ТЕОФЕДРИН IC ТАБ.#10

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТЕОФЕДРИН ІС®

(THEOPHEDRIN ІС)

Cклад:

діючі речовини: 1 таблетка містить теофіліну безводного 100 мг (0,1 г), кофеїну безводного (у перерахуванні на моногідрат) 50 мг (0,05 г), фенобарбіталу 20 мг (0,02 г), ефедрину гідрохлориду 20 мг (0,02 г), парацетамолу 200 мг (0,2 г), красавки (беладони) екстракт сухий (Atropa belladonna) (5-9:1, екстрагент: 70 % етанол) 3 мг (0,003 г), цитизину 0,1 мг (0,0001 г);

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, кальцію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, коповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Код АТС R03D A74.

Клінічні характеристики.

Показання.

Захворювання органів дихання, що супроводжуються бронхоспазмом (хронічний бронхіт, бронхіальна астма, хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ)).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату, інших похідних ксантинів (теобромін, пентоксифілін тощо). Вроджена гіпербілірубінемія; вроджена недостатність глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; захворювання крові (лейкопенія, виражена анемія); нещодавно перенесені церебро-васкулярні захворювання; тяжкі серцево-судинні захворювання, включаючи порушення серцевого ритму, виражений атеросклероз, тяжку форму ішемічної хвороби серця (у тому числі нестабільну стенокардію, гострий інфаркт міокарда), виражену артеріальну гіпертензію, виражену артеріальну гіпотензію; тяжкі порушення функції печінки або нирок; гіпертрофія простати із затримкою сечі; цукровий діабет; гіпертиреоз; феохромоцитома; глаукома; міастенія; тяжке пригнічення дихання; стани підвищеного збудження; порушення сну; алкоголізм; медикаментозна та наркотична залежність; депресивні розлади зі схильністю хворого до суїцидальної поведінки.

Не застосовувати разом із інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та протягом 2 тижнів після припинення їх застосування.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо після їди. Щоб запобігти порушенню нічного сну, препарат бажано приймати у першій половині дня. Призначають дорослим по ½-1 таблетці 1 раз на добу. У тяжких випадках добову дозу можна підвищити до максимальної – 5 таблеток за 2-3 прийоми.

Тривалість прийому лікарського засобу визначає лікар індивідуально залежно від характеру, особливостей перебігу захворювання та терапевтичного ефекту препарату.

Побічні реакції.

При застосуванні препарату в рекомендованих дозах побічні реакції виникають вкрай рідко і залежать від дози та тривалості прийому.

Діючим речовинам препарату властиві наступні побічні реакції.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, сповільненість реакцій, порушення координації рухів, атаксія, тремор, судоми, ністагм, мідріаз, слабкість. Повідомлялося про випадки парестезії, пов’язані із застосуванням ефедрину.

Психічні порушення: парадоксальне збудження, неспокій, дратівливість, тривога, страх, порушення сну (у тому числі безсоння, сонливість), підвищена втомлюваність, когнітивні порушення (включаючи галюцинації, зниження концентрації уваги, сплутаність свідомості, марення), депресія.

З боку травного тракту: відчуття тяжкості або біль в епігастральній ділянці, нудота і блювання, діарея або запори, печія; якщо концентрація компонентів препарату у сироватці крові перевищує терапевтичні рівні, може посилюватися існуючий гастроезофагеальний рефлюкс та секреція шлункового соку.

З боку гепатобіліарної системи: при тривалому застосуванні фенобарбіталу – порушення функції печінки (підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатит).

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, аритмії (включаючи тахікардію, брадикардію), стенокардія, коливання артеріального тиску (в тому числі артеріальна гіпотензія), порушення кровообігу в кінцівках.

3 боку системи крові та лімфатичної системи: якщо концентрація компонентів препарату в сироватці крові перевищує терапевтичні рівні, можливі агранулоцитоз, анемія, сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, болі в ділянці серця), тромбоцитопенія, лейкоцитоз, лейкопенія, синці чи кровотечі.

З боку обміну речовин: якщо концентрація компонентів препарату в сироватці крові перевищує терапевтичні рівні, можливі гіпокаліємія та/або гіперкальціємія, гіперглікемія, гіперурикемія, метаболічний ацидоз, гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку сечостатевої системи: збільшення об’єму виділення сечі, затримка сечовипускання.

З боку кістково-м’язової системи: міалгія, при тривалому застосуванні існує ризик порушення остеогенезу та розвитку рахіту.

Загальні порушення: сухість у роті, зміна смакових відчуттів, втрата апетиту, зниження ваги, підвищена пітливість, астенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, підвищення температури тіла, бронхоспазм, рабдоміоліз, колапс.

З боку шкіри та слизових оболонок: висипання (зокрема кропив’янка), свербіж, гіперемія шкіри обличчя, синдром Лайєлла, поліморфна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), ексфоліативний дерматит, фотосенсибілізація.

Антиепілептичний гіперсенситивний синдром (AHS): підвищення температури тіла, шкірні висипання, збільшення лімфатичних вузлів, лімфоцитоз.

Інші: утруднене дихання, при тривалому застосуванні можливі медикаментозна залежність, дефіцит фолатів, імпотенція, синдром відміни, що зазвичай може виникати при різкій відміні лікарського засобу та супроводжується виникненням кошмарних сновидінь, нервозністю.

Передозування.

Можливе посилення проявів побічних реакцій.

Симптоми: нудота, слабкість, гостра серцева недостатність, пригнічення серцево-судинної діяльності, включаючи порушення ритму; зниження артеріального тиску, аж до колаптоїдного стану; зменшення діурезу, пригнічення дихання із ризиком його зупинки, судоми, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, аж до коми; гіперрефлексія, зниження температури тіла, метаболічний ацидоз, токсичний психоз.

Ураження печінки можливе у дорослих, які прийняли 10 г і більше парацетамолу, та у дітей, які прийняли парацетамол у дозі більше 150 мг/кг маси тіла. У пацієнтів з факторами ризику (тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; регулярне вживання надмірних кількостей етанолу; глутатіонова кахексія (розлади травлення, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голод, кахексія)) застосування 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки.

Симптоми передозування парацетамолу у перші 24 години: блідість, нудота, блювання, анорексія, абдомінальний біль. Ураження печінки може стати явним через 12-48 годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз, гепатонекроз, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, гіперрефлексія, судоми, збільшення протромбінового індексу. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати в енцефалопатію, крововиливи, гіпоглікемію, кому та летальний наслідок. Гостра ниркова недостатність з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначались також серцева аритмія та панкреатит.

Через вміст парацетамолу при тривалому застосуванні препарату у великих дозах з боку органів кровотворення може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, лейкопенія, тромбоцитопенія. При прийомі великих доз з боку ЦНС − запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації; з боку сечовидільної системи − нефротоксичність (ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз).

Лікування. У більшості випадків достатньо зменшити дозу або тимчасово припинити застосування препарату. У тяжких випадках передозування та інтоксикації – промивання шлунка, застосування активованого вугілля та проведення симптоматичної терапії (насамперед моніторинг основних життєвих функцій організму (дихання, пульс, артеріальний тиск)).

При передозуванні парацетамолом необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 години. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном може бути застосовано протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 годин після передозування. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту слід внутрішньовенно вводити N-ацетилцистеїн згідно зі встановленим переліком доз. При відсутності блювання можна застосовувати метіонін перорально як відповідну альтернативу у віддалених районах поза лікарнею.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовують.

Діти.

Не застосовують.

Особливості застосування.

Препарат слід з обережністю призначати і тільки за гострої потреби пацієнтам з епілепсією, порфірією, деякими формами шизофренії, гострим панкреатитом, пептичною виразкою (у тому числі в анамнезі), виразковою хворобою в анамнезі, хворим із симптомами гастроезофагеального рефлюксу, оклюзійними судинними захворюваннями, які схильні до підвищеного ризику периферичної ішемії, пацієнтам із захворюваннями простати, щодо яких існує ризик затримки сечі, із легкими та помірними порушеннями функції нирок і печінки, сепсисі, при гіперкінезах, гіпофункції надниркових залоз, гострому і постійному болю, при гострій інтоксикації лікарськими засобами. При необхідності призначення дозу препарату слід ретельно контролювати.

Дозу препарату слід зменшити та ретельно контролювати пацієнтам зі зниженою концентрацією кисню у крові (гіпоксемія), з постійно підвищеною температурою тіла, хворим на пневмонію, з вірусними інфекційними захворюваннями (особливо при захворюванні на грип) та при гострих станах пропасниці.

Через вміст теофіліну препарат може впливати на деякі лабораторні показники: збільшувати кількість жирних кислот і рівень катехоламінів у сечі.

Слід уникати тривалого застосування лікарського засобу у зв’язку з можливістю кумуляції фенобарбіталу (діючої речовини препарату) та розвитку медикаментозної залежності. Для фенобарбіталу характерний абстинентний синдром, тому відміну препарату слід проводити поступово.

Ризик розвитку синдрому Стівенса-Джонсона або синдрому Лайєлла є найбільшим у перші тижні лікування.

Вміст ефедрину у складі препарату може впливати на результати допінг-тестів у спортсменів.

Не приймати препарат з іншими засобами, що містять парацетамол, щоб не перевищити максимальну добову дозу парацетамолу.

Не застосовувати одночасно з етанолом та з іншими лікарськими засобами, що містять етанол.

Через вміст цитизину застосування препарату і одночасне паління можуть призвести до посилення побічних дій нікотину (до нікотинової інтоксикації).

Пацієнти старше 60 років більш чутливі до ефектів препарату, тому у цій віковій групі препарат застосовують з обережністю.

Не перевищувати зазначених доз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування необхідно утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Застосування під час лікування алкогольних напоїв, їжі та напоїв, що містять метилксантин (кава, чай, какао, шоколад, кока-кола та подібні тонізуючі напої), стимулюючих ЦНС лікарських засобів (теобромін, пентоксифілін) може посилити збуджуючий ефект теофіліну, кофеїну та ефедрину на ЦНС.

Дія теофіліну може посилитися при одночасному застосуванні алопуринолу, циметидину, дисульфіраму, фенілбутазону, флувоксаміну, фторохінолонів, фуросеміду, іміпенему, α-інтерферону, ізоніазиду, антагоністів кальцію, лінкоміцину, макролідів, аміодарону, мексилетину, парацетамолу, пентоксифіліну, пероральних контрацептивів, пробенециду, пропафенону, пропранололу, ранітидину, такрину, тіабендазолу, тиклопідину, вілоксазину, вакцини проти грипу; ципрофлоксацину, еноксацину. У пацієнтів, які паралельно з Теофедрином ІСÒ приймають один або кілька із зазначених вище препаратів, слід контролювати концентрацію теофіліну у сироватці крові і зменшити дозу у разі необхідності. Через вміст теофіліну ефект препарату може зменшитися при одночасному прийомі антагоністів β-рецепторів, протиепілептичних засобів (наприклад, фенітоїну, карбамазепіну, примідону), ізопротеренолу, магнію гідроксиду, морацизину, рифампіцину, ритонавіру, сульфінпіразону. Ефект препарату може бути меншим також у курців. У пацієнтів, які одночасно з Теофедрином ІСÒ приймають один або кілька із зазначених вище препаратів, слід контролювати концентрацію теофіліну в сироватці крові і збільшити дозу у разі необхідності. Теофілін може посилити ефект агоністів β-рецепторів, діуретиків і резерпіну. Теофілін може зменшити ефективність аденозину, літію карбонату та антагоністів β-рецепторів. Під час лікування теофіліном може виникнути гіпокаліємія, особливо при комбінованому лікуванні агоністами α-рецепторів, тіазидними діуретиками, фуросемідом, кортикоїдами, а також при гіпоксемії; тому рекомендується періодично перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Фенобарбітал індукує ферменти печінки і, відповідно, може прискорювати метаболізм деяких ліків, що метаболізуються цими ферментами (включаючи саліцилати, непрямі антикоагулянти, серцеві глікозиди (дигітоксин), протимікробні (хлорамфенікол, доксициклін, метронідазол, рифампіцин), противірусні, протигрибкові (гризеофульвін, ітраконазол), протиепілептичні (протисудомні), психотропні (трициклічні антидепресанти, клоназепам), гормональні (естрогени, прогестогени, кортикостероїди, тиреоїдні гормони), імуносупресивні (глюкокортикостероїди, циклоспорин, цитостатики), антиаритмічні, антигіпертензивні (β-блокатори, блокатори кальцієвих каналів), пероральні цукрознижувальні лікарські засоби тощо). Фенобарбітал може прискорювати метаболізм пероральних контрацептивів, що призводить до втрати їх ефекту. Фенобарбітал посилює дію аналгетиків, місцевих анестетиків та лікарських засобів, що пригнічують центральну нервову систему. Одночасне застосування фенобарбіталу з препаратами, що виявляють седативну дію, призводить до посилення седативно-снодійного ефекту та може супроводжуватись пригніченням дихання. Можливий вплив фенобарбіталу на концентрацію фенітоїну в крові, а також карбамазепіну та клоназепаму. Лікарські засоби, які мають властивості кислот (аскорбінова кислота, хлорид амонію), посилюють дію барбітуратів та скорочують період напіввиведення ефедрину, який також входить до складу препарату Теофедрин ІС®. Інгібітори МАО (у тому числі фуразолідон, прокарбазін, селегін) пролонгують дію фенобарбіталу та потенціюють пресорний ефект ефедрину і кофеїну (ризик гіпертонічного кризу). Рифампіцин може знижувати ефект фенобарбіталу. При застосуванні разом з препаратами золота збільшується ризик ураження нирок. При тривалому застосуванні у комбінації з нестероїдними протизапальними препаратами існує ризик утворення виразки шлунка та кровотечі. Одночасний прийом фенобарбіталу з зидовудином посилює токсичність обох препаратів.

Через наявність у складі Теофедрину ІСÒ ефедрину слід уникати застосування препарату у комбінації з лікарськими засобами, які при сумісному застосуванні з ефедрином підвищують ризик виникнення інтоксикації, небезпечних аритмій, тяжкої та гострої артеріальної гіпертензії: серцевими глікозидами, хінідином, окситоцином, трициклічними антидепресантами, неселективними адреноблокаторами (пропроналол), антигіпертензивними препаратами (гуанетидин), ерготалколоїдами (ергометрин, ерготамін, етилергометрин), резерпіном, антипаркінсоничними препаратами (леводопа, бромкриптин) та вазодилататорами (толазолін).

При прийомі парацетамолу у комбінації з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку. При одночасному застосуванні протиепілептичних засобів, трициклічних антидепресантів можливе збільшення періоду напіввиведення парацетамолу і підвищення ризику гепатотоксичної дії. Частота випадків розвитку нейтропенії зростає, якщо парацетамол і зидовудин застосовують одночасно. Антикоагуляторний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений з підвищенням ризику кровотечі при одночасному довготривалому щоденному застосуванні парацетамолу; періодичний прийом не виявляє значного ефекту. Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при прийомі метоклопраміду та домперидону і зменшуватися при прийомі холестираміну. Парацетамол знижує ефективність діуретиків.

Кофеїн – антагоніст багатьох заспокійливих лікарських засобів, посилює тахікардію, спричинену симпатоміметиками, тироксином тощо. Для речовин із широким спектром дії можливі взаємодії в різних формах, і вони не прогнозовані. Пероральні протизаплідні засоби, циметидин, ізоніазид посилюють дію кофеїну. Одночасний прийом деяких інгібіторів гірази (у тому числі ципрофлоксацину) може пролонгувати виведення кофеїну та його метаболіту параксантину. Кофеїн знижує ефект опіоїдних анальгетиків, посилює дію тиреотропних препаратів.

Цитизин не слід застосовувати разом із туберкулостатиками у зв’язку з ризиком посилення побічних дій. При одночасному застосуванні цитизину із холіноміметиками і антихолінестеразними лікарськими засобами можливе посилення холіноміметичних побічних дій. Одночасне застосування з антигіперліпідемічними лікарськими засобами (статинами) підвищує ризик появи міалгії. Одночасне застосування цитизину з антигіпертензивними лікарськими засобами може послабити їх ефект.

Екстракт беладони послаблює або нейтралізує дію м-холіноміметиків, антихолінестеразних речовин, послаблює дію морфіну. Потенціює аритмогенну дію інгібіторів МАО, серцевих глікозидів, клофеліну, холінолітичні властивості хінідину, новокаїнаміду, ефекти барбітуратів, гангліоблокаторів, b-адреноміметиків, антигістамінних препаратів, транквілізаторів, трициклічних антидепресантів. Спричиняє порушення серцевого ритму при одночасному застосуванні з препаратами наперстянки.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Комбінований лікарський засіб, що викликає розслаблення гладких м’язів бронхів. Препарат збільшує просвіт бронхів та зменшує опір дихання, розширює судини легень та збільшує частоту та силу серцевих скорочень, збільшує серцевий кровотік; чинить помірний діуретичний ефект, виявляє м-холіноблокуючу активність і протизапальну дію.

Теофілін належить до групи метилксантинів. Механізм дії зумовлений блокуванням аденозинових рецепторів, пригніченням фосфодіестераз, підвищенням вмісту цАМФ, зниженням внутрішньоклітинної концентрації іонів кальцію, унаслідок чого розслаблюється гладка мускулатура бронхів, що зумовлює розвиток вираженого бронхолітичного ефекту. Стимулює дихальний центр. Виявляє помірний діуретичний ефект.

Фенобарбітал – похідне барбітурової кислоти. Чинить спазмолітичну та міорелаксуючу дії. У складі препарату забезпечує м’яку та тривалу седативну дію, сприяє корекції психоемоційного стану пацієнта з бронхообструктивним синдромом різного генезу.

Ефедрин – симпатоміметик змішаної дії. Чинить спазмолітичний ефект на гладку мускулатуру бронхів, що зумовлено вираженою стимулюючою дією на β2-адренорецептори. Полегшення виділення мокротиння і дезобструкція бронхів зумовлюються бронходилатуючим ефектом ефедрину. Стимулює дихальний центр.

Парацетамол - ненаркотичний аналгетик, який блокує циклооксигеназу, переважно у ЦНС, впливає на центри болю та терморегуляції у гіпоталамусі.

Кофеїн стимулює психомоторні центри головного мозку, виявляє аналептичну дію, посилює ефект аналгетиків, усуває сонливість та відчуття підвищеної втомлюваності.

Алкалоїд цитизин виконує роль дихального аналептика, сприяє збудженню дихання, пов’язаного з рефлекторною стимуляцією дихального центра посиленими імпульсами, що надходять від каротидних клубочків.