0
Viridis Bot
*Ціна дійсна лише при замовленні на сайті
Характеристики
Умови видачі
По рецепту;
Виробник
ПЛИВА;
Інструкція
Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання повної інформації дивіться анотацію виробника.
діюча речовина: іматиніб (у вигляді іматинібу мезилату);
1 таблетка містить іматинібу (у вигляді іматинібу мезилату) 100 мг або 400 мг;
допоміжні речовини:
ядро: кальцію гідрофосфат, кросповідон, магнію стеарат;
оболонка: Opadry butterscotch II 85F97369: спирт полівініловий (частково гідролізований), титану діоксид (Е 171), макрогол, тальк, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Антинеопластичні засоби. Код АТХ L01X Е01.
Ефект від застосування іматинібу при трансплантації кісткового мозку недостатньо вивчений.
Показаний також для:
Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого іншого компонента препарату.
Терапію повинен проводити спеціаліст, який має досвід лікування пацієнтів зі злоякісними захворюваннями крові і злоякісними саркомами, залежно від нозології.
Призначені дози слід приймати перорально під час їди, запиваючи великою кількістю води щоб мінімізувати ризик розвитку порушень з боку шлунково-кишкового тракту.
Препарат у дозах 400-600 мг призначають один раз на добу, тоді як препарат у добовій дозі 800 мг слід призначати по 400 мг 2 рази на добу, вранці і ввечері.
Для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетку, вкриту плівковою оболонкою, слід опустити таблетку у відповідний об'єм рідини (приблизно 50 мл для таблетки 100 мг та 200 мл для таблетки 400 мг) і розмішати ложкою. Суспензію слід прийняти відразу після повного розчинення таблетки.
Дозування при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) у дорослих пацієнтів
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів з ХМЛ у хронічній фазі становить 400 мг на добу. Хронічна фаза ХМЛ визначається, якщо задовольняються усі з таких критеріїв: бластів < 15 % у крові та кістковому мозку, базофілів у периферичній крові < 20 %, тромбоцитів > 100×109/л.
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів у фазі акселерації становить – 600 мг на добу. Фаза акселерації визначається за наявністю будь-якого з таких критеріїв: бластів ≥ 15 %, але < 30 % у крові або в кістковому мозку, бластів та пролімфоцитів ≥ 30 % у крові або в кістковому мозку (за умови, що бластів < 30 %), базофілів у периферичній крові ≥ 20 %, тромбоцитів < 100×109/л незалежно від лікування.
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів з бластним кризом становить 600 мг/добу. Бластний криз визначається якщо кількість бластів ≥ 30 % у крові або в кістковому мозку або за наявністю екстрамедулярних проявів захворювання, крім гепатоспленомегалії.
Тривалість лікування: повідомлялося про продовження лікування іматинібом до прогресування захворювання. Ефект припинення лікування після досягнення повної цитогенетичної відповіді не вивчався.
Питання щодо збільшення дози з 400 мг до 600 мг або 800 мг для пацієнтів із хронічною фазою захворювання або з 600 мг до максимум 800 мг (що приймається по 400 мг двічі на добу) для пацієнтів з фазою акселерації або бластним кризом може розглядатись за умови відсутності тяжких небажаних лікарських реакцій та тяжкої не пов’язаної з лейкемією нейтропенії або тромбоцитопенії у таких ситуаціях: прогресування захворювання (в будь-який час); відсутність задовільної гематологічної відповіді після принаймні 3 місяців лікування; відсутність цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді. Після збільшення дози пацієнти потребують ретельного моніторингу з огляду на ймовірність підвищеної частоти небажаних реакцій при застосуванні вищих доз.
Дозування при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) у дітей
Дозування для дітей повинно залежати від площі поверхні тіла (мг/м2). Для дітей з ХМЛ у хронічній та прогресуючій фазі рекомендована доза становить 340 мг/м2 на добу (не перевищуючи максимальну добову дозу 800 мг). Препарат можна призначати один раз на добу або альтернативно добову дозу розділити на 2 прийоми – вранці та ввечері. Рекомендовані дози на даний час встановлені з огляду на досвід застосування препарату у невеликої кількості дітей. Немає досвіду застосування іматинібу дітям віком до 2 років.
Питання щодо збільшення дози із 340 мг/м2 до 570 мг/м2 (не перевищувати загальну дозу 800 мг) для дітей можна розглядати за умови відсутності тяжких небажаних лікарських реакцій та тяжкої не пов’язаної з лейкемією нейтропенії або тромбоцитопенії у таких ситуаціях: прогресування захворювання (в будь-який час); відсутність задовільної гематологічної відповіді після принаймні 3 місяців лікування; відсутність цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді. Після збільшення дози пацієнти потребують ретельного моніторингу з огляду на ймовірність підвищеної частоти небажаних реакцій при застосуванні вищих доз.
Дозування при гострій лімфобластній лейкемії з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) для дорослих пацієнтів
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з Ph+ ГЛЛ становить 600 мг на добу. Терапію при цьому захворюванні слід проводити під наглядом експерта в галузі гематології впродовж усіх етапів лікування.
Схема лікування: на основі існуючих даних доведено ефективність та безпеку іматинібу при застосуванні в дозі 600 мг/добу в комбінації з хіміотерапією у фазах індукції, консолідації та підтримуючій фазі хіміотерапії для дорослих пацієнтів із вперше діагностованою Ph+ ГЛЛ. Тривалість терапії іматинібом може змінюватися залежно від обраної програми лікування, але в більшості випадків більш тривалий прийом іматинібу дає кращі результати.
Для дорослих пацієнтів з рецидивуючою або рефрактерною Ph+ ГЛЛ монотерапія іматинібом в дозі 600 мг/добу є безпечною, ефективною і може проводитись, доки хвороба не почне прогресувати.
Дозування при гострій лімфобластній лейкемії з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) для дітей
Доза для дітей залежить від площі поверхні тіла (мг/м2). Рекомендована добова доза для дітей з гострою лімфобластною лейкемією з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) становить 340 мг/м2 (не перевищувати максимальну добову дозу 600 мг).
Дозування при мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях (MDS/MPD)
Рекомендована доза іматинібу для лікування пацієнтів з MDS/MPD становить 400 мг на добу.
Тривалість лікування: на даний час є відомості про продовження лікування іматинібом до прогресування захворювання.
Дозування при гіпереозинофільному синдромі та/або хронічній еозинофільній лейкемії (ГЕС/ХЕЛ)
Рекомендована доза іматинібу для лікування пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ становить 100 мг на добу. Підвищення дози зі 100 мг до 400 мг можна розглядати для пацієнтів, у яких не спостерігається побічних реакцій, і якщо відповідь на лікування недостатньо ефективна.
Лікування слід продовжувати доти, доки пацієнт продовжує отримувати від нього користь.
Дозування для пацієнтів з Kit (CD117)-позитивними неоперабельними та/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (ГІСТ) для ад’ювантної терапії дорослих пацієнтів, у яких існує високий ризик рецидиву Kit (CD117)-позитивних злоякісних гастроінтестинальних стромальних пухлин (ГІСТ) після резекції
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з неоперабельною та/або метастатичною злоякісною стромальною пухлиною ШКТ становить 400 мг на добу. Дані щодо впливу збільшення дози із 400 мг до 600 мг або 800 мг для пацієнтів, у яких хвороба прогресує на тлі низьких доз, обмежені.
Тривалість лікування: повідомлялося, що лікування іматинібом продовжувалося до прогресування захворювання. Ефект припинення лікування після досягнення відповіді не вивчався.
Рекомендована доза іматинібу для ад’ювантного лікування дорослих пацієнтів після резекції стромальних шлунково-кишкових пухлин становить 400 мг/добу. Оптимальну тривалість лікування поки що не встановлено.
Дозування при лікуванні пацієнтів з неоперабельною випираючою дерматофібросаркомою (dermatofibrosarcoma protuberans (DFSP) та дорослих пацієнтів з рецидивуючою та/або метастатичною дерматофібросаркомою (DFSP), які не можуть бути видалені хірургічним шляхом
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з DFSP становить 800 мг на добу.
Корекція дози при розвитку побічних ефектів
Негематологічні побічні ефекти
У разі розвитку тяжких негематологічних побічних ефектів при застосуванні іматинібу слід припинити лікування до покращання стану пацієнта. Пізніше лікування можна продовжити з урахуванням тяжкості побічних ефектів, що спостерігалися при попередньому дозуванні.
При рівні білірубіну в 3 рази вищому за верхню межу норми (або при підвищенні рівня печінкових трансаміназ більше ніж у 5 разів від верхньої межі норми), слід припинити застосування іматинібу доти, доки буде спостерігатися зниження білірубіну до рівня, що перевищує верхню межу норми менше ніж у 1,5 рази, а трансаміназ – до рівня, що перевищує верхню межу норми менше ніж у 2,5 рази. Лікування іматинібом можна продовжити у знижених добових дозах. Для дорослих дозу слід знижувати з 400 до 300 мг/добу або з 600 до 400 мг/добу, або з 800 мг до 600 мг, а для дітей – з 340 до 260 мг/м2 на добу.
Гематологічні побічні ефекти
При розвитку вираженої нейтропенії і тромбоцитопенії рекомендовано знизити дозу препарату або припинити лікування, як вказано в нижченаведеній таблиці 1.
Таблиця 1
| ГЕС/ (початкова доза 100 мг) | АКН <1×109/л та/або тромбоцитів <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Продовжити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). |
| Хронічна фаза ХМЛ, MDS/MPD, ГІСТ (початкова доза 400 мг) ГЕС/ХЕЛ (в дозі 400 мг) | АКН <1×109/л та/або тромбоцити < 50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Поновити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у зменшеній дозі 300 мг. |
| Діти з хронічною фазою ХМЛ (в дозі 340 мг/м2) | АКН <1×109/л та/або тромбоцити <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Продовжити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л, повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у дозі 260 мг/м2. |
| Фаза прогресування і бластного кризу при ХМЛ, Ph+ ГЛЛ (початкова доза – 600 мг) | АКНa <0,5×109/л та/або тромбоцити <10×109/л | 1. Перевірити зв'язок цитопенії з лейкемією (пункція або біопсія кісткового мозку). 2. Якщо цитопенія не пов'язана з лейкемією, знизити дозу іматинібу до 400 мг. 3. Якщо цитопенія зберігається протягом 2 тижнів, знизити дозу до 300 мг. 4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4 тижнів і не пов'язана з лейкемією, припинити прийом іматинібу до досягнення рівня АКН ³1×109/л і тромбоцитів ³20×109/л, потім поновити лікування в дозі 300 мг. |
| Фаза акселерації ХМЛ або бластний криз у педіатричних пацієнтів (початкова доза 340 мг/м2) | АКНa < 0,5×109/л та/або кількість тромбоцитів < 10×109/л | 1. Перевірити, чи цитопенія пов’язана з лейкемією (аспірація або біопсія кісткового мозку). 2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкемією, зменшити дозу іматинібу до 260 мг/м2. 3. Якщо цитопенія триває протягом 2 тижнів, додатково зменшити дозу до 200 мг/м2. 4. Якщо цитопенія триває протягом 4 тижнів і надалі не пов’язана з лейкемією, припинити прийом іматинібу, доки АКН не повернеться до значень ≥ 1×109/л, а кількість тромбоцитів до ≥ 20×109/л, потім поновити лікування в дозі 200 мг/м2. |
| Неоперабельна випираюча дерматофібросаркома (dermatofibrosarcoma protuberans (DFSP)) та рецидивуюча та/або метастатична дерматофібросаркома (DFSP) у дорослих пацієнтів, які не можуть бути видалені хірургічним шляхом (при дозі 800 мг) | АКН <1×109/л та/або кількість тромбоцитів <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л та кількість тромбоцитів ³75×109/л. 2. Поновити лікування іматинібом в дозі 600 мг. 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л, повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у дозі 400 мг. |
| АКН - абсолютна кількість нейтрофілів. aСпостерігається щонайменше через місяць лікування. |
Особливі популяції
Застосування в педіатрії
Досвід лікування дітей з ХМЛ віком до 2 років відсутній. Досвід лікування дітей з Ph+ ГЛЛ обмежений, а з MDS/MPD, випираючою дерматофібросаркомою, ГІСТ та ГЕС/ХЕЛ – дуже обмежений.
Безпека та ефективність застосування іматинібу дітям (віком до 18 років) з MDS/MPD, DFSP, ГІСТ і ГЕС/ХЕЛ не встановлена. Наявні на даний час опубліковані дані не дають змоги надати рекомендацій щодо дозування.
Порушення функції печінки
Іматиніб метаболізується, головним чином, у печінці. Пацієнтам з легким, помірним та тяжким порушенням функції печінки препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій добовій дозі 400 мг. При непереносимості дозу можна зменшити.
Класифікація порушення функції печінки.
Таблиця 2
| Порушення функції печінки | Печінкові функціональні тести |
| Легке | Загальний білірубін: – 1,5 ВМН; АСТ > ВМН (може бути нормальним або < ВМН, якщо загальний білірубін >ВМН) |
| Помірне | Загальний білірубін: >1,5-3,0 ВМН; АСТ – будь-яке значення |
| Тяжке | Загальний білірубін > 3-10 ВМН; АСТ – будь-яке значення |
ВМН – верхня межа норми, прийнята в лікувальній установі
АСТ – аспартатамінотрансфераза
Порушення функції нирок
Пацієнтам з порушенням функції нирок або тим, хто знаходиться на діалізі, препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій початковій дозі 400 мг один раз на добу. Однак таким пацієнтам препарат призначають з обережністю. Дозу можна зменшити при непереносимості препарату або підвищити при недостатній ефективності.
Пацієнти літнього віку
Фармакокінетика іматинібу у пацієнтів літнього віку спеціально не вивчалась. У ході клінічних досліджень, за участю 20 % пацієнтів у віці від 65 років, особливостей у фармакокінетиці препарату, пов’язаних з віком, не спостерігалось. Спеціальні рекомендації щодо дозування для пацієнтів літнього віку не потрібні.
Пацієнти з термінальною стадією злоякісного процесу можуть знаходитись у такому стані, при якому важко оцінити причинний зв'язок побічних ефектів через наявність великої кількості симптомів основного захворювання, його прогресування і одночасне призначення багатьох препаратів.
Повідомлялося про відміну препарату, пов’язану з небажаними реакціями на лікарський засіб у пацієнтів з ХМЛ та ГІСТ.
Небажані реакції були подібними при усіх показаннях, за винятком двох. У пацієнтів з ХМЛ спостерігалось більше випадків мієлосупресії, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, ймовірно у зв’язку з основним захворюванням. У пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами розвивалися шлунково-кишкова кровотеча, внутрішньопухлинні крововиливи, або і те, і інше. Місце розташування шлунково-кишкової пухлини може бути джерелом шлунково-кишкових кровотеч. Шлунково-кишкові та пухлинні кровотечі можуть бути серйозними і подеколи летальними. Найчастіше повідомлялося про такі побічні ефекти, пов'язані з застосуванням препарату: легка нудота, блювання, діарея, міалгія, судоми м'язів і висипання, біль у животі, втомлюваність. Також повідомлялося про поверхневий набряк, який описувався переважно як параорбітальний набряк або набряк нижніх кінцівок. Однак ці набряки рідко були тяжкими і могли лікуватися за допомогою діуретиків, інших підтримуючих заходів або шляхом зменшення дози іматинібу.
При застосуванні іматинібу в комбінації з високодозовою хіміотерапією у пацієнтів з Ph+ ГЛЛ спостерігалась прояви токсичного впливу на печінку у вигляді підвищення рівня трансаміназ та гіпербілірубінемії.
Різні побічні ефекти, такі як плевральний випіт, асцит, набряк легень і швидке збільшення маси тіла з/без поверхневим набряком, можуть разом бути описані як затримка рідини в організмі. Ці побічні ефекти можуть, як правило, зникати при тимчасовому припиненні прийому іматинібу та/або при застосуванні діуретиків та/або інших відповідних підтримуючих засобів. Однак рідко ці ефекти можуть бути тяжкими або загрожувати життю, а деякі реакції, що розвинулися у пацієнтів із бластним кризом, мали летальні наслідки (в клінічному анамнезі пацієнта були плевральний випіт, застійна серцева недостатність та ниркова недостатність).
Інфекції та інвазії: herpes zoster, herpes simplex, назофарингіт, пневмонія1, синусит, целюліт, інфекції верхніх дихальних шляхів, грип, інфекції сечовивідних шляхів, гастроентерит, сепсис, грибкова інфекція, реактивація гепатиту В.
Доброякісні, злоякісні та неуточненого характеру новоутворення (в тому числі кісти і поліпи): синдром лізису пухлини, крововилив у пухлину/некроз пухлини*.
З боку імунної системи: анафілактичний шок*.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія, фебрильна нейтропенія, тромбоцитемія, лімфопенія, пригнічення функції кісткового мозку, еозинофілія, лімфаденопатія, гемолітична анемія.
З боку метаболізму та обміну речовин: анорексія, гіпокаліємія, підвищення апетиту, гіпофосфатемія, зниження апетиту, зневоднення, подагра, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія.
З боку психіки: безсоння, депресія, зниження лібідо, тривожність, сплутана свідомість.
З боку нервової системи: головний біль2, запаморочення, парестезія, порушення смакових відчуттів, гіпестезія, мігрень, сонливість, непритомність, периферична нейропатія, погіршення пам'яті, ішіас, синдром неспокійних ніг, тремор, крововилив у головний мозок, підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми, неврит зорового нерва, набряк головного мозку*.
З боку органів зору: набряк повік, посилення сльозовиділення, крововилив у кон’юнктиву, кон'юнктивіт, сухість очей, нечіткість зору, подразнення очей, біль в очах, орбітальний набряк, крововилив у склеру, крововилив у сітківку, блефарит, макулярний набряк, катаракта, глаукома, набряк диска зорового нерва, крововилив у склисте тіло*.
З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, втрата слуху.
З боку серцево-судинної системи4: гіперемія, кровотеча, пальпітація, тахікардія, застійна серцева недостатність3, набряк легень, артеріальна гіпертензія, гематома, відчуття холоду в кінцівках, субдуральна гематома, артеріальна гіпотензія, феномен Рейно, тромбоз/емболія*, аритмія, фібриляція передсердь, зупинка серця, інфаркт міокарда, стенокардія, перикардіальний випіт, перикардит*, тампонада серця*.
З боку дихальної системи: диспное, носова кровотеча, кашель, плевральний випіт5, фаринголарингеальний біль, фарингіт, плевритний біль, фіброз легень, легенева гіпертензія, легенева кровотеча, гостра дихальна недостатність*, інтерстиціальна хвороба легень*.
З боку травної системи: нудота, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль6, метеоризм, здуття живота, гастроезофагеальний рефлюкс, запор, сухість у роті, гастрит, стоматит, виразки у ротовій порожнині, шлунково-кишкова кровотеча7, відрижка, мелена, езофагіт, асцит, виразка шлунка, блювання кров'ю, хейліт, дисфагія, панкреатит, коліт, кишкова непрохідність, запальні процеси в кишечнику, кишково-шлункова непрохідність/обструкція*, перфорація шлунка чи кишечнику*, дивертикуліт*, судинна ектазія антрального відділу шлунка (СЕАШ)*.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність8, некроз печінки.
З боку шкіри та її похідних: періорбітальний набряк, дерматит/екзема/висипання, свербіж, набряк обличчя, сухість шкіри, еритема, алопеція, нічна пітливість, реакція фоточутливості, пустульозний висип, посилена пітливість, кропив’янка, екхімоз, забиття, підвищена схильність до утворення синців, гіпотрихоз, гіпопігментація шкіри, ексфоліативний дерматит, ламкість нігтів, фолікуліт, петехії, псоріаз, пурпура, гіперпігментація шкіри, бульозні висипи, гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз (синдром Світа), зміна забарвлення нігтів, ангіоневротичний набряк, везикулярні висипи, мультиформна еритема, лейкоцитокластичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, тяжкі шкірні реакції та шкірні висипи, синдром еритродизестезії долонь та стоп*, ліхеноїдний кератоз*, червоний плескатий лишай*, токсичний епідермальний некроліз*, висипи з еозинофілією та системними симптомами (DRESS синдром)*.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми та судоми, біль у м'язах та кістках, у тому числі міалгія, артралгія, біль у кістках9, набряк суглобів, скутість у суглобах і м'язах, м'язова слабкість, артрит, рабдоміоліз/міопатія, аваскулярний некроз/некроз стегна*, затримка росту у дітей*.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: біль у ділянці нирок, гематурія, гостра ниркова недостатність, підвищення частоти сечовипускання, хронічна ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія, порушення менструального циклу, статева дисфункція, біль у сосках, збільшення молочних залоз, набряк мошонки, геморагічна кіста жовтого тіла/геморагічна кіста яєчника.
Загальні порушення: затримка рідини і набряк, втомлюваність, слабкість, підвищення температури тіла, анасарка, озноб, тремтіння, біль у грудях, загальне нездужання.
Дослідження: збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові, підвищення рівня лактатдегідрогенази у крові, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, підвищення рівня амілази у крові.
1 Про пневмонію повідомлялось найчастіше у пацієнтів із трансформованою ХМЛ та пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
2 Про головний біль найчастіше повідомлялось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
3 На основі розрахунку пацієнто-років, порушення функції серця, в тому числі застійна серцева недостатність, найчастіше спостерігались у пацієнтів із трансформованою ХМЛ, ніж із хронічною ХМЛ.
4 Відчуття припливу крові найчастіше спостерігалось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, а кровотечі (гематоми, геморагії) – у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС).
5 Про плевральний випіт частіше повідомлялося у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та пацієнтів із трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС), ніж пацієнтів із хронічною ХМЛ.
6+7 Біль у животі та шлунково-кишкові кровотечі були найчастішими у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
8 Повідомлялося про деякі летальні випадки печінкової недостатності та некрозу печінки.
9 М’язово-скелетний біль та подібні реакції частіше спостерігались у пацієнтів з ХМЛ, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
10 Повідомлялося про летальні випадки у пацієнтів з пізніми стадіями захворювання, тяжкими інфекціями, тяжкою нейтропенією та іншими серйозними супутніми розладами.
*Про нижчезазначені реакції повідомлялося переважно під час постмаркетингових спостережень. Оскільки ці реакції спостерігались у популяції невизначеної кількості, не завжди можна достовірно визначити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок з експозицією іматинібу.
Описання окремих побічних реакцій
Реактивація гепатиту В
Повідомлялося про реактивацію гепатиту В після застосування інгібіторів тирозинкінази BCR-ABL. В деяких випадках спостерігалася гостра печінкова недостатність або фульмінантний гепатит, що призводили до необхідності трансплантації печінки або до летального наслідку.
Гепатотоксичність
Повідомлялося про гепатотоксичність, інколи з вираженою симптоматикою. Спостерігалося підвищення рівнів трансаміназ, рідко – збільшення рівня білірубіну. Симптоми з’являлися впродовж перших двох місяців лікування, хоча у деяких випадках – на 6-12 місяці лікування, та зазвичай зникали через 1-4 тижні після припинення лікування.
Відхилення від норми у результатах лабораторного обстеження
Загальний аналіз крові: цитопенія при ХМЛ, зокрема нейтропенія і тромбоцитопенія. Поява нейтропенії також має чіткий зв’язок зі стадією захворювання; частота нейтропенії ступеня 3 або 4 (АКН<1,0×109/л) і тромбоцитопенії (кількість тромбоцитів <50×109/л) була у 4-6 разів вищою при бластному кризі та у фазі акселерації порівняно з такою у пацієнтів із вперше діагностованою хронічною фазою ХМЛ. Медіана тривалості епізодів нейтропенії і тромбоцитопенії коливалась від 2 до 3 тижнів та від 3 до 4 тижнів відповідно. Ці явища зазвичай можна лікувати шляхом зменшення дози або перерви у прийомі іматинібу, але в рідкісних випадках вони вимагають остаточного припинення терапії. У педіатричних пацієнтів з ХМЛ найбільш частим проявом токсичності є цитопенії ступенів 3 або 4, в тому числі нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія. Ці явища в більшості випадків спостерігаються протягом кількох перших місяців терапії.
У ході дослідження за участю пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами була виявлена анемія ступеня 3 або 4, яка принаймні у деяких із цих пацієнтів могла бути пов’язана зі шлунково-кишковими або внутрішньопухлинними кровотечами. Зменшення кількості лейкоцитів та нейтрофілів спостерігалося переважно протягом перших шести тижнів терапії; далі показники залишались відносно стабільними.
Біохімічний аналіз крові: виражене підвищення рівня трансаміназ або білірубіну у пацієнтів з ХМЛ. В більшості випадків лікувалось шляхом зменшення дози або перерви у терапії (медіана тривалості цих епізодів становила приблизно один тиждень). У пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами спостерігалися випадки підвищення рівня АЛТ (аланінамінотрансферази) та АСТ (аспартатамінотрансферази) ступеня 3 або 4, випадки підвищення рівня білірубіну.
Повідомлялося про випадки цитолітичного та холестатичного гепатиту та печінкової недостатності; деякі з яких мали фатальний наслідок, у тому числі у пацієнта, який застосовував високі дози парацетамолу.
Інформація про випадки прийому препарату в дозах, що перевищують терапевтичні, обмежена. Повідомлялося (спонтанно або згадувалось у літературі) про поодинокі випадки передозування іматинібом. Як правило, наслідки, про які повідомлялось у таких випадках, були оборотними. У разі передозування пацієнта слід обстежити і призначити відповідну підтримуючу терапію.
Передозування у дорослих.
Від 1200 до 1600 мг (тривалістю від 1 до 10 днів): нудота, блювання, діарея, висип, еритема, набряк, припухлість, втомлюваність, м'язові спазми, тромбоцитопенія, панцитопенія, абдомінальний біль, головний біль, зниження апетиту.
Від 1800 до 3200 мг (тривалістю 6 днів у випадку прийому 3200 мг на добу): слабкість, міалгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, білірубіну, гастроінтестинальний біль.
6400 мг (разова доза): в одного пацієнта (дані з літератури) спостерігались: нудота, блювання, абдомінальний біль, гарячка, припухлість обличчя, зменшення кількості нейтрофільних лейкоцитів, підвищення рівня трансаміназ.
Від 8 до 10 г (разова доза): блювання і гастроінтестинальний біль.
Передозування у дітей.
Повідомлялося про блювання, діарею, анорексію при разовому застосуванні іматинібу в дозі 400 мг та про зменшення кількості лейкоцитів, діарею при разовому застосуванні іматинібу в дозі 980 мг.
У разі передозування пацієнт потребує спостереження і відповідного симптоматичного лікування.
Вагітність. Немає відповідних даних про застосування іматинібу вагітним. Однак дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність, а потенційний ризик для плода невідомий. Іматиніб не слід призначати в період вагітності, за винятком життєвих показань. Якщо препарат призначено в період вагітності, пацієнтку слід проінформувати щодо потенційного ризику для плода.
Жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати застосовувати ефективні протизаплідні засоби протягом періоду лікування.
Годування груддю. Інформація стосовно екскреції іматинібу в грудне молоко обмежена. Повідомлялося, що іматиніб та його активний метаболіт можуть потрапляти в грудне молоко. Беручи до уваги об’єднану концентрацію іматинібу та метаболіту і максимальне добове споживання молока немовлям, загальна експозиція мала б бути низькою (приблизно 10 % терапевтичної дози). Однак оскільки вплив експозиції у низьких дозах іматинібу на немовля невідомий, жінки, які застосовують препарат, не повинні годувати груддю.
Фертильність. У дослідженнях на тваринах фертильність самців і самок щурів не порушувалася. Дослідження за участю людей не проводились. Якщо для пацієнта є актуальним питання впливу іматинібу на фертильність, то йому слід проконсультуватися з лікарем.
Немає досвіду застосування іматинібу дітям з ХМЛ віком до 2 років, а також дітям з Ph+ ГЛЛ до 1 року. Досвід лікування дітей з MDS/MPD, випираючою дерматофібросаркомою, ГІСТ та ГЕС/ХЕЛ дуже обмежений.
Безпека та ефективність застосування іматинібу дітям (віком до 18 років) з MDS/MPD, DFSP, ГІСТ і ГЕС/ХЕЛ у ході клінічних досліджень встановлена не була. Наявні на даний час опубліковані дані не дають змоги надати рекомендації щодо дозування.
При призначенні іматинібу одночасно з іншими препаратами існує потенційний ризик взаємодії. При одночасному застосуванні іматинібу з іншими лікарськими засобами існує потенціал лікарської взаємодії. Слід бути обережними при застосуванні іматинібу з інгібіторами протеази, азольними протигрибковими засобами, деякими макролідами, субстратами CYРЗА4 з вузьким терапевтичним вікном (таким як циклоспорин, пімозид, такролімус, сиролімус, ерготамін, діерготамін, фентаніл, алфентаніл, терфенадин, бортезоміб, доцетаксел, хінідин) або варфарином та іншими похідними кумарину (дивись розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При одночасному введенні іматинібу з лікарськими засобами, що індукують CYP3A4 (наприклад з дексаметазоном, фенітоїном, карбамазепіном, рифампіцином, фенобарбіталом або звіробоєм звичайним), експозиція іматинібу може значно зменшуватись, потенційно підвищуючи ризик неефективності терапії. Таким чином, одночасного застосування сильних індукторів CYP3A4 та іматинібу слід уникати.
Гіпотиреоз
Протягом лікування іматинібом повідомлялося про клінічні випадки розвитку гіпотиреозу у пацієнтів, які отримують замісну терапію левотироксином після тиреоїдектомії. У таких пацієнтів потрібно перевіряти рівні тиреотропного гормону (ТТГ).
Гепатотоксичність
Метаболізм іматинібу здійснюється в основному у печінці і лише 13 % метаболізується нирками. У пацієнтів з печінковою дисфункцією (легкого, помірного або тяжкого ступеня) слід ретельно перевіряти рівні показників периферичної крові та печінкових ферментів. Слід мати на увазі, що пацієнти з ГІСТ можуть мати метастази у печінку, що може призвести до печінкової недостатності.
Спостерігалося ушкодження печінки, включаючи печінкову недостатність та некроз печінки.
При комбінованій терапії іматинібу з високими дозами хіміотерапевтичних препаратів спостерігалися серйозні порушення функції пе
Відгуки (0)
Оцiнка:
діюча речовина: іматиніб (у вигляді іматинібу мезилату);
1 таблетка містить іматинібу (у вигляді іматинібу мезилату) 100 мг або 400 мг;
допоміжні речовини:
ядро: кальцію гідрофосфат, кросповідон, магнію стеарат;
оболонка: Opadry butterscotch II 85F97369: спирт полівініловий (частково гідролізований), титану діоксид (Е 171), макрогол, тальк, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Антинеопластичні засоби. Код АТХ L01X Е01.
Ефект від застосування іматинібу при трансплантації кісткового мозку недостатньо вивчений.
Показаний також для:
Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якого іншого компонента препарату.
Терапію повинен проводити спеціаліст, який має досвід лікування пацієнтів зі злоякісними захворюваннями крові і злоякісними саркомами, залежно від нозології.
Призначені дози слід приймати перорально під час їди, запиваючи великою кількістю води щоб мінімізувати ризик розвитку порушень з боку шлунково-кишкового тракту.
Препарат у дозах 400-600 мг призначають один раз на добу, тоді як препарат у добовій дозі 800 мг слід призначати по 400 мг 2 рази на добу, вранці і ввечері.
Для пацієнтів, які не можуть проковтнути таблетку, вкриту плівковою оболонкою, слід опустити таблетку у відповідний об'єм рідини (приблизно 50 мл для таблетки 100 мг та 200 мл для таблетки 400 мг) і розмішати ложкою. Суспензію слід прийняти відразу після повного розчинення таблетки.
Дозування при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) у дорослих пацієнтів
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів з ХМЛ у хронічній фазі становить 400 мг на добу. Хронічна фаза ХМЛ визначається, якщо задовольняються усі з таких критеріїв: бластів < 15 % у крові та кістковому мозку, базофілів у периферичній крові < 20 %, тромбоцитів > 100×109/л.
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів у фазі акселерації становить – 600 мг на добу. Фаза акселерації визначається за наявністю будь-якого з таких критеріїв: бластів ≥ 15 %, але < 30 % у крові або в кістковому мозку, бластів та пролімфоцитів ≥ 30 % у крові або в кістковому мозку (за умови, що бластів < 30 %), базофілів у периферичній крові ≥ 20 %, тромбоцитів < 100×109/л незалежно від лікування.
Рекомендована доза іматинібу для дорослих пацієнтів з бластним кризом становить 600 мг/добу. Бластний криз визначається якщо кількість бластів ≥ 30 % у крові або в кістковому мозку або за наявністю екстрамедулярних проявів захворювання, крім гепатоспленомегалії.
Тривалість лікування: повідомлялося про продовження лікування іматинібом до прогресування захворювання. Ефект припинення лікування після досягнення повної цитогенетичної відповіді не вивчався.
Питання щодо збільшення дози з 400 мг до 600 мг або 800 мг для пацієнтів із хронічною фазою захворювання або з 600 мг до максимум 800 мг (що приймається по 400 мг двічі на добу) для пацієнтів з фазою акселерації або бластним кризом може розглядатись за умови відсутності тяжких небажаних лікарських реакцій та тяжкої не пов’язаної з лейкемією нейтропенії або тромбоцитопенії у таких ситуаціях: прогресування захворювання (в будь-який час); відсутність задовільної гематологічної відповіді після принаймні 3 місяців лікування; відсутність цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді. Після збільшення дози пацієнти потребують ретельного моніторингу з огляду на ймовірність підвищеної частоти небажаних реакцій при застосуванні вищих доз.
Дозування при хронічному мієлолейкозі (ХМЛ) у дітей
Дозування для дітей повинно залежати від площі поверхні тіла (мг/м2). Для дітей з ХМЛ у хронічній та прогресуючій фазі рекомендована доза становить 340 мг/м2 на добу (не перевищуючи максимальну добову дозу 800 мг). Препарат можна призначати один раз на добу або альтернативно добову дозу розділити на 2 прийоми – вранці та ввечері. Рекомендовані дози на даний час встановлені з огляду на досвід застосування препарату у невеликої кількості дітей. Немає досвіду застосування іматинібу дітям віком до 2 років.
Питання щодо збільшення дози із 340 мг/м2 до 570 мг/м2 (не перевищувати загальну дозу 800 мг) для дітей можна розглядати за умови відсутності тяжких небажаних лікарських реакцій та тяжкої не пов’язаної з лейкемією нейтропенії або тромбоцитопенії у таких ситуаціях: прогресування захворювання (в будь-який час); відсутність задовільної гематологічної відповіді після принаймні 3 місяців лікування; відсутність цитогенетичної відповіді після 12 місяців лікування або втрата раніше досягнутої гематологічної та/або цитогенетичної відповіді. Після збільшення дози пацієнти потребують ретельного моніторингу з огляду на ймовірність підвищеної частоти небажаних реакцій при застосуванні вищих доз.
Дозування при гострій лімфобластній лейкемії з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) для дорослих пацієнтів
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з Ph+ ГЛЛ становить 600 мг на добу. Терапію при цьому захворюванні слід проводити під наглядом експерта в галузі гематології впродовж усіх етапів лікування.
Схема лікування: на основі існуючих даних доведено ефективність та безпеку іматинібу при застосуванні в дозі 600 мг/добу в комбінації з хіміотерапією у фазах індукції, консолідації та підтримуючій фазі хіміотерапії для дорослих пацієнтів із вперше діагностованою Ph+ ГЛЛ. Тривалість терапії іматинібом може змінюватися залежно від обраної програми лікування, але в більшості випадків більш тривалий прийом іматинібу дає кращі результати.
Для дорослих пацієнтів з рецидивуючою або рефрактерною Ph+ ГЛЛ монотерапія іматинібом в дозі 600 мг/добу є безпечною, ефективною і може проводитись, доки хвороба не почне прогресувати.
Дозування при гострій лімфобластній лейкемії з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) для дітей
Доза для дітей залежить від площі поверхні тіла (мг/м2). Рекомендована добова доза для дітей з гострою лімфобластною лейкемією з позитивною філадельфійською хромосомою в лейкоцитах (Ph+ ГЛЛ) становить 340 мг/м2 (не перевищувати максимальну добову дозу 600 мг).
Дозування при мієлодиспластичних/мієлопроліферативних захворюваннях (MDS/MPD)
Рекомендована доза іматинібу для лікування пацієнтів з MDS/MPD становить 400 мг на добу.
Тривалість лікування: на даний час є відомості про продовження лікування іматинібом до прогресування захворювання.
Дозування при гіпереозинофільному синдромі та/або хронічній еозинофільній лейкемії (ГЕС/ХЕЛ)
Рекомендована доза іматинібу для лікування пацієнтів з ГЕС/ХЕЛ становить 100 мг на добу. Підвищення дози зі 100 мг до 400 мг можна розглядати для пацієнтів, у яких не спостерігається побічних реакцій, і якщо відповідь на лікування недостатньо ефективна.
Лікування слід продовжувати доти, доки пацієнт продовжує отримувати від нього користь.
Дозування для пацієнтів з Kit (CD117)-позитивними неоперабельними та/або метастатичними злоякісними гастроінтестинальними стромальними пухлинами (ГІСТ) для ад’ювантної терапії дорослих пацієнтів, у яких існує високий ризик рецидиву Kit (CD117)-позитивних злоякісних гастроінтестинальних стромальних пухлин (ГІСТ) після резекції
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з неоперабельною та/або метастатичною злоякісною стромальною пухлиною ШКТ становить 400 мг на добу. Дані щодо впливу збільшення дози із 400 мг до 600 мг або 800 мг для пацієнтів, у яких хвороба прогресує на тлі низьких доз, обмежені.
Тривалість лікування: повідомлялося, що лікування іматинібом продовжувалося до прогресування захворювання. Ефект припинення лікування після досягнення відповіді не вивчався.
Рекомендована доза іматинібу для ад’ювантного лікування дорослих пацієнтів після резекції стромальних шлунково-кишкових пухлин становить 400 мг/добу. Оптимальну тривалість лікування поки що не встановлено.
Дозування при лікуванні пацієнтів з неоперабельною випираючою дерматофібросаркомою (dermatofibrosarcoma protuberans (DFSP) та дорослих пацієнтів з рецидивуючою та/або метастатичною дерматофібросаркомою (DFSP), які не можуть бути видалені хірургічним шляхом
Рекомендована доза іматинібу для лікування дорослих пацієнтів з DFSP становить 800 мг на добу.
Корекція дози при розвитку побічних ефектів
Негематологічні побічні ефекти
У разі розвитку тяжких негематологічних побічних ефектів при застосуванні іматинібу слід припинити лікування до покращання стану пацієнта. Пізніше лікування можна продовжити з урахуванням тяжкості побічних ефектів, що спостерігалися при попередньому дозуванні.
При рівні білірубіну в 3 рази вищому за верхню межу норми (або при підвищенні рівня печінкових трансаміназ більше ніж у 5 разів від верхньої межі норми), слід припинити застосування іматинібу доти, доки буде спостерігатися зниження білірубіну до рівня, що перевищує верхню межу норми менше ніж у 1,5 рази, а трансаміназ – до рівня, що перевищує верхню межу норми менше ніж у 2,5 рази. Лікування іматинібом можна продовжити у знижених добових дозах. Для дорослих дозу слід знижувати з 400 до 300 мг/добу або з 600 до 400 мг/добу, або з 800 мг до 600 мг, а для дітей – з 340 до 260 мг/м2 на добу.
Гематологічні побічні ефекти
При розвитку вираженої нейтропенії і тромбоцитопенії рекомендовано знизити дозу препарату або припинити лікування, як вказано в нижченаведеній таблиці 1.
Таблиця 1
| ГЕС/ (початкова доза 100 мг) | АКН <1×109/л та/або тромбоцитів <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Продовжити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). |
| Хронічна фаза ХМЛ, MDS/MPD, ГІСТ (початкова доза 400 мг) ГЕС/ХЕЛ (в дозі 400 мг) | АКН <1×109/л та/або тромбоцити < 50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Поновити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у зменшеній дозі 300 мг. |
| Діти з хронічною фазою ХМЛ (в дозі 340 мг/м2) | АКН <1×109/л та/або тромбоцити <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л і тромбоцити ³75×109/л. 2. Продовжити лікування іматинібом у попередній дозі (тобто у дозі, яку застосовували до розвитку тяжкої побічної реакції). 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л, повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у дозі 260 мг/м2. |
| Фаза прогресування і бластного кризу при ХМЛ, Ph+ ГЛЛ (початкова доза – 600 мг) | АКНa <0,5×109/л та/або тромбоцити <10×109/л | 1. Перевірити зв'язок цитопенії з лейкемією (пункція або біопсія кісткового мозку). 2. Якщо цитопенія не пов'язана з лейкемією, знизити дозу іматинібу до 400 мг. 3. Якщо цитопенія зберігається протягом 2 тижнів, знизити дозу до 300 мг. 4. Якщо цитопенія зберігається протягом 4 тижнів і не пов'язана з лейкемією, припинити прийом іматинібу до досягнення рівня АКН ³1×109/л і тромбоцитів ³20×109/л, потім поновити лікування в дозі 300 мг. |
| Фаза акселерації ХМЛ або бластний криз у педіатричних пацієнтів (початкова доза 340 мг/м2) | АКНa < 0,5×109/л та/або кількість тромбоцитів < 10×109/л | 1. Перевірити, чи цитопенія пов’язана з лейкемією (аспірація або біопсія кісткового мозку). 2. Якщо цитопенія не пов’язана з лейкемією, зменшити дозу іматинібу до 260 мг/м2. 3. Якщо цитопенія триває протягом 2 тижнів, додатково зменшити дозу до 200 мг/м2. 4. Якщо цитопенія триває протягом 4 тижнів і надалі не пов’язана з лейкемією, припинити прийом іматинібу, доки АКН не повернеться до значень ≥ 1×109/л, а кількість тромбоцитів до ≥ 20×109/л, потім поновити лікування в дозі 200 мг/м2. |
| Неоперабельна випираюча дерматофібросаркома (dermatofibrosarcoma protuberans (DFSP)) та рецидивуюча та/або метастатична дерматофібросаркома (DFSP) у дорослих пацієнтів, які не можуть бути видалені хірургічним шляхом (при дозі 800 мг) | АКН <1×109/л та/або кількість тромбоцитів <50×109/л | 1. Припинити лікування іматинібом, доки АКН не становитиме ³1,5×109/л та кількість тромбоцитів ³75×109/л. 2. Поновити лікування іматинібом в дозі 600 мг. 3. У разі рецидиву АКН <1×109/л та/або кількості тромбоцитів <50×109/л, повторити крок 1 і продовжити лікування іматинібом у дозі 400 мг. |
| АКН - абсолютна кількість нейтрофілів. aСпостерігається щонайменше через місяць лікування. |
Особливі популяції
Застосування в педіатрії
Досвід лікування дітей з ХМЛ віком до 2 років відсутній. Досвід лікування дітей з Ph+ ГЛЛ обмежений, а з MDS/MPD, випираючою дерматофібросаркомою, ГІСТ та ГЕС/ХЕЛ – дуже обмежений.
Безпека та ефективність застосування іматинібу дітям (віком до 18 років) з MDS/MPD, DFSP, ГІСТ і ГЕС/ХЕЛ не встановлена. Наявні на даний час опубліковані дані не дають змоги надати рекомендацій щодо дозування.
Порушення функції печінки
Іматиніб метаболізується, головним чином, у печінці. Пацієнтам з легким, помірним та тяжким порушенням функції печінки препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій добовій дозі 400 мг. При непереносимості дозу можна зменшити.
Класифікація порушення функції печінки.
Таблиця 2
| Порушення функції печінки | Печінкові функціональні тести |
| Легке | Загальний білірубін: – 1,5 ВМН; АСТ > ВМН (може бути нормальним або < ВМН, якщо загальний білірубін >ВМН) |
| Помірне | Загальний білірубін: >1,5-3,0 ВМН; АСТ – будь-яке значення |
| Тяжке | Загальний білірубін > 3-10 ВМН; АСТ – будь-яке значення |
ВМН – верхня межа норми, прийнята в лікувальній установі
АСТ – аспартатамінотрансфераза
Порушення функції нирок
Пацієнтам з порушенням функції нирок або тим, хто знаходиться на діалізі, препарат слід призначати в мінімальній рекомендованій початковій дозі 400 мг один раз на добу. Однак таким пацієнтам препарат призначають з обережністю. Дозу можна зменшити при непереносимості препарату або підвищити при недостатній ефективності.
Пацієнти літнього віку
Фармакокінетика іматинібу у пацієнтів літнього віку спеціально не вивчалась. У ході клінічних досліджень, за участю 20 % пацієнтів у віці від 65 років, особливостей у фармакокінетиці препарату, пов’язаних з віком, не спостерігалось. Спеціальні рекомендації щодо дозування для пацієнтів літнього віку не потрібні.
Пацієнти з термінальною стадією злоякісного процесу можуть знаходитись у такому стані, при якому важко оцінити причинний зв'язок побічних ефектів через наявність великої кількості симптомів основного захворювання, його прогресування і одночасне призначення багатьох препаратів.
Повідомлялося про відміну препарату, пов’язану з небажаними реакціями на лікарський засіб у пацієнтів з ХМЛ та ГІСТ.
Небажані реакції були подібними при усіх показаннях, за винятком двох. У пацієнтів з ХМЛ спостерігалось більше випадків мієлосупресії, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, ймовірно у зв’язку з основним захворюванням. У пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами розвивалися шлунково-кишкова кровотеча, внутрішньопухлинні крововиливи, або і те, і інше. Місце розташування шлунково-кишкової пухлини може бути джерелом шлунково-кишкових кровотеч. Шлунково-кишкові та пухлинні кровотечі можуть бути серйозними і подеколи летальними. Найчастіше повідомлялося про такі побічні ефекти, пов'язані з застосуванням препарату: легка нудота, блювання, діарея, міалгія, судоми м'язів і висипання, біль у животі, втомлюваність. Також повідомлялося про поверхневий набряк, який описувався переважно як параорбітальний набряк або набряк нижніх кінцівок. Однак ці набряки рідко були тяжкими і могли лікуватися за допомогою діуретиків, інших підтримуючих заходів або шляхом зменшення дози іматинібу.
При застосуванні іматинібу в комбінації з високодозовою хіміотерапією у пацієнтів з Ph+ ГЛЛ спостерігалась прояви токсичного впливу на печінку у вигляді підвищення рівня трансаміназ та гіпербілірубінемії.
Різні побічні ефекти, такі як плевральний випіт, асцит, набряк легень і швидке збільшення маси тіла з/без поверхневим набряком, можуть разом бути описані як затримка рідини в організмі. Ці побічні ефекти можуть, як правило, зникати при тимчасовому припиненні прийому іматинібу та/або при застосуванні діуретиків та/або інших відповідних підтримуючих засобів. Однак рідко ці ефекти можуть бути тяжкими або загрожувати життю, а деякі реакції, що розвинулися у пацієнтів із бластним кризом, мали летальні наслідки (в клінічному анамнезі пацієнта були плевральний випіт, застійна серцева недостатність та ниркова недостатність).
Інфекції та інвазії: herpes zoster, herpes simplex, назофарингіт, пневмонія1, синусит, целюліт, інфекції верхніх дихальних шляхів, грип, інфекції сечовивідних шляхів, гастроентерит, сепсис, грибкова інфекція, реактивація гепатиту В.
Доброякісні, злоякісні та неуточненого характеру новоутворення (в тому числі кісти і поліпи): синдром лізису пухлини, крововилив у пухлину/некроз пухлини*.
З боку імунної системи: анафілактичний шок*.
З боку системи крові та лімфатичної системи: нейтропенія, тромбоцитопенія, анемія, панцитопенія, фебрильна нейтропенія, тромбоцитемія, лімфопенія, пригнічення функції кісткового мозку, еозинофілія, лімфаденопатія, гемолітична анемія.
З боку метаболізму та обміну речовин: анорексія, гіпокаліємія, підвищення апетиту, гіпофосфатемія, зниження апетиту, зневоднення, подагра, гіперурикемія, гіперглікемія, гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіперкаліємія, гіпомагніємія.
З боку психіки: безсоння, депресія, зниження лібідо, тривожність, сплутана свідомість.
З боку нервової системи: головний біль2, запаморочення, парестезія, порушення смакових відчуттів, гіпестезія, мігрень, сонливість, непритомність, периферична нейропатія, погіршення пам'яті, ішіас, синдром неспокійних ніг, тремор, крововилив у головний мозок, підвищення внутрішньочерепного тиску, судоми, неврит зорового нерва, набряк головного мозку*.
З боку органів зору: набряк повік, посилення сльозовиділення, крововилив у кон’юнктиву, кон'юнктивіт, сухість очей, нечіткість зору, подразнення очей, біль в очах, орбітальний набряк, крововилив у склеру, крововилив у сітківку, блефарит, макулярний набряк, катаракта, глаукома, набряк диска зорового нерва, крововилив у склисте тіло*.
З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах, втрата слуху.
З боку серцево-судинної системи4: гіперемія, кровотеча, пальпітація, тахікардія, застійна серцева недостатність3, набряк легень, артеріальна гіпертензія, гематома, відчуття холоду в кінцівках, субдуральна гематома, артеріальна гіпотензія, феномен Рейно, тромбоз/емболія*, аритмія, фібриляція передсердь, зупинка серця, інфаркт міокарда, стенокардія, перикардіальний випіт, перикардит*, тампонада серця*.
З боку дихальної системи: диспное, носова кровотеча, кашель, плевральний випіт5, фаринголарингеальний біль, фарингіт, плевритний біль, фіброз легень, легенева гіпертензія, легенева кровотеча, гостра дихальна недостатність*, інтерстиціальна хвороба легень*.
З боку травної системи: нудота, діарея, блювання, диспепсія, абдомінальний біль6, метеоризм, здуття живота, гастроезофагеальний рефлюкс, запор, сухість у роті, гастрит, стоматит, виразки у ротовій порожнині, шлунково-кишкова кровотеча7, відрижка, мелена, езофагіт, асцит, виразка шлунка, блювання кров'ю, хейліт, дисфагія, панкреатит, коліт, кишкова непрохідність, запальні процеси в кишечнику, кишково-шлункова непрохідність/обструкція*, перфорація шлунка чи кишечнику*, дивертикуліт*, судинна ектазія антрального відділу шлунка (СЕАШ)*.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, гепатит, жовтяниця, печінкова недостатність8, некроз печінки.
З боку шкіри та її похідних: періорбітальний набряк, дерматит/екзема/висипання, свербіж, набряк обличчя, сухість шкіри, еритема, алопеція, нічна пітливість, реакція фоточутливості, пустульозний висип, посилена пітливість, кропив’янка, екхімоз, забиття, підвищена схильність до утворення синців, гіпотрихоз, гіпопігментація шкіри, ексфоліативний дерматит, ламкість нігтів, фолікуліт, петехії, псоріаз, пурпура, гіперпігментація шкіри, бульозні висипи, гострий фебрильний нейтрофільний дерматоз (синдром Світа), зміна забарвлення нігтів, ангіоневротичний набряк, везикулярні висипи, мультиформна еритема, лейкоцитокластичний васкуліт, синдром Стівенса-Джонсона, гострий генералізований екзантематозний пустульоз, тяжкі шкірні реакції та шкірні висипи, синдром еритродизестезії долонь та стоп*, ліхеноїдний кератоз*, червоний плескатий лишай*, токсичний епідермальний некроліз*, висипи з еозинофілією та системними симптомами (DRESS синдром)*.
З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м'язові спазми та судоми, біль у м'язах та кістках, у тому числі міалгія, артралгія, біль у кістках9, набряк суглобів, скутість у суглобах і м'язах, м'язова слабкість, артрит, рабдоміоліз/міопатія, аваскулярний некроз/некроз стегна*, затримка росту у дітей*.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: біль у ділянці нирок, гематурія, гостра ниркова недостатність, підвищення частоти сечовипускання, хронічна ниркова недостатність.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: гінекомастія, еректильна дисфункція, менорагія, порушення менструального циклу, статева дисфункція, біль у сосках, збільшення молочних залоз, набряк мошонки, геморагічна кіста жовтого тіла/геморагічна кіста яєчника.
Загальні порушення: затримка рідини і набряк, втомлюваність, слабкість, підвищення температури тіла, анасарка, озноб, тремтіння, біль у грудях, загальне нездужання.
Дослідження: збільшення маси тіла, зменшення маси тіла, підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня креатинфосфокінази у крові, підвищення рівня лактатдегідрогенази у крові, підвищення рівня лужної фосфатази у крові, підвищення рівня амілази у крові.
1 Про пневмонію повідомлялось найчастіше у пацієнтів із трансформованою ХМЛ та пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
2 Про головний біль найчастіше повідомлялось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
3 На основі розрахунку пацієнто-років, порушення функції серця, в тому числі застійна серцева недостатність, найчастіше спостерігались у пацієнтів із трансформованою ХМЛ, ніж із хронічною ХМЛ.
4 Відчуття припливу крові найчастіше спостерігалось у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами, а кровотечі (гематоми, геморагії) – у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС).
5 Про плевральний випіт частіше повідомлялося у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами та пацієнтів із трансформованою ХМЛ (ХМЛ-АР та ХМЛ-ВС), ніж пацієнтів із хронічною ХМЛ.
6+7 Біль у животі та шлунково-кишкові кровотечі були найчастішими у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
8 Повідомлялося про деякі летальні випадки печінкової недостатності та некрозу печінки.
9 М’язово-скелетний біль та подібні реакції частіше спостерігались у пацієнтів з ХМЛ, ніж у пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами.
10 Повідомлялося про летальні випадки у пацієнтів з пізніми стадіями захворювання, тяжкими інфекціями, тяжкою нейтропенією та іншими серйозними супутніми розладами.
*Про нижчезазначені реакції повідомлялося переважно під час постмаркетингових спостережень. Оскільки ці реакції спостерігались у популяції невизначеної кількості, не завжди можна достовірно визначити їх частоту або встановити причинно-наслідковий зв’язок з експозицією іматинібу.
Описання окремих побічних реакцій
Реактивація гепатиту В
Повідомлялося про реактивацію гепатиту В після застосування інгібіторів тирозинкінази BCR-ABL. В деяких випадках спостерігалася гостра печінкова недостатність або фульмінантний гепатит, що призводили до необхідності трансплантації печінки або до летального наслідку.
Гепатотоксичність
Повідомлялося про гепатотоксичність, інколи з вираженою симптоматикою. Спостерігалося підвищення рівнів трансаміназ, рідко – збільшення рівня білірубіну. Симптоми з’являлися впродовж перших двох місяців лікування, хоча у деяких випадках – на 6-12 місяці лікування, та зазвичай зникали через 1-4 тижні після припинення лікування.
Відхилення від норми у результатах лабораторного обстеження
Загальний аналіз крові: цитопенія при ХМЛ, зокрема нейтропенія і тромбоцитопенія. Поява нейтропенії також має чіткий зв’язок зі стадією захворювання; частота нейтропенії ступеня 3 або 4 (АКН<1,0×109/л) і тромбоцитопенії (кількість тромбоцитів <50×109/л) була у 4-6 разів вищою при бластному кризі та у фазі акселерації порівняно з такою у пацієнтів із вперше діагностованою хронічною фазою ХМЛ. Медіана тривалості епізодів нейтропенії і тромбоцитопенії коливалась від 2 до 3 тижнів та від 3 до 4 тижнів відповідно. Ці явища зазвичай можна лікувати шляхом зменшення дози або перерви у прийомі іматинібу, але в рідкісних випадках вони вимагають остаточного припинення терапії. У педіатричних пацієнтів з ХМЛ найбільш частим проявом токсичності є цитопенії ступенів 3 або 4, в тому числі нейтропенія, тромбоцитопенія та анемія. Ці явища в більшості випадків спостерігаються протягом кількох перших місяців терапії.
У ході дослідження за участю пацієнтів з неоперабельними та/або метастатичними шлунково-кишковими стромальними пухлинами була виявлена анемія ступеня 3 або 4, яка принаймні у деяких із цих пацієнтів могла бути пов’язана зі шлунково-кишковими або внутрішньопухлинними кровотечами. Зменшення кількості лейкоцитів та нейтрофілів спостерігалося переважно протягом перших шести тижнів терапії; далі показники залишались відносно стабільними.
Біохімічний аналіз крові: виражене підвищення рівня трансаміназ або білірубіну у пацієнтів з ХМЛ. В більшості випадків лікувалось шляхом зменшення дози або перерви у терапії (медіана тривалості цих епізодів становила приблизно один тиждень). У пацієнтів зі шлунково-кишковими стромальними пухлинами спостерігалися випадки підвищення рівня АЛТ (аланінамінотрансферази) та АСТ (аспартатамінотрансферази) ступеня 3 або 4, випадки підвищення рівня білірубіну.
Повідомлялося про випадки цитолітичного та холестатичного гепатиту та печінкової недостатності; деякі з яких мали фатальний наслідок, у тому числі у пацієнта, який застосовував високі дози парацетамолу.
Інформація про випадки прийому препарату в дозах, що перевищують терапевтичні, обмежена. Повідомлялося (спонтанно або згадувалось у літературі) про поодинокі випадки передозування іматинібом. Як правило, наслідки, про які повідомлялось у таких випадках, були оборотними. У разі передозування пацієнта слід обстежити і призначити відповідну підтримуючу терапію.
Передозування у дорослих.
Від 1200 до 1600 мг (тривалістю від 1 до 10 днів): нудота, блювання, діарея, висип, еритема, набряк, припухлість, втомлюваність, м'язові спазми, тромбоцитопенія, панцитопенія, абдомінальний біль, головний біль, зниження апетиту.
Від 1800 до 3200 мг (тривалістю 6 днів у випадку прийому 3200 мг на добу): слабкість, міалгія, підвищення рівня креатинфосфокінази, білірубіну, гастроінтестинальний біль.
6400 мг (разова доза): в одного пацієнта (дані з літератури) спостерігались: нудота, блювання, абдомінальний біль, гарячка, припухлість обличчя, зменшення кількості нейтрофільних лейкоцитів, підвищення рівня трансаміназ.
Від 8 до 10 г (разова доза): блювання і гастроінтестинальний біль.
Передозування у дітей.
Повідомлялося про блювання, діарею, анорексію при разовому застосуванні іматинібу в дозі 400 мг та про зменшення кількості лейкоцитів, діарею при разовому застосуванні іматинібу в дозі 980 мг.
У разі передозування пацієнт потребує спостереження і відповідного симптоматичного лікування.
Вагітність. Немає відповідних даних про застосування іматинібу вагітним. Однак дослідження на тваринах виявили репродуктивну токсичність, а потенційний ризик для плода невідомий. Іматиніб не слід призначати в період вагітності, за винятком життєвих показань. Якщо препарат призначено в період вагітності, пацієнтку слід проінформувати щодо потенційного ризику для плода.
Жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати застосовувати ефективні протизаплідні засоби протягом періоду лікування.
Годування груддю. Інформація стосовно екскреції іматинібу в грудне молоко обмежена. Повідомлялося, що іматиніб та його активний метаболіт можуть потрапляти в грудне молоко. Беручи до уваги об’єднану концентрацію іматинібу та метаболіту і максимальне добове споживання молока немовлям, загальна експозиція мала б бути низькою (приблизно 10 % терапевтичної дози). Однак оскільки вплив експозиції у низьких дозах іматинібу на немовля невідомий, жінки, які застосовують препарат, не повинні годувати груддю.
Фертильність. У дослідженнях на тваринах фертильність самців і самок щурів не порушувалася. Дослідження за участю людей не проводились. Якщо для пацієнта є актуальним питання впливу іматинібу на фертильність, то йому слід проконсультуватися з лікарем.
Немає досвіду застосування іматинібу дітям з ХМЛ віком до 2 років, а також дітям з Ph+ ГЛЛ до 1 року. Досвід лікування дітей з MDS/MPD, випираючою дерматофібросаркомою, ГІСТ та ГЕС/ХЕЛ дуже обмежений.
Безпека та ефективність застосування іматинібу дітям (віком до 18 років) з MDS/MPD, DFSP, ГІСТ і ГЕС/ХЕЛ у ході клінічних досліджень встановлена не була. Наявні на даний час опубліковані дані не дають змоги надати рекомендації щодо дозування.
При призначенні іматинібу одночасно з іншими препаратами існує потенційний ризик взаємодії. При одночасному застосуванні іматинібу з іншими лікарськими засобами існує потенціал лікарської взаємодії. Слід бути обережними при застосуванні іматинібу з інгібіторами протеази, азольними протигрибковими засобами, деякими макролідами, субстратами CYРЗА4 з вузьким терапевтичним вікном (таким як циклоспорин, пімозид, такролімус, сиролімус, ерготамін, діерготамін, фентаніл, алфентаніл, терфенадин, бортезоміб, доцетаксел, хінідин) або варфарином та іншими похідними кумарину (дивись розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
При одночасному введенні іматинібу з лікарськими засобами, що індукують CYP3A4 (наприклад з дексаметазоном, фенітоїном, карбамазепіном, рифампіцином, фенобарбіталом або звіробоєм звичайним), експозиція іматинібу може значно зменшуватись, потенційно підвищуючи ризик неефективності терапії. Таким чином, одночасного застосування сильних індукторів CYP3A4 та іматинібу слід уникати.
Гіпотиреоз
Протягом лікування іматинібом повідомлялося про клінічні випадки розвитку гіпотиреозу у пацієнтів, які отримують замісну терапію левотироксином після тиреоїдектомії. У таких пацієнтів потрібно перевіряти рівні тиреотропного гормону (ТТГ).
Гепатотоксичність
Метаболізм іматинібу здійснюється в основному у печінці і лише 13 % метаболізується нирками. У пацієнтів з печінковою дисфункцією (легкого, помірного або тяжкого ступеня) слід ретельно перевіряти рівні показників периферичної крові та печінкових ферментів. Слід мати на увазі, що пацієнти з ГІСТ можуть мати метастази у печінку, що може призвести до печінкової недостатності.
Спостерігалося ушкодження печінки, включаючи печінкову недостатність та некроз печінки.
При комбінованій терапії іматинібу з високими дозами хіміотерапевтичних препаратів спостерігалися серйозні порушення функції пе
Новий покупець?
Вже зареєстрований?
Ви успішно зареєстровані
Введіть свій промокод та отримайте персональну знижку
*Зверніть увагу, що знижки діють на онлайн замовлення, що оформлені в аптеці за адресою: П.Тичини, 2
