ЛІЗИНОПРИЛ СОФАРМА ТАБ. 20МГ №30 - фото 1 | Сеть аптек Viridis

Рецептурний

Зовнішній вигляд упаковки може відрізнятись від фото на сайті

ЛІЗИНОПРИЛ СОФАРМА ТАБ. 20МГ №30

Артикул:12005
ID:14684

0 відгуків

Виробник

УНИФАРМ АО

*Ціна дійсна лише при замовленні на сайті

Характеристики

Умови видачі

По рецепту;

Виробник

УНИФАРМ АО;
Інструкція

Інструкція до препарату призначена виключно для ознайомлення. Для отримання повної інформації дивіться анотацію виробника.

ЗАТВЕРДЖЕНО
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ЛІЗИНОПРИЛ СОФАРМА
(LISINOPRIL SOPHARMA)

Склад:
діюча речовина: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрат, що еквівалентно лізиноприлу 5 мг, 10 мг, 20 мг;
допоміжні речовини: таблетки 5 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат;
таблетки 10 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);
таблетки 20 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Форма випуску.
Таблетки.

Фармакотерапевтична група.
Засоби, що діють на систему ренін-ангіотензин. Інгібітори АПФ монокомпонентні.
Код ATC C09A A03.

Клінічні характеристики.
Показання.
Монотерапія та/або комбінована терапія.
Артеріальна гіпертензія;
хронічна серцева недостатність;
гострий інфаркт міокарда при відсутності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск понад 100 мм рт. ст.);
діабетична нефропатія у пацієнтів з інсулінзалежним та цукровим діабетом 2 типу.

Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої або допоміжних речовин;
підвищена чутливість до інших інгібіторів АПФ;
вроджений/ідіопатичний та спадковий ангіоневротичний набряк; у пацієнтів з даними щодо ангіоневротичного набряку в анамнезі при попередньому лікуванні інгібіторами АПФ;
гемодинамічно значимий аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку;
пацієнти з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда;
кардіогенний шок;
тяжка серцева недостатність, тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія;
пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки;
стан після трансплантації нирки;
протеїнурія понад 500 мг/24 год;
одночасне застосування лізиноприлу і використання високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрій-2-метилалілсульфонату (наприклад AN-69) при терміновому діалізі;
пацієнти зі значеннями сироваткового креатиніну ≥ 220 мкмоль/л;
гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним тиском;
первинний гіперальдостеронізм;
вагітність, особливо під час другого і третього триместрів;
період годування груддю;
дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.
Їжа істотно не впливає на резорбцію лікарської речовини, тому препарат можна застосовувати перед, під час або після прийому їжі. Індивідуальну добову дозу приймають один раз на день, бажано в один і той же час.
Примітки: після прийому початкової дози можливе виникнення артеріальної гіпотензії тяжкого ступеня, особливо у пацієнтів з високим ризиком (з діареєю, блюванням, супутньою діуретичною терапією або при діалізному лікуванні), у пацієнтів старше 70 років з серцевою недостатністю, з тяжкою артеріальною або нирковою гіпертензією. До початку лікування слід відкоригувати водно-сольовий дефіцит. При можливості слід зменшити поточну діуретичну терапію або припинити її не менше, ніж за три дні до початкового прийому Лізиноприлу Софарма.
Початкова доза препарату у цих пацієнтів повинна становити 2,5 мг і її слід поступово збільшувати кожні 3-4 тижні.
Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку гіпотензивних станів потрібен ретельний контроль, якщо можливо, в стаціонарних умовах (зазвичай не менше 8 годин після прийому першої дози), до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. За необхідності дозу лізиноприлу або діуретика збільшують. Те ж саме стосується і пацієнтів зі стенокардією і судинно-мозковою патологією.
При розвитку гіпотензивних станів потрібно зменшити дозу або припинити лікування препаратом. Припинення лікування не виключає можливості його відновлення, але з більш плавним підвищенням доз.
У хворих на злоякісну гіпертензією або з тяжкою серцевою недостатністю початок лікування і титрування дози здійснюється в стаціонарних умовах.
Лікування артеріальної гіпертензії
Рекомендована початкова добова доза становить 10 мг один раз на день. При незадовільній терапевтичній дії дозу можна збільшити на 20 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 40-80 мг.
У хворих на реноваскулярну гіпертензію початкове дозування нижче – 2,5-5 мг, причому поступово збільшується до ефективного.
У хворих на артеріальну гіпертензію, які лікуються діуретиками, ризик розвитку симптоматичної гіпотензії вищий, що вимагає особливої обережності на початку лікування лізиноприлом. Застосування діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом. Якщо не можна припинити прийом діуретиків, лікування лізиноприлом починається з низької дози – 2,5-5 мг на день.
Лікування серцевої недостатності
Препарат додають до існуючої терапії діуретиками, з/без препаратів дигіталісу.
Початкова добова доза становить 2,5 мг, причому згодом можливе її збільшення на 5-20 мг один раз на день, залежно від терапевтичної ефективності та переносимості. Проводиться ступеневе титрування дози, не більше, ніж на 10 мг, через інтервали не менше 2 тижнів, причому рекомендуються 4 тижні. Дозування – залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.
У пацієнтів з тяжкою і нестабільною серцевою недостатністю, пацієнтів, які отримують високі дози вазодилататорів або петльових діуретиків (еквівалентні дозам, що перевищують 80 мг фуросеміду), або при значеннях систолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт.ст., лікування починається в лікарняному закладі під контролем спеціаліста.
При гострому інфаркті міокарда зі стабільною гемодинамікою в перші 24 години
Початкова доза у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою (систолічний тиск вище 100 мм рт.ст., сироватковий креатинін < 177 мкмоль/л і протеїнурія < 500 мг/24 години) становить 5 мг, з подальшим прийомом 5 мг через 24 години. Дозу можна збільшити на 10 мг через 48 год. Лікування лізиноприлом в дозі 10 мг на добу триває протягом 6 тижнів.
У хворих на інфаркт міокарда і з систолічним тиском нижче 120 мм рт.ст. лікування починається з дози 2,5 мг на день протягом 3 днів. При станах, що супроводжуються систолічним тиском нижче 100 мм рт.ст. добову дозу, що становить 5 мг, тимчасово можна зменшити на 2,5 мг. При розвитку тривалої гіпотензії з систолічним тиском нижче 90 мм рт.ст. прийом препарату слід припинити. Під час лікування лізиноприлом пацієнти повинні отримувати і стандартну терапію тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою і бета-блокаторами. Препарат сумісний з нітратами для внутрішньовенного або черезшкірного введення.
Пацієнти з нирковими порушеннями
Дозування лізиноприлу у пацієнтів з порушенням ниркової функції залежить від значень кліренсу креатиніну.
Кліренс креатиніну
Дозування
> 30 мл/хв.
5-10 мг
30-10 мл/хв.
2,5- 5мг
< 10 мл/хв.
2,5 мг
Для пацієнтів з такими факторами ризику, як сольовий дефіцит, гіповолемія внаслідок блювання або діареї, злоякісна гіпертензія, тяжка серцева недостатність, ішемічна хвороба серця або цереброваскулярні захворювання, необхідно проводити ретельне спостереження за ефективністю і переносимістю початкової дози.
Хворі на інфаркт міокарда і з нирковою недостатністю
Немає встановленої дозової схеми застосування препарату у таких пацієнтів. Для них потрібне ретельне спостереження, особливо при значеннях сироваткового креатиніну більше 2 мг/ дл. Дозування залежить від значень кліренсу креатиніну.
Ниркові ускладнення при діабеті
У пацієнтів з артеріальною гіпертензією при діабеті 2 типу та початковій нефропатії доза становить 10 мг один раз на день. За необхідності її можна збільшити до 20 мг один раз на день, для досягнення діастолічного тиску в положенні сидячи - 90 мм рт.ст.
Пацієнти після ниркової трансплантації
Відсутній клінічний досвід щодо застосування препарату в цій групі пацієнтів, тому лікування лізиноприлом для цієї групи пацієнтів не рекомендується.
Порушення печінкової функції
Препарат не метаболізується в печінці, тому непотрібна корекція дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки.
Пацієнти старше 65-річного віку
Початкова доза становить 2,5 мг лізиноприлу вранці, підтримуюча доза звичайно становить 5-10 мг на добу, залежно від значень кров'яного тиску. Максимальна добова доза становить 20 мг і її не слід перевищувати.

Побічні ефекти.
Переносимість лізиноприлу в цілому хороша.
Побічні дії впорядковані залежно від частоти по MeDRA конвенції наступним чином: дуже часті (> 1 / 10); часті (> 1 / 100 до <1 / 10); нечасті (> 1 / 1000 до <1 / 100); рідкі ( > 1 / 10000 до <1 / 1000); дуже рідкі (<1 / 10000), включно окремі повідомлення.
Найчастіше реєструються такі побічні дії (розподілені за система-орган-клас).
Лабораторні показники
Нечасті: збільшення рівнів сечовини, креатиніну та печінкових ферментів у крові, гіперкаліємія.
Рідкі: збільшення рівня сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.
Порушення з боку серцево-судинної системи
Часті: гіпотензивні реакції, включаючи ортостатичну гіпотензію.
Нечасті: пальпітація, тахікардія, серцеві аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, синдром Рейно, інсульт.
Рідкі: кардіогенний шок, синкопе.
Порушення з боку кровотворної та лімфатичної системи
Рідкі: зниження значень гемоглобіну і гематокриту.
Дуже рідкі: зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів, поодинокі випадки агранулоцитозу або панцитопенії, нейтропенія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.
Порушення з боку нервової системи
Часті: головний біль і запаморочення.
Нечасті: порушення сну, депресія, парестезії, зниження лібідо, запаморочення, зміна смаку.
Рідкі: сплутаність свідомості, зміна свідомості, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.
Респіраторні порушення
Часті: кашель, бронхіт.
Нечасті: закладеність носа; симптоми, подібні застуді, синусит, риніт.
Дуже рідкі: інфекції верхніх дихальних шляхів; в окремих випадках – бронхоспазм, задишка, біль у горлі, ангіоневротичний набряк, що охоплює верхні дихальні шляхи, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.
Порушення з боку шлунково-кишкового тракту
Часті: блювання, діарея.
Нечасті: абдомінальний біль, нудота, диспепсія.
Рідкі: сухість у роті, глосит.
Дуже рідкі: синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, яка може прогресувати до некрозу печінки з фатальним результатом, гепатит, панкреатит, ілеус, запор, втрата апетиту, зміна смаку, гепатоцелюлярна жовтяниця, ангіоневротичний набряк кишечника.
При появі жовтяниці або зміні печінкових функціональних тестів лікування лізиноприлом слід припинити.
Порушення з боку сечовивідної системи
Часті: порушення ниркової функції.
Рідкі: гостра ниркова недостатність, уремія.
Дуже рідкі: олігурія/анурія.
Порушення з боку статевої системи
Імпотенція, гінекомастія.
Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини
Нечасті: висипання, свербіж.
Рідкі: ангіоневротичний набряк, що охоплює обличчя, губи, кінцівки, язик, голосову щілину та/або гортань, кропив'янка, алопеція, псоріаз.
Дуже рідкі: рясне потіння, пухирчатка, токсичний епідермальний некроз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, псевдолімфома шкіри.
Шкірні зміни можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом або підвищеним титром ANA, збільшенням ШОЕ, фоточутливості, оніхолізом, загостренням хвороби Рейно.
Порушення з боку м'язово-скелетних системи та сполучної тканини
Зареєстровано поодинокі випадки м'язових спазмів.
Порушення метаболізму та харчування
Дуже рідкі: гіпоглікемія.
Судинні порушення
Нечасті: судинно-мозкові порушення.
Загальні порушення
Нечасті: астенія, відчуття втоми.

Передозування.
При застосуванні разової дози, що багаторазово перевищує терапевтичну, можна спостерігати виражену гіпотензію і астенію, брадикардію, шок, електролітичні порушення, ниркову недостатність.
Після передозування пацієнт повинен знаходитися під постійним контролем, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Сироваткові електроліти та креатинін слід регулярно контролювати. Рекомендуються заходи для запобігання резорбції – промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату в перші 30 хвилин після прийому, а також засобів, що прискорюють виведення. При виникненні гіпотензивного стану пацієнта укладають в положення, що полегшує наслідки шоку і негайно вводять водно-сольові і заміщуючи об’єм циркулюючої крові розчини. Можна розглядати і лікування ангіотензином II. Брадикардію можна лікувати атропіном або обговорюється питання щодо імплантації пейсмекера. Інгібітори АПФ можна елімінувати з кровотоку за допомогою гемодіалізу. Уникати застосування поліакрилнітрильних мембран при діалізі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.
У зв'язку з відсутністю спеціальних клінічних досліджень щодо ефективності та безпеки лізиноприлу під час вагітності та годування груддю не рекомендується його застосування в цих випадках.
Вагітність. Як і всі інші інгібітори АПФ, лізиноприл при його застосуванні під час II і III триместру вагітності може спричиняти порушення у плода (гіпотензія, неонатальна гіпоплазія черепа, анурія, оборотна і необоротна ниркова недостатность та підвищена смертність).
Є повідомлення про появу олігогідрамніону у вагітних, що спричиняє зниження ниркової функції плода. Є дані про розвиток контрактур кінцівок, лицьово-щелепні деформації, гіпоплазії легенів, персистуючу артеріальну протоку, внутрішньоматкову затримку розвитку і недоношеність. У дітей, що зазнавали дії інгібіторів АПФ під час внутрішньоматкового розвитку, слід ретельно спостерігати за розвитком гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Лікування гіпотензії спрямовано на підвищення кров'яного тиску та поліпшення перфузії нирок.
Тому препарат протипоказаний для застосування під час вагітності.
Годування груддю. Через відсутність достатніх клінічних даних про виділення лізиноприлу в грудне молоко та його безпеки для грудних дітей не рекомендується його застосовувати під час годування груддю.

Діти.
Відсутні спеціальні клінічні дослідження ефективності та безпеки препарату у дітей, тому його застосовувати в дитячому віці не рекомендується.

Особливості застосування.
Особлива увага потрібна пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю, чия ниркова функція залежить від активності системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Застосування лізиноприлу у цієї групи пацієнтів може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і в окремих випадках – до гострої ниркової недостатності.
При наявності супутніх ниркових захворювань існує високий ризик додаткового порушення ниркової функції (збільшення значень сироваткового креатиніну) до гострої ниркової недостатності.
Інгібітори АПФ можуть спричиняти агранулоцитоз. Ризик появи агранулоцитозу і нейтропенії вищий у пацієнтів, які страждають колагенозами (системний червоний вовчак, склеродермія), у пацієнтів з імуносупресивним лікуванням, особливо за наявності супутньої ниркової патології. Необхідно регулярно контролювати формулу крові.
Гіпотензія, як побічна дія в результаті лікування лізиноприлом, спостерігається рідко. Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами, які лікуються діуретиками; на діалізі; пацієнтами з блюванням і/або діареєю; при хірургічних втручаннях із застосуванням загального наркоза. У цих пацієнтів препарат може викликати більш виражену гіпотензивну дію.
При підвищеному ризику гіпотензивних реакцій (ішемічна хвороба серця, судинно-мозкова хвороба) існує ризик різкого зниження кров'яного тиску і розвитку інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У цих пацієнтів лікування лізиноприлом починається в стаціонарних умовах під спеціалізованим контролем.
При наявності гострого інфаркту міокарда та даних про ниркову дисфункцію (сироватковий креатинін більше 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/24 години) лікування лізиноприлом не слід починати. При появі порушень ниркової функції лікування препаратом припиняють.
При лікуванні лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ, хоча і рідко, спостерігається розвиток ангіоневротичного набряку. Він виявляється в набряклості обличчя, губів, язика, гортані та/або глотки і кінцівок. У цих випадках застосування препарату припиняється негайно і пацієнт залишається під активним наглядом до стабілізації стану. Якщо набряк зачіпає тільки обличчя і губи, немає необхідності в особливому лікуванні. Ураження гортані та глотки може бути фатальним через обструкцію дихальних шляхів. У таких випадках рекомендується введити підшкірно розчин адреналіну 1/1000 (0,3-0,5 мл). Повторне застосування препаратів з групи інгібіторів АПФ протипоказано у пацієнтів з даними про набряк Квінке в анамнезі.
Відгуки (0)

ЗАТВЕРДЖЕНО

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІЗИНОПРИЛ СОФАРМА

(LISINOPRIL SOPHARMA)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить лізиноприлу дигідрат, що еквівалентно лізиноприлу 5 мг, 10 мг, 20 мг;

допоміжні речовини: таблетки 5 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат;

таблетки 10 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (Е 172);

таблетки 20 мг – маніт (Е 421), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, магнію стеарат, тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Форма випуску.

Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що діють на систему ренін-ангіотензин. Інгібітори АПФ монокомпонентні.

Код ATC C09A A03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Монотерапія та/або комбінована терапія.

Артеріальна гіпертензія;

хронічна серцева недостатність;

гострий інфаркт міокарда при відсутності артеріальної гіпотензії (систолічний тиск понад 100 мм рт. ст.);

діабетична нефропатія у пацієнтів з інсулінзалежним та цукровим діабетом 2 типу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої або допоміжних речовин;

підвищена чутливість до інших інгібіторів АПФ;

вроджений/ідіопатичний та спадковий ангіоневротичний набряк; у пацієнтів з даними щодо ангіоневротичного набряку в анамнезі при попередньому лікуванні інгібіторами АПФ;

гемодинамічно значимий аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з обструкцією шляхів відтоку;

пацієнти з нестабільною гемодинамікою після гострого інфаркту міокарда;

кардіогенний шок;

тяжка серцева недостатність, тяжка артеріальна або реноваскулярна гіпертензія;

пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки;

стан після трансплантації нирки;

протеїнурія понад 500 мг/24 год;

одночасне застосування лізиноприлу і використання високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрій-2-метилалілсульфонату (наприклад AN-69) при терміновому діалізі;

пацієнти зі значеннями сироваткового креатиніну ≥ 220 мкмоль/л;

гостра ниркова недостатність з постійним підвищеним тиском;

первинний гіперальдостеронізм;

вагітність, особливо під час другого і третього триместрів;

період годування груддю;

дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Їжа істотно не впливає на резорбцію лікарської речовини, тому препарат можна застосовувати перед, під час або після прийому їжі. Індивідуальну добову дозу приймають один раз на день, бажано в один і той же час.

Примітки: після прийому початкової дози можливе виникнення артеріальної гіпотензії тяжкого ступеня, особливо у пацієнтів з високим ризиком (з діареєю, блюванням, супутньою діуретичною терапією або при діалізному лікуванні), у пацієнтів старше 70 років з серцевою недостатністю, з тяжкою артеріальною або нирковою гіпертензією. До початку лікування слід відкоригувати водно-сольовий дефіцит. При можливості слід зменшити поточну діуретичну терапію або припинити її не менше, ніж за три дні до початкового прийому Лізиноприлу Софарма.

Початкова доза препарату у цих пацієнтів повинна становити 2,5 мг і її слід поступово збільшувати кожні 3-4 тижні.

Пацієнтам з підвищеним ризиком розвитку гіпотензивних станів потрібен ретельний контроль, якщо можливо, в стаціонарних умовах (зазвичай не менше 8 годин після прийому першої дози), до досягнення оптимального терапевтичного ефекту. За необхідності дозу лізиноприлу або діуретика збільшують. Те ж саме стосується і пацієнтів зі стенокардією і судинно-мозковою патологією.

При розвитку гіпотензивних станів потрібно зменшити дозу або припинити лікування препаратом. Припинення лікування не виключає можливості його відновлення, але з більш плавним підвищенням доз.

У хворих на злоякісну гіпертензією або з тяжкою серцевою недостатністю початок лікування і титрування дози здійснюється в стаціонарних умовах.

Лікування артеріальної гіпертензії

Рекомендована початкова добова доза становить 10 мг один раз на день. При незадовільній терапевтичній дії дозу можна збільшити на 20 мг. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 40-80 мг.

У хворих на реноваскулярну гіпертензію початкове дозування нижче – 2,5-5 мг, причому поступово збільшується до ефективного.

У хворих на артеріальну гіпертензію, які лікуються діуретиками, ризик розвитку симптоматичної гіпотензії вищий, що вимагає особливої обережності на початку лікування лізиноприлом. Застосування діуретиків слід припинити за 2-3 дні до початку лікування лізиноприлом. Якщо не можна припинити прийом діуретиків, лікування лізиноприлом починається з низької дози – 2,5-5 мг на день.

Лікування серцевої недостатності

Препарат додають до існуючої терапії діуретиками, з/без препаратів дигіталісу.

Початкова добова доза становить 2,5 мг, причому згодом можливе її збільшення на 5-20 мг один раз на день, залежно від терапевтичної ефективності та переносимості. Проводиться ступеневе титрування дози, не більше, ніж на 10 мг, через інтервали не менше 2 тижнів, причому рекомендуються 4 тижні. Дозування – залежно від індивідуальної чутливості пацієнта.

У пацієнтів з тяжкою і нестабільною серцевою недостатністю, пацієнтів, які отримують високі дози вазодилататорів або петльових діуретиків (еквівалентні дозам, що перевищують 80 мг фуросеміду), або при значеннях систолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт.ст., лікування починається в лікарняному закладі під контролем спеціаліста.

При гострому інфаркті міокарда зі стабільною гемодинамікою в перші 24 години

Початкова доза у пацієнтів зі стабільною гемодинамікою (систолічний тиск вище 100 мм рт.ст., сироватковий креатинін < 177 мкмоль/л і протеїнурія < 500 мг/24 години) становить 5 мг, з подальшим прийомом 5 мг через 24 години. Дозу можна збільшити на 10 мг через 48 год. Лікування лізиноприлом в дозі 10 мг на добу триває протягом 6 тижнів.

У хворих на інфаркт міокарда і з систолічним тиском нижче 120 мм рт.ст. лікування починається з дози 2,5 мг на день протягом 3 днів. При станах, що супроводжуються систолічним тиском нижче 100 мм рт.ст. добову дозу, що становить 5 мг, тимчасово можна зменшити на 2,5 мг. При розвитку тривалої гіпотензії з систолічним тиском нижче 90 мм рт.ст. прийом препарату слід припинити. Під час лікування лізиноприлом пацієнти повинні отримувати і стандартну терапію тромболітиками, ацетилсаліциловою кислотою і бета-блокаторами. Препарат сумісний з нітратами для внутрішньовенного або черезшкірного введення.

Пацієнти з нирковими порушеннями

Дозування лізиноприлу у пацієнтів з порушенням ниркової функції залежить від значень кліренсу креатиніну.

Кліренс креатиніну

Дозування

> 30 мл/хв.

5-10 мг

30-10 мл/хв.

2,5- 5мг

< 10 мл/хв.

2,5 мг

Для пацієнтів з такими факторами ризику, як сольовий дефіцит, гіповолемія внаслідок блювання або діареї, злоякісна гіпертензія, тяжка серцева недостатність, ішемічна хвороба серця або цереброваскулярні захворювання, необхідно проводити ретельне спостереження за ефективністю і переносимістю початкової дози.

Хворі на інфаркт міокарда і з нирковою недостатністю

Немає встановленої дозової схеми застосування препарату у таких пацієнтів. Для них потрібне ретельне спостереження, особливо при значеннях сироваткового креатиніну більше 2 мг/ дл. Дозування залежить від значень кліренсу креатиніну.

Ниркові ускладнення при діабеті

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією при діабеті 2 типу та початковій нефропатії доза становить 10 мг один раз на день. За необхідності її можна збільшити до 20 мг один раз на день, для досягнення діастолічного тиску в положенні сидячи - 90 мм рт.ст.

Пацієнти після ниркової трансплантації

Відсутній клінічний досвід щодо застосування препарату в цій групі пацієнтів, тому лікування лізиноприлом для цієї групи пацієнтів не рекомендується.

Порушення печінкової функції

Препарат не метаболізується в печінці, тому непотрібна корекція дозування для пацієнтів з порушеннями функції печінки.

Пацієнти старше 65-річного віку

Початкова доза становить 2,5 мг лізиноприлу вранці, підтримуюча доза звичайно становить 5-10 мг на добу, залежно від значень кров'яного тиску. Максимальна добова доза становить 20 мг і її не слід перевищувати.

Побічні ефекти.

Переносимість лізиноприлу в цілому хороша.

Побічні дії впорядковані залежно від частоти по MeDRA конвенції наступним чином: дуже часті (> 1 / 10); часті (> 1 / 100 до <1 / 10); нечасті (> 1 / 1000 до <1 / 100); рідкі ( > 1 / 10000 до <1 / 1000); дуже рідкі (<1 / 10000), включно окремі повідомлення.

Найчастіше реєструються такі побічні дії (розподілені за система-орган-клас).

Лабораторні показники

Нечасті: збільшення рівнів сечовини, креатиніну та печінкових ферментів у крові, гіперкаліємія.

Рідкі: збільшення рівня сироваткового білірубіну, гіпонатріємія.

Порушення з боку серцево-судинної системи

Часті: гіпотензивні реакції, включаючи ортостатичну гіпотензію.

Нечасті: пальпітація, тахікардія, серцеві аритмії, стенокардія, інфаркт міокарда, синдром Рейно, інсульт.

Рідкі: кардіогенний шок, синкопе.

Порушення з боку кровотворної та лімфатичної системи

Рідкі: зниження значень гемоглобіну і гематокриту.

Дуже рідкі: зниження кількості лейкоцитів та тромбоцитів, поодинокі випадки агранулоцитозу або панцитопенії, нейтропенія, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання.

Порушення з боку нервової системи

Часті: головний біль і запаморочення.

Нечасті: порушення сну, депресія, парестезії, зниження лібідо, запаморочення, зміна смаку.

Рідкі: сплутаність свідомості, зміна свідомості, порушення рівноваги, дезорієнтація, суб’єктивне відчуття шуму у вухах та зниження гостроти зору.

Респіраторні порушення

Часті: кашель, бронхіт.

Нечасті: закладеність носа; симптоми, подібні застуді, синусит, риніт.

Дуже рідкі: інфекції верхніх дихальних шляхів; в окремих випадках – бронхоспазм, задишка, біль у горлі, ангіоневротичний набряк, що охоплює верхні дихальні шляхи, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту

Часті: блювання, діарея.

Нечасті: абдомінальний біль, нудота, диспепсія.

Рідкі: сухість у роті, глосит.

Дуже рідкі: синдром, що починається з холестатичної жовтяниці, яка може прогресувати до некрозу печінки з фатальним результатом, гепатит, панкреатит, ілеус, запор, втрата апетиту, зміна смаку, гепатоцелюлярна жовтяниця, ангіоневротичний набряк кишечника.

При появі жовтяниці або зміні печінкових функціональних тестів лікування лізиноприлом слід припинити.

Порушення з боку сечовивідної системи

Часті: порушення ниркової функції.

Рідкі: гостра ниркова недостатність, уремія.

Дуже рідкі: олігурія/анурія.

Порушення з боку статевої системи

Імпотенція, гінекомастія.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

Нечасті: висипання, свербіж.

Рідкі: ангіоневротичний набряк, що охоплює обличчя, губи, кінцівки, язик, голосову щілину та/або гортань, кропив'янка, алопеція, псоріаз.

Дуже рідкі: рясне потіння, пухирчатка, токсичний епідермальний некроз, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, псевдолімфома шкіри.

Шкірні зміни можуть супроводжуватися підвищенням температури тіла, міалгією, артралгією, васкулітом, еозинофілією, лейкоцитозом або підвищеним титром ANA, збільшенням ШОЕ, фоточутливості, оніхолізом, загостренням хвороби Рейно.

Порушення з боку м'язово-скелетних системи та сполучної тканини

Зареєстровано поодинокі випадки м'язових спазмів.

Порушення метаболізму та харчування

Дуже рідкі: гіпоглікемія.

Судинні порушення

Нечасті: судинно-мозкові порушення.

Загальні порушення

Нечасті: астенія, відчуття втоми.

Передозування.

При застосуванні разової дози, що багаторазово перевищує терапевтичну, можна спостерігати виражену гіпотензію і астенію, брадикардію, шок, електролітичні порушення, ниркову недостатність.

Після передозування пацієнт повинен знаходитися під постійним контролем, переважно у відділенні інтенсивної терапії. Сироваткові електроліти та креатинін слід регулярно контролювати. Рекомендуються заходи для запобігання резорбції – промивання шлунка, застосування абсорбентів і натрію сульфату в перші 30 хвилин після прийому, а також засобів, що прискорюють виведення. При виникненні гіпотензивного стану пацієнта укладають в положення, що полегшує наслідки шоку і негайно вводять водно-сольові і заміщуючи об’єм циркулюючої крові розчини. Можна розглядати і лікування ангіотензином II. Брадикардію можна лікувати атропіном або обговорюється питання щодо імплантації пейсмекера. Інгібітори АПФ можна елімінувати з кровотоку за допомогою гемодіалізу. Уникати застосування поліакрилнітрильних мембран при діалізі.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У зв'язку з відсутністю спеціальних клінічних досліджень щодо ефективності та безпеки лізиноприлу під час вагітності та годування груддю не рекомендується його застосування в цих випадках.

Вагітність. Як і всі інші інгібітори АПФ, лізиноприл при його застосуванні під час II і III триместру вагітності може спричиняти порушення у плода (гіпотензія, неонатальна гіпоплазія черепа, анурія, оборотна і необоротна ниркова недостатность та підвищена смертність).

Є повідомлення про появу олігогідрамніону у вагітних, що спричиняє зниження ниркової функції плода. Є дані про розвиток контрактур кінцівок, лицьово-щелепні деформації, гіпоплазії легенів, персистуючу артеріальну протоку, внутрішньоматкову затримку розвитку і недоношеність. У дітей, що зазнавали дії інгібіторів АПФ під час внутрішньоматкового розвитку, слід ретельно спостерігати за розвитком гіпотензії, олігурії і гіперкаліємії. Лікування гіпотензії спрямовано на підвищення кров'яного тиску та поліпшення перфузії нирок.

Тому препарат протипоказаний для застосування під час вагітності.

Годування груддю. Через відсутність достатніх клінічних даних про виділення лізиноприлу в грудне молоко та його безпеки для грудних дітей не рекомендується його застосовувати під час годування груддю.

Діти.

Відсутні спеціальні клінічні дослідження ефективності та безпеки препарату у дітей, тому його застосовувати в дитячому віці не рекомендується.

Особливості застосування.

Особлива увага потрібна пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю, чия ниркова функція залежить від активності системи ренін-ангіотензин-альдостерон. Застосування лізиноприлу у цієї групи пацієнтів може призвести до олігурії, прогресуючої азотемії і в окремих випадках – до гострої ниркової недостатності.

При наявності супутніх ниркових захворювань існує високий ризик додаткового порушення ниркової функції (збільшення значень сироваткового креатиніну) до гострої ниркової недостатності.

Інгібітори АПФ можуть спричиняти агранулоцитоз. Ризик появи агранулоцитозу і нейтропенії вищий у пацієнтів, які страждають колагенозами (системний червоний вовчак, склеродермія), у пацієнтів з імуносупресивним лікуванням, особливо за наявності супутньої ниркової патології. Необхідно регулярно контролювати формулу крові.

Гіпотензія, як побічна дія в результаті лікування лізиноприлом, спостерігається рідко. Необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами, які лікуються діуретиками; на діалізі; пацієнтами з блюванням і/або діареєю; при хірургічних втручаннях із застосуванням загального наркоза. У цих пацієнтів препарат може викликати більш виражену гіпотензивну дію.

При підвищеному ризику гіпотензивних реакцій (ішемічна хвороба серця, судинно-мозкова хвороба) існує ризик різкого зниження кров'яного тиску і розвитку інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу. У цих пацієнтів лікування лізиноприлом починається в стаціонарних умовах під спеціалізованим контролем.

При наявності гострого інфаркту міокарда та даних про ниркову дисфункцію (сироватковий креатинін більше 177 мкмоль/л та/або протеїнурія більше 500 мг/24 години) лікування лізиноприлом не слід починати. При появі порушень ниркової функції лікування препаратом припиняють.

При лікуванні лізиноприлом та іншими інгібіторами АПФ, хоча і рідко, спостерігається розвиток ангіоневротичного набряку. Він виявляється в набряклості обличчя, губів, язика, гортані та/або глотки і кінцівок. У цих випадках застосування препарату припиняється негайно і пацієнт залишається під активним наглядом до стабілізації стану. Якщо набряк зачіпає тільки обличчя і губи, немає необхідності в особливому лікуванні. Ураження гортані та глотки може бути фатальним через обструкцію дихальних шляхів. У таких випадках рекомендується введити підшкірно розчин адреналіну 1/1000 (0,3-0,5 мл). Повторне застосування препаратів з групи інгібіторів АПФ протипоказано у пацієнтів з даними про набряк Квінке в анамнезі.

ЛІЗИНОПРИЛ СОФАРМА ТАБ. 20МГ №30

Товари аналоги