродовж 6-8 годин.

Об'єм всмоктування лізиноприлу становить близько 25 %.

Лізиноприл не зв'язується з білками плазми крові.

У пацієнтів з нирковою недостатністю розподіл лізиноприлу аналогічний, як і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, при рівні клубочкової фільтрації 30 мл/хв. або нижче.

Лізиноприл проникає через гематоенцефалічний бар'єр у незначній мірі.

Лізиноприл не піддається значному метаболізму і виводиться в основному нирками в незміненому стані. Немає даних про проникнення лізиноприлу в грудне молоко. При повторному дозуванні період напіввиведення лізиноприлу становить приблизно 12 годин.

Гідрохлоротіазид. Швидко абсорбується після застосування внутрішньо. Гідрохлоротіазид зв'язується з білками плазми крові. Розподіл гідрохлоротіазиду істотним чином обмежений в організмі, позаклітинній рідині і нирках. Проникає через плацентарний бар'єр, але не через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид практично не метаболізується. Згідно спостережень за рівнем гідрохлоротіазиду в плазмі крові впродовж 24 годин було відмічено, що його період напіввиведення становить від 5,6 до 14,8 години.

Не менше 61 % застосованної дози гідрохлоротіазиду виводиться нирками у незміненому стані впродовж 24 годин. Він проникає крізь плаценту та екскретується у грудне молоко.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

М’яка та помірна артеріальна гіпертензія, яка потребує комбінованої терапії.

 

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючих речовин, компонентів препарату, інших інгібіторів АПФ і похідних сульфонаміду.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений попереднім застосуванням інгібіторів АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

Анурія, аортальний стеноз або гіперкаліємія.

Стеноз мітрального клапана або гіпертрофічна кардіоміопатія з порушенням гемодинаміки.

Сімптомна гіперурикемія (подагра).

Кардіогенний шок.

Стан із нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда.

Застосування пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69).

Рівень креатиніну в сироватці крові > 220 мкмоль/л.

Одночасне призначення з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом.

Первинний гіперальдостеронізм.

Резистентна до лікування гіпокаліємія чи гіперкальціємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв.) та печінки.

Стеноз ниркової артерії (білатеральний або однобічний).

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. разділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Період годування груддю.

Дитячий вік.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Подвійна блокада ренін- ангіотензин -альдостеронової системи. Подвійна блокада ренін- ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або прямими інгібіторами реніна (наприклад, аліскіреном) асоційована з підвищеним ризиком гіпотензії, непритомності, гіперкаліємії і порушенням функції (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією цими лікарськими засобами. Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і електролітний баланс у хворих, що одержують лізиноприл і інші лікарські засоби, які впливають на РААС. Не застосовувати одночасно аліскірен і лізиноприл пацієнтам з цукровим діабетом. Слід уникати вживання аліскірена і лізиноприла пацієнтам з нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв./1,73м2).

Препарати літію. При одночасному вживанні літію з інгібіторами АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і токсичності. Препарати літію зазвичай не слід призначати одночасно з діуретиками або інгібіторами АПФ. Діуретичні препарати і інгібітори АПФ знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик інтоксикації літієм. Якщо все-таки є необхідність вживання даної комбінації препаратів, рівень літію слід ретельно контролювати.

Добавки калію. Виведення калію з організму на тлі застосування тіазидних діуретиків зазвичай послаблюється калійзберігаючим ефектом лізиноприла. Вживання добавок калію, калійзберігаючих засобів або замінників солей, що містять калій, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок або цукровим діабетом, може призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. При одночасному застосуванні препарату Скоприл плюс® з вищезгаданими речовинами необхідне обережне застосування та регулярний контроль рівня калію у сироватці крові.

Лікарські засоби, що спричиняють тахікардію за типом пірует. У зв'язку з ризиком розвитку гіперкаліємії одночасне вживання гідрохлоротіазиду і препаратів, які можуть спричинити шлуночкову тахікардію типу пірует, у тому числі деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби і інші препарати, слід проводити з обережністю.

Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію у сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид застосувати одночасно з препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

• антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

• антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

• деякі нейролептики (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

• інші лікарські засоби (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внутрішньовенного введення).

Трициклічні антидепресанти, антипсихотики, анестетики. Комбінація з інгібіторами АПФ може спричинити постуральну гіпотензію, а також посилити виведення електролітів, зокрема калію, і у такий спосіб посилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.

Барбітурати або наркотики. Можуть спричинити посилення ортостатичної гіпотензії.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП)/ протиревматичні препарати. Тривале вживання НПЗП (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2) може зменшувати гіпотензивну дію інгібітору АПФ. Одночасне вживання НПЗП і інгібіторів АПФ може погіршувати функцію нирок. Цей ефект зазвичай зворотний. У окремих випадках може розвинутися гостра ниркова недостатність, у першу чергу у хворих із порушеною функцією нирок, як це буває у людей літнього віку і у пацієнтів з дегідратацією.

Золото. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення і артеріальну гіпотензію, які можуть проявлятися у тяжкій формі) внаслідок ін'єкцій золота (наприклад, натрій ауротіомалат) спостерігаються частіше у пацієнтів, які одночасно приймають лізиноприл.

Симпатоміметики. Можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ; для отримання бажаного ефекту пацієнтам слід перебувати під ретельним наглядом.

Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне вживання інших антигіпертензивних препаратів може підвищити гіпотензивну дію лізиноприлу-гідрохлоротіазиду. Одночасне вживання гліцерилтрінітрату і інших нітратів або інших вазодилататорів може додатково понизити артеріальний тиск.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори, нітрати. Препарат можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітиками, бета-блокаторами і/або нітратами під наглядом лікаря.

Антидіабетичні препарати. Лізиноприл може знижувати стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, а гідрохлоротіазид може знижувати ефективність пероральних протидіабетичних засобів та інсуліну, що може призвести до ризику гіперглікемії через зниження рівня глюкози в крові. Цілком ймовірно, що дане явище відбувається впродовж перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Одночасне вживання інгібіторів АПФ і алопуринолу підвищує ризик пошкодження нирок і може призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії.

Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, глюкокортикоїди, адренокортикотроп-ний гормон або стимулюючі послаблюючі. Гідрохлоротіазид може посилювати порушення водно-електролітного балансу, особливо гіпокаліємію.

Солі кальцію. Тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію у сироватці крові внаслідок зниженого виведення.

Серцеві глікозиди. Токсичність наперстянки може збільшитися через гіпокаліємію, спричинену тіазидами.

Холестирамін і колестипол. Присутність аніонообмінних смол призводить до зниження абсорбції гідрохлоротіазиду. Одноразові дози холестираміну або колестиполу зв'язуються з гідрохлоротіазидом і знижують його абсорбцію із шлунково-кишкового тракту. Тому препарат Скоприл плюс® слід застосовувати принаймні за 1 годину або через 4–6 годин після прийому цих лікарських засобів.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад, тубокурарин). Тіазиди можуть підвищити чутливість до тубокурарину.

Триметоприм. Одночасне застосування інгібіторів АПФ з триметопримом збільшує ризик розвитку гіпокаліємії.

Соталол. Одночасне застосування з діуретиками може спричинити гіпокаліємію.

Циклоспорин. У комбінації з інгібіторами АПФ збільшується ризик розвитку гіперкаліємії.

Цитостатичні або імуносупресивні препарати або прокаїнамід. Можуть призвести до підвищеного ризику розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ.

Пресорні аміни, наприклад, епінефрин (адреналін). Знижується реакція пресорних амінів, але це недостатньо для того, щоб виключити їх застосування.

Алкоголь. Алкоголь збільшує гіпотензивний ефект будь-якого антигіпертензивного препарату.

Антациди. Спричиняють зниження біодоступності інгібіторів АПФ.

Антихолінергічні засоби (атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу збільшується.

Вплив на результати лабораторних аналізів. Через вплив на обмін кальцію тіазиди можуть впливати на результати оцінки функції паращитовидних залоз.

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Йодовмісні контрастні засоби. У випадку індукованої діуретиками дегідратації підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, переважно при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів.

Амантадин. Тіазиди, у тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Інші засоби. При одночасному застосуванні з індометацином знижується антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс®. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, що викликають постуральну гіпотензію, також може посилитися антигіпертензивний ефект препарату Скоприл плюс®.

 

 

 

Особливості застосування.

Артеріальна симптоматична гіпотензія. У деяких пацієнтів при антигіпертензивній терапії можливі прояви симптоматичної гіпотензії. Рідко зустрічається у пацієнтів з м’якою артеріальною гіпертензією через присутність водно-електролітного дисбалансу (обезводнення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія або гіпокаліємія), попередньої сечогінної терапії, безсольової дієти, діалізу або діареї, блювання або у пацієнтів із важкою ренін-залежною гіпертензією. У даних пацієнтів потрібно періодично контролювати рівень електролітів у сироватці крові.

Пацієнтам, що мають ризик розвитку симптоматичної гіпотензії, на початку терапії і в період корекції дози слід знаходитися під ретельним спостереженням. Особливу увагу слід приділяти терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, оскільки надмірне зниження артеріального тиску (АТ) може призвести до інфаркту міокарду або інсульту.

При артеріальній гіпотензії пацієнт має перебувати у положенні лежачи; у разі необхідності слід ввести внутрішньовенно фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням до подальшого лікування. Для подальшого відновлення ефективного об'єму крові і артеріального тиску (АТ) необхідне зниження дози або перехід на монотерапію однією з активних речовин препарату. У разі розвитку гострого інфаркту міокарда заборонено застосовувати лізиноприл, якщо лікування судинорозширювальними препаратами може погіршити гемодинамічний статус пацієнта. При стійкій артеріальній гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт. ст. впродовж більше 1 години) слід припинити лікування даним препаратом.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю з нормальним або зниженим артеріальним тиском, застосування лізиноприлу може призвести до додаткового зниження артеріального тиску. Але даний ефект очікуваний і не є причиною відміни лікування. При виникненні симптоматичної гіпотензії може бути необхідне зниження дози або припинення лікування препаратом.

Аортальний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід призначати з обережністю пацієнтам з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка.

З обережністю призначати пацієнтам з ішемічною хворобою серця або цереброваскулярним захворюванням, оскільки виражене зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або цереброваскулярного інсульту.

Порушення функціи нирок. Тіазиди, можливо, можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів із нирковими порушеннями, також вони неефективні при кліренсі креатиніну 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Скоприл плюс® не слід призначати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв.), поки шляхом титрування окремих компонентів не буде встановлено, що пацієнту необхідні саме такі дози, як у комбінованій таблетці.

У пацієнтів із серцевою недостатністю артеріальна гіпотензія, що виникає після початку терапії інгібіторами АПФ, може спричинити порушення функцій нирок. Повідомлялося про гостру ниркову недостатність, яка в таких випадках, як правило, оборотна.

У деяких пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, які отримували терапію інгібіторами АПФ, спостерігалося збільшення концентрації сечовини крові и креатиніну сироватки крові, зазвичай оборотне після припинення терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів із нирковою недостатністю. Якщо також має місце реноваскулярна гіпертензія, існує підвищений ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Для таких пацієнтів лікування слід розпочинати з низьких доз, під ретельним медичним контролем, потрібне обережне титрування дози. Оскільки лікування діуретиками може сприяти розвитку вищеописаних ситуацій, впродовж перших кількох тижнів терапії препаратом слід контролювати функцію нирок.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які не мають в анамнезі захворювань нирок, при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика розвивалося, як правило, слабке транзиторне збільшення концентрації сечовини крові та креатиніну сироватки крові. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. Якщо таке відбувається на тлі терапії препаратом, слід припинити застосування комбінованого препарату. Поновлення терапії можливе у зниженому дозуванні або один із компонентів препарату можна використовувати окремо.

Стан після пересадки нирок. Оскільки даних про вживання препарату у хворих після пересадки нирок немає, не рекомендується його вживання у даної групи пацієнтів.

Пацієнти на гемодіалізі. Скоприл плюс® не рекомендується пацієнтам з нирковою недостатністю, що перебувають на гемодіалізі. Часті випадки анафілактичних реакцій спостерігалися також у пацієнтів, що знаходяться на гемодіалізі із використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69), які одночасно застосовували інгібітори АПФ. Для лікування цієї групи пацієнтів рекомендується для діалізу використовувати мембрану іншого типу або інший антигіпертензивний препарат.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ЛПНЩ. У пацієнтів, що знаходяться на лікуванні інгібіторами АПФ під час процедури аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) за допомогою декстран-сульфатної абсорбції, рідко проявлялись загрозливі для життя анафілактоїдні реакції. Для уникнення цих реакцій перед кожною процедурою аферезу слід тимчасово припиняти застосування інгібіторів АПФ.

Захворювання печінки. З обережністю слід застосовувати тіазиди у пацієнтів з порушеннями функції печінки або прогресивним захворюванням печінки, оскільки незначні зміни водно-сольового і електролітного балансу можуть викликати раптову печінкову кому. Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ асоціюється з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і прогресує до фульмінантного некрозу і (інколи) летального результату. Механізм цього синдрому неясний. Пацієнти, в яких на тлі прийому препарату розвинулася жовтяниця або відмічено виражене підвищення рі

Немає аналогів