ЗАТВЕРДЖЕНО
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ТУЛІП®
(TULIP®)
Склад:
діюча речовина: atorvastatin;
1 таблетка містить аторвастатину 10 мг або 20 мг, або 40 мг у формі кальцієвої солі;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, гідроксипропілцелюлоза, полісорбат 80, магнію оксид важкий, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;
оболонка: для таблеток по 10 мг – гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь (макрогол 6000), тальк;
для таблеток по 20 мг та по 40 мг – гіпромелоза, гідроксипропілцелюлоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь (макрогол 6000), заліза оксид (Е 172), тальк.
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Фармакотерапевтична група.
Препарати, що знижують рівень холестерину і тригліцеридів у сироватці крові. Інгібітори ГМГ-КоА-редуктази. Код АТС С10А А05.
Клінічні характеристики.
Показання.
Гіперхолестеринемія.
Як доповнення до дієти для зниження рівня загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНЩ), аполіпопротеїну Б та тригліцеридів у хворих:
– з первинною гіперхолестеринемією (гетерозиготна спадкова та неспадкова гіперхолестеринемія);
– комбінованою (змішаною) гіперліпідемією (тип IIа та IIb за класифікацією Фредриксона);
– підвищеним рівнем тригліцеридів у сироватці крові (IV тип за класифікацією Фредриксона);
– з дисбеталіпопротеїнемією (ІІІ тип за класифікацією Фредриксона) у випадках, коли дієта не забезпечує належного ефекту.
Для зниження рівня загального холестерину та ХС ЛПНЩ у хворих з гомозиготною спадковою гіперхолестеринемією, коли дієта й інші немедикаментозні засоби не забезпечують належного ефекту.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Пацієнтам з наявністю або відсутністю дисліпідемії без клінічних проявів серцево-судинних захворювань, які мають кілька факторів ризику їх виникнення, наприклад, куріння, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) або наявність у сімейному анамнезі інформації про захворювання на серцево-судинні хвороби у молодому віці з метою:
зниження ризику летальних проявів ішемічної хвороби серця і нелетального інфаркту міокарда;
зниження ризику виникнення інсульту;
зниження ризику виникнення стенокардії і необхідності виконання процедур реваскуляризації міокарда.
У пацієнтів з клінічними симптомами коронарних захворювань аторвастатин показаний для:
зниження ризику розвитку нелетального інфаркту міокарда;
зниження ризику розвитку летального та нелетального інсульту;
зниження ризику при проведенні процедур реваскуляризації;
зниження ризику госпіталізації з приводу застійної серцевої недостатності;
зниження ризику виникнення стенокардії.
Гетерозиготна спадкова гіперхолестеринемія у педіатричній практиці.
Аторваститин призначати як доповнення до дієти для зниження рівня загального холестерину, ХС ЛПНЩ та аполіпопротеїну Б у хлопчиків і дівчаток віком від 10 до 17 років у постменархіальний період із гетерозиготною спадковою гіперхолестеринемією, навіть за умови дотримання адекватної дієти, якщо:
рівень ХС ЛПНЩ залишається ≥ 190 мг/дл;
рівень ХС ЛПНЩ залишається ≥ 160 мг/дл та у сімейному анамнезі наявні серцево-судинні захворювання у молодому віці або хворі діти мають два чи більше інших факторів ризику виникнення серцево-судинних захворювань.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату. Захворювання печінки у гострій фазі, підвищення рівнів трансаміназ у сироватці крові невідомого ґенезу, що втричі перевищує норму. Міопатія. Препарат протипоказаний вагітним та жінкам, які годують груддю. Препарат протипоказаний жінкам репродуктивного віку, які не застосовують ефективних методів контрацепції. Може бути призначений жінкам репродуктивного віку лише тоді, коли можливість завагітніти малоймовірна і пацієнтка проінформована про потенційні небажані наслідки для плода.
Спосіб застосування та дози.
Перед початком лікування пацієнтам слід призначити стандартну дієту з низьким вмістом холестерину, якої слід дотримуватися протягом усього курсу лікування аторвастатином.
Доза препарату встановлюється індивідуально, залежно від рівня ХС ЛПНЩ, завдань терапії та її ефективності. Рекомендована початкова доза препарату становить 10 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу підвищувати поступово з інтервалом 4 тижні та більше. Максимальна добова доза становить 80 мг.
Добова доза застосовується одноразово у будь-який період дня незалежно від прийому їжі. Первинна гіперхолестеринемія та комбінована (змішана) гіперліпідемія.
Для більшості пацієнтів звичайна доза становить 10 мг 1 раз на добу. Терапевтичний ефект спостерігається протягом 2 тижнів, максимальний – через 4 тижні. Ефект лікування досягається при тривалому лікуванні.
Гомозиготна спадкова гіперхолестеринемія.
При лікуванні хворих зі спадковою гомозиготною гіперхолестеринемією препарат слід застосовувати як допоміжний засіб при інших видах гіполіпідемічної терапії (наприклад, аферез ЛПНЩ) або у тих випадках, коли подібні види терапії недоступні. У більшості випадків таким пацієнтам аторвастатин застосовувати у дозі до 80 мг 1 раз на добу.
Гетерозиготна спадкова гіперхолестеринемія.
Лікування слід розпочинати з дози 10 мг 1 раз на добу. Дозу підбирати індивідуально і поступово підвищувати кожні 4 тижні до 40 мг 1 раз на добу. Після цього дозу можна підвищити до максимальної – 80 мг на добу або 40 мг аторвастатину можна комбінувати з секвестрантом (підсилювачем екскреції) жовчної кислоти 1 раз на добу.
Гетерозиготна спадкова гіперхолестеринемія у педіатричній практиці (10-17-річні пацієнти).Рекомендована початкова доза для дітей становить 10 мг 1 раз на добу. Максимальна рекомендована доза становить 20 мг 1 раз на добу (дози, що перевищують 20 мг, не вивчалися у пацієнтів цієї вікової групи). Доза визначається індивідуально, залежно від мети лікування. Через кожні 4 тижні чи більше дозу препарату необхідно коригувати.
Профілактика серцево-судинних захворювань.
Під час початкової профілактичної терапії аторвастатин застосовується у дозі 10 мг 1 раз на добу. Для досягнення цільового рівня ХС ЛПНЩ, зазначеного у діючих рекомендаціях, можливе підвищення дози аторвастатину.
Пацієнти з порушенням функції нирок.
Захворювання нирок не впливає на ефективність аторвастатину та його концентрацію у плазмі крові. Отже, немає потреби в коригуванні дози.
Пацієнти з порушенням функції печінки.
Для лікування пацієнтів з порушенням функції печінки препарат слід застосовувати з обережністю. Аторвастатин протипоказаний пацієнтам із гострим захворюванням печінки.
Застосування пацієнтам літнього віку.
Ефективність та безпека застосування рекомендованих доз пацієнтам віком від 70 років аналогічні відповідним показникам в інших вікових групах.
Побічні реакції.
Інфекції та інвазії: назофарингіт.
З боку кровоносної та лімфатичної систем: тромбоцитопенія.
З боку імунної системи: алергічні реакції, анафілаксія, у тому числі анафілактичний шок.
Метаболічні порушення: гіперглікемія, гіпоглікемія, збільшення маси тіла, анорексія, цукровий діабет.
Психічні розлади: безсоння, кошмари, депресія.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезія, гіпестезія, дизгевзія, амнезія, периферична нейропатія.
З боку органів зору: нечіткість зору, порушення зору.
З боку органів слуху та лабіринтної системи: дзвін у вухах, втрата слуху.
З боку органів дихання: біль у горлі, носова кровотеча.
З боку шлунково-кишкового тракту: запор, метеоризм, диспепсія, нудота, діарея, блювання, біль у верхній та нижній частині живота, відрижка, панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: гепатит, холестатична жовтяниця, печінкова недостатність.
З боку шкіри та підшкірних тканин: кропив’янка, висипання, свербіж, алопеція, ангіоневротичний набряк, бульозні висипання (включаючи синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, мультиформну еритему).
З боку опорно-рухового апарату: артралгія, міалгія, болі у кінцівках, м’язові спазми, набряк суглобів, болі у спині, шиї, м’язова втома, міопатія, рабдоміоліз, міозит, тендінопатія, іноді ускладнюється розривом сухожилля.
З боку репродуктивної системи: імпотенція, гінекомастія, розлади статевої функції.
Загальні порушення: загальне нездужання, біль у грудях, периферичні набряки, підвищена втомлюваність, гарячка, виняткові випадки інтерстиціальної хвороби легень, особливо при довгостроковому лікуванні.
Лабораторні дослідження: підвищення рівня трансаміназ, креатинфосфокінази (КФК) у сироватці крові, позитивна реакція на білі кров’яні тільця у сечі.
Діти
Найпоширенішими побічними реакціями були інфекції, головний біль, абдомінальний біль, підвищення рівня аланінамінотрансферази, креатинфосфокінази. Досвід щодо безпеки довготривалого застосування аторвастатину дітям на даний час обмежений.
Передозування.
Симптоми: міопатія (рабдоміоліз), порушення функції печінки, нудота, блювання, діарея.
Лікування: симптоматичне; вживати заходи щодо підтримки життєво важливих функцій. У зв’язку з тим що препарат активно зв’язується з білками плазми крові, гемодіаліз не є ефективним засобом для прискорення виведення його з організму.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Застосування аторвастатину у період вагітності або годування груддю протипоказане.
На період лікування препаратом слід припинити годування груддю.
Жінкам репродуктивного віку необхідно застосовувати надійні засоби контрацепції під час прийому препарату та їх слід попередити про потенційні небажані наслідки лікування для плода.
Діти.
Застосовувати дітям віком від 10 років. Досвід застосування аторвастатину дітям віком до
10 років з гетерозиготною спадковою гіперхолестеринемією відсутній. Вплив довготривалої ефективної терапії аторвастатином у дитинстві на зменшення захворюваності та летальності у дорослому віці не встановлений.
Особливості застосування.
Вплив на печінку. Перед початком лікування та періодично протягом терапії аторвастатином, а також при появі будь-яких ознак або симптомів пошкодження печінки необхідно оцінювати функціональні печінкові проби. При підвищенні активності рівня трансаміназ слід проводити лабораторне спостереження концентрації ферментів у крові аж до нормалізації показників. У випадку більш ніж триразового зростання їх активності понад норму лікування слід припинити.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які вживають алкоголь і/або мають захворювання печінки в анамнезі.
Геморагічний інсульт. Застосування аторвастатину у дозі 80 мг пацієнтами без ішемічної хвороби серця, які щонедавно перенесли інсульт або транзиторну ішемічну атаку, збільшує частоту виникнення геморагічного інсульту. Підвищений ризик повторного інсульту, зокрема, було відзначено у хворих, які вже мали геморагічний інсульт до початку терапії. Для таких хворих слід оцінювати співвідношення ризик/користь на початку лікування аторвастатином.
Вплив на скелетні м’язи. Аторвастатин, як і інші інгібітори ГМГ-КоА-редуктази, може впливати на скелетно-м’язову систему, спричиняючи розвиток міалгії, міозиту та міопатії, і в разі прогресування може призвести до рабдоміолізу. Рабдоміоліз – це небезпечний для життя стан, який характеризується зростанням рівня КФК у 10 разів понад верхню межу норми, міоглобінемією, міоглобінурією з розвитком ниркової недостатності.
Аторвастатин слід з обережністю застосовувати пацієнтам з факторами ризику виникнення рабдоміолізу.
Перед початком застосування статинів необхідно обов’язково визначити рівень КФК у сироватці крові в таких випадках:
– порушення функції нирок;
– гіпотиреоз;
– м’язові порушення в анамнезі або спадкові м’язові захворювання;
– токсичний вплив статинів або фібратів на м’язову систему в анамнезі;
– захворювання печінки або надмірне вживання алкоголю в анамнезі;
– лікування осіб літнього віку (вік ≥ 70 років).
У цих випадках рекомендується проводити клінічний моніторинг, а також оцінювати співвідношення ризику і користі такого лікування. Якщо рівень КФК на початку лікування перевищує у 5 разів верхню межу норми, слід відмовитися від терапії аторвастатином.
Пацієнтів слід попередити про можливе виникнення болю у м’язах, судом і слабкості м’язів, які супроводжуються неміччю чи підвищенням температури. Якщо ці симптоми з’явилися на тлі лікування аторвастатином, слід визначити рівень КФК у сироватці крові. Якщо рівень КФК значно підвищився (у 5 разів і більше порівняно з верхньою межею норми), лікування препаратом необхідно припинити. Якщо зазначені симптоми носять тяжкий характер і спричиняють щоденний дискомфорт, рішення щодо припинення лікування слід прийняти навіть якщо рівень КФК перевищує верхню межу норми у 5 разів і менше.
Якщо після відміни препарату симптоми і рівень КФК нормалізуються, можна розглянути питання щодо продовження терапії аторвастатином або іншими статинами у мінімальній дозі під ретельним контролем.
При виявленні клінічно значущого зростання рівня КФК у 10 разів понад верхню межу норми, а також при підозрі або підтвердженні рабдоміолізу лікування аторвастатином необхідно припинити.
Ризик виникнення рабдоміолізу збільшується при одночасному застосуванні аторвастатину з циклоспорином, еритроміцином, кларитроміцином, ітраконазолом, кетоконазолом, нефазодоном, ніацином, гемфіброзилом та іншими похідними фіброєвої кислоти та інгібіторами ВІЛ-протеази.
Ризик розвитку міопатії також збільшується при одночасному застосуванні аторвастатину та езетимібу. Слід розглянути можливість альтернативної терапії лікарськими засобами, що не вступають у взаємодію з аторвастатином. При необхідності одночасного застосування цих препаратів з аторвастатином слід зважити можливі позитивні результати та шкідливі наслідки комбінованої терапії. При одночасному застосуванні препаратів, які збільшують концентрацію аторвастатину у сироватці крові, рекомендується зменшити початкову дозу останнього. При одночасному застосуванні циклоспорину, кларитроміціну та ітраконазолу слід зменшити максимальну дозу аторвастатину і забезпечити відповідне клінічне спостереження.
Вплив на ендокринну систему. Статини можуть впливати на синтез холестерину і теоретично здатні сповільнити секрецію стероїдних гормонів наднирковими залозами. Слід дотримуватися обережності при одночасному призначенні статинів з такими препаратами, як кетоконазол, спіронолактон, циметидин, здатними зменшувати кількість або активність ендогенних стероїдних гормонів.
Інтерстиціальне ураження легень. При довготривалому застосуванні статинів зареєстровані окремі випадки інтерстиціального ураження легень, які проявлялися задишкою, непродуктивним кашлем, погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, збільшення маси тіла, гарячка). Якщо виникла підозра на розвиток у пацієнтів інтерстиціального ураження легень, лікування статинами необхідно припинити.
Цукровий
Viridis Bot
