АСПІРИН КОМПЛЕКС ПОР. ШИП. Д/ОР. Р-НУ ПАК. №10

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АСПІРИН® КОМПЛЕКС

(ASPIRIN® COMPLEX)

Склад:

діючі речовини: 1 пакет містить 500 мг кислоти ацетилсаліцилової, 15,58 мг фенілефрину бітартрату та 2 мг хлорфеніраміну малеату;

допоміжні речовини: кислота лимонна безводна, натрію гідрокарбонат, ароматизатор лимонний, барвник хіноліновий жовтий (70 Е104).

Лікарська форма. Порошок шипучий для орального розчину.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до білого з жовтуватим відтінком кольору.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати, які застосовують при застуді.

Код АТХ: R05X.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Аспірин® Комплекс – комбінований лікарський засіб, дію якого визначають активні компоненти, що входять до його складу. Ацетилсаліцилова кислота має подвійну дію - аналгетичну й антипіретичну, що проявляється у полегшенні болю, зниженні високої температури й зменшенні загального нездужання. Дія ацетилсаліцилової кислоти поєднана з антигістамінною дією хлорфеніраміну, що запобігає чханню й припиняє сльозотечу, та з судинозвужувальною дією фенілефрину, що сприяє звільненню носових шляхів.

Ацетилсаліцилова кислота належить до групи кислих нестероїдних протизапальних лікарських засобів з аналгетичними, антипіретичними та протизапальними властивостями. Механізм дії полягає у необоротній інактивації ферментів циклооксигенази, залучених у синтез простагландинів.

Ацетилсаліцилову кислоту застосовують перорально у дозі від 0,3 до 1 г для полегшення болю та станів, які супроводжуються гарячкою легкого ступеня, наприклад, при застуді та грипі, для зниження температури та полегшення суглобового та м’язового болю.

Ацетилсаліцилову кислоту також застосовують при гострих та хронічних запальних захворюваннях, таких як ревматоїдний артрит, остеоартрит та анкілозивний спондиліт. Як правило, при таких порушеннях застосовують високі дози: від 4 до 8 г/добу, розділені на декілька разів.

Ацетилсаліцилова кислота також пригнічує агрегацію тромбоцитів за рахунок блокування синтезу тромбоксану А2 у тромбоцитах. Таким чином, вона застосовується при багатьох судинних захворюваннях у дозах, що зазвичай становлять 75 – 300 мг/добу.

Фенілефрину бітартрат є симпатоміметиком. При взаємодії з α-адренорецепторами спричиняє звуження артеріол слизової оболонки носа, таким чином, сприяє зменшенню набряку верхніх дихальних шляхів та пазух носа, зменшує ринорею, сльозотечу, полегшує дихання носом.

Хлорфенірамін – це антагоніст Н1-гістамінергічних рецепторів, який вибірково інгібує ці рецептори. Хлорфенірамін належить до групи алкіламінів. Він також має антихолінергічну дію, що заважає відповіді на ацетилхолін через мускаринові рецептори. Таким чином він підсушує слизову оболонку носа й надає полегшення при нежиті.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування ацетилсаліцилова кислота швидко та повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Під час та після абсорбції вона перетворюється на свій основний активний метаболіт – саліцилову кислоту. Максимальний рівень плазмової концентрації ацетилсаліцилова кислота досягає через 10 – 20 хв, саліцилова кислота – через 0,3 – 2 години відповідно.

Ацетилсаліцилова та саліцилова кислоти значно зв’язуються з білками плазми крові та швидко розподіляються в організмі. Саліцилова кислота потрапляє у грудне молоко та проходить через плацентарний бар’єр.

Саліцилова кислота виводиться, переважно, завдяки метаболізму в печінці. Метаболітами саліцилової кислоти є саліцилсечова кислота, саліцилфенол глюкуронід, саліцилацил глюкуронід, гентизинова та гентизинсечова кислоти.

Швидкість виведення саліцилової кислоти залежить від дози, оскільки метаболізм обмежений активністю ферментів печінки. Тому період напіввиведення коливається від 2 – 3 годин після застосування низьких доз та зростає майже до 15 годин після високих доз. Саліцилова кислота та її метаболіти виділяються переважно нирками.

Фенілефрину бітартрат всмоктується у травному тракті швидко та нерівномірно. Швидко метаболізує у кишечнику й печінці ферментом моноаміноксидазою. Фармакологічна дія розвивається швидко й може тривати кілька годин. Біодоступність при пероральному застосуванні становить 38 %, а середній період напіввиведення – від 2 до 3 годин.

Хлорфенірамін добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Після перорального застосування досягає максимальної концентрації у плазмі через 2 – 6 годин. Дія після першого прийому цієї речовини наступає дуже швидко. Середній період напіввиведення є дуже довгим. Період повного виведення хлорфеніраміну становить близько 24 годин у дорослих, у дітей він менший і становить 9 – 11 годин, а у пацієнтів літнього віку – більший. Хлорфенірамін розподіляється в організмі, зв’язується з протеїнами плазми на 78 – 90 %. Перетинає гематоенцефалічний бар’єр, потрапляє у мозок й діє на центральну нервову систему. Хлорфенірамін інтенсивно метаболізується переважно у печінці шляхом деметилювання, внаслідок чого формуються гомо- та диметилпохідні сполуки. З іншого боку, відбувається окисне дезамінування, внаслідок якого формуються полярні метаболіти. Виведення хлорфенаміну та його метаболітів здійснюється нирками і залежить від рівня рН сечі.

Клінічні характеристики.

Показання.

Симптоматичне лікування грипу та застуди, що супроводжуються катаральним синдромом (порушенням носового дихання, нежитем, болем у горлі), легким або помірним болем, високою температурою.

Протипоказання.

Індивідуальна підвищена чутливість до ацетилсаліцилової кислоти, інших саліцилатів, нестероїдних протизапальних засобів, тартразину (перехресна реакція з ацетилсаліциловою кислотою), а також інших компонентів препарату;

астма, спричинена застосуванням саліцилатів або інших речовин з подібною дією, особливо нестероїдних протизапальних засобів в анамнезі;

поліпоз носа, пов’язаний з астмою, що виник чи загострився внаслідок застосування ацетилсаліцилової кислоти;

гострі шлунково-кишкові виразки;

геморагічний діатез;

захворювання, пов’язані з порушенням згортання крові (гемофілія чи гіпопротромбінемія);

ішемічна хвороба серця;

артеріальна гіпертензія;

тяжка серцева недостатність;

тяжка ниркова недостатність;

тяжка печінкова недостатність;

комбінація з метотрексатом у дозах 15 мг/тиждень або вище (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

гіпертиреоз;

глаукома;

обструкція шийки сечового міхура або затримка сечі;

одночасне застосування пероральних антикоагулянтів;

одночасне застосування з інгібіторами МАО або протягом 15 днів після припинення лікування інгібіторами МАО;

цукровий діабет.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Взаємодія ацетилсаліцилової кислоти

Протипоказання для одночасного застосування.

Одночасне застосування метотрексату в дозах 15 мг/тиждень і більше призводить до підвищення гематологічної токсичності метотрексату (зниження ниркового кліренсу метотрексату протизапальними агентами і витіснення саліцилатами метотрексату зі зв’язку з протеїнами плазми).

Комбінації, які потрібно застосовувати з обережністю.

При застосуванні метотрексату в дозах, менших ніж 15 мг/тиждень, підвищується гематологічна токсичність метотрексату (зниження ниркового кліренсу метотрексату протизапальними агентами і витіснення саліцилатами метотрексату зі зв’язку з протеїнами плазми).

Одночасне застосування ібупрофену перешкоджає необоротному інгібуванню тромбоцитів ацетилсаліциловою кислотою. Лікування ібупрофеном пацієнтів, які мають ризик серцево-судинних захворювань, може обмежувати кардіопротекторну дію ацетилсаліцилової кислоти.

Одночасне застосування ацетилсаліцилової кислоти з такими нестероїдними протизапальними засобами, як індометацин, фенопрофен, напроксен, флурбіпрофен, ібупрофен, диклофенак та піроксикам, зменшує рівень їх абсорбції.

При одночасному застосуванні препарату Аспірин® Комплекс та антикоагулянтів або антитромботичних засобів підвищується ризик розвитку кровотечі.

Ризик виникнення виразок і шлунково-кишкових кровотеч підвищується при одночасному застосуванні високих доз саліцилатів із НПЗЗ (завдяки взаємопосилюючому ефекту), а також при одночасному застосуванні з кортикостероїдами.

Системні глюкокортикостероїди (виключаючи гідрокортизон), які застосовують для замісної терапії при хворобі Аддісона, в період лікування кортикостероїдами знижують рівень саліцилатів у крові та підвищують ризик передозування після закінчення лікування.

При одночасному застосуванні з дигоксином концентрація останнього в плазмі підвищується внаслідок зниження ниркової екскреції.

Діуретичні засоби, антагоністи ангіотензину II, інгібітори АПФ в комбінації з високими дозами ацетилсаліцилової кислоти знижують фільтрацію клубочків завдяки зниженню синтезу простагландинів у нирках. Це знижує антигіпертензивний ефект, а у пацієнтів літнього віку або у зневоднених пацієнтів може призвести до гострої ниркової недостатності внаслідок прямої дії на клубочкову фільтрацію. Із початку лікування рекомендовано контролювати функцію нирок й забезпечувати належну гідратацію пацієнтів.

Одночасне застосування з урикозуричними засобами, такими як бензобромарон, пробенецид, знижує ефект виведення сечової кислоти (завдяки конкуренції виведення сечової кислоти нирковими канальцями).

При одночасному застосуванні високих доз ацетилсаліцилової кислоти та пероральних антидіабетичних препаратів із групи похідних сульфонілсечовини або інсуліну посилюється гіпоглікемічний ефект останніх за рахунок гіпоглікемічного ефекту ацетилсаліцилової кислоти і витіснення сульфонілсечовини, зв’язаної з протеїнами плазми.

Селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну підвищують ризик кровотечі з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту через можливість синергічного ефекту.

При одночасному застосуванні з вальпроєвою кислотою ацетилсаліцилова кислота витісняє її зі зв’язку з протеїнами плазми, підвищуючи токсичність останньої.

Етиловий спирт сприяє пошкодженню слизової оболонки шлунково-кишкового тракту і пролонгує час кровотечі внаслідок синергізму ацетилсаліцилової кислоти та алкоголю.

Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів з циклоспорином може збільшувати нефротоксичність циклоспорину внаслідок дії простагландину нирок. Рекомендовано проводити ретельний контроль функції нирок, насамперед у пацієнтів літнього віку.

Циметидин та ранітидин при одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою значно підвищують її токсичність.

Антациди можуть збільшувати виведення саліцилатів нирками внаслідок алкалізації сечі.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою зменшується активність інтерферону-α.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою збільшується ототоксичність ванкоміцину.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою може збільшуватися концентрація барбітуратів у плазмі.

При одночасному застосуванні з ацетилсаліциловою кислотою може збільшуватись вільна фракція фенітоїну внаслідок витіснення фенітоїну зі зв’язаного з протеїнами стану.

Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів з препаратами літію зменшує виділення літію, що призводить до підвищення рівня останнього у крові. Тому одночасне застосування препаратів літію та нестероїдних протизапальних засобів не рекомендоване. Якщо одночасне призначення ацетилсаліцилової кислоти та препаратів літію є необхідним, слід спостерігати за концентрацією літію у крові на початку, всередині та наприкінці лікування ацетилсаліциловою кислотою.

Ацетилсаліцилова кислота може призвести до збільшення рівня зидовудину в плазмі, оскільки активно інгібує зв’язування з глюкуроновою кислотою або напряму інгібує мікросомальне окиснення у печінці, внаслідок чого збільшується токсичність ацетилсаліцилової кислоти.

Взаємодія фенілефрину бітартрату

Алкалоїди раувольфії можуть інгібувати дію фенілефрину.

Анестетики (інгаляційні вуглеводні). Постійний прийом фенілефрину до початку анестезії із застосуванням таких препаратів може призвести до підвищення ризику виникнення аритмії. У випадках запланованого хірургічного втручання радимо перервати лікування за кілька днів до операції.

Антидепресанти (селективні інгібітори захоплення серотоніну): при одночасному прийомі антидепресантів цієї групи, наприклад флуоксетіну, флувоксаміну, пароксетину, сертраліну, може збільшитися чутливість до симпатоміметиків та підвищитися ризик появи серотонінергічного синдрому.

Антигіпертензивні засоби: симпатоміметики можуть інгібувати гіпотензивні властивості ліків, що впливають на симпатичну нервову систему, такі як метилдопа, респерин та гуанетидин.

Атропіну сульфат: блокує рефлекторну брадикардію, спричинену фенілефрином, та збільшує вазопресорну відповідь на фенілефрин.

Альфа-адреноблокатори: не рекомендується одночасний прийом фенілефрину з лікарськими препаратами, що мають подібну дію (альфа-адреноблокатори), а саме з дигідроерготаміном, метилергометрином, ерготамінами (лікарські засоби проти мігрені), окситоцином (що спричинює пологи), оскільки внаслідок цього можуть посилитися судинозвужувальна дія. Окрім цього антигіпертензивні альфа-адреноблокатори або засоби, які застосовують при доброякісній гіперплазії простати, є антагоністами дії альфа-адренорецепторів, проте не можуть опиратися дії бета-адренорецепторів, що може спричинити ризик посилення гіпотензії й тахікардії.

Бета-адреноблокатори: одночасний прийом фенілефрину може призвести до гіпертензії та надмірної брадикардії з можливою серцевою блокадою.

Кофеїн: одночасний прийом може посилити фармакологічну й токсичну дію кофеїну.

Гормони щитовидної залози: слід застосовувати з обережністю.

Інгібітори моноаміноксидази (інгібітори МАО): слід уникати одночасного застосування або почати прийом цього препарату мінімум через 15 днів після переривання терапії інгібіторами МАО. При одночасному застосуванні фенілефрину з препаратами, що інгібують фермент моноаміноксидазу (інгібітори МАО) й застосовуються при депресії (транілсипромін, моклобемід) або при хворобі Паркінсона (селегін), можуть з’явитися тяжкі оборотні реакції, які проявляються у вигляді сильного головного болю, підвищенням артеріального тиску й різкого підвищення температури.

Препарати, що зумовлюють виведення калію, наприклад деякі діуретики типу фуросеміду: може посилитися гіпокаліємія й зменшитися артеріальна чутливість до таких вазопресорних препаратів, як фенілефрин.

Препарати, що впливають на серцеву провідність, такі як серцеві глюкозиди й антиаритмічні препарати, слід застосовувати з обережністю.

Препарати, що блокують рецептори обох типів – альфа й бета-адреноблокатори, такі як лабеталол і карведилол: може виникнути складна взаємодія при одночасному прийомі фенілефрину, що призводить до підвищення токсичності внаслідок появи антагонізму на рівні бета-адренорецепторів.

Індометацин, бромкриптин: в одному окремому випадку описано появу тяжкої артеріальної гіпертензії після одночасного прийому фенілефрину з індометацином чи бромкриптином.

Інші симпатикоміметики: одночасний прийом фенілефрину може призвести до додаткової стимуляції центральної нервової системи до надзвичайно високого рівня, що супроводжується нервозністю, дратівливістю, безсонням. Також імовірні напади судом. Окрім цього, одночасний прийом інших симпатоміметиків разом із фенілефрином може призвести до збільшення судинозвужувальної або серцево-судинної дії будь-якого з цих двох медичних препаратів.

Взаємодія, спричинена хлорфеніраміну малеатом.

Алкогольні напої чи препарати, що пригнічують центральну нервову систему можуть посилити пригнічувальну дію подібних або антигістамінних препаратів, таких як хлорфенірамін, що може спричинити симптоми передозування.

Інгібітори моноаміноксидази (інгібітори МАО), включаючи феразолідон (антибактеріальний препарат) і прокарбазин (протипухлинний препарат): одночасний прийом не рекомендовано, оскільки можуть подовжитися й посилитися антихолінергічна дія й пригнічення центральної нервової системи, притаманна антигістамінним препаратам.

Трициклічні антидепресанти чи мапротилін (чотирициклічний антидепресант) та інші препарати антихолінергічної дії: може посилитись антихолінергічна дія цих препаратів чи таких антигістамінних засобів, як хлорфенірамін. У разі виникнення скарг з боку шлунково-кишкового тракту пацієнти повинні якомога раніше звернутися до лікаря, оскільки це може призвести до паралітичної непрохідності кишечнику.

Ототоксичні препарати можуть замаскувати такі симптоми ототоксичності, як дзвін у вухах, запаморочення й непритомність.

Фотосенсибілізуючі препарати можуть спричинити появу додаткової фотосенсибілізуючої дії.

Вплив на дані аналізів.

Ацетилсаліцилова кислота може змінювати:

показники крові: зумовлює збільшення рівня трансаміназ (ALT і AST), лужної фосфатази, аміаку, білірубіну, холестерину, креатинінкінази, креатиніну, дигоксину, вільного тироксину (Т4), лактатдезгідрогенази, глобуліну, поєднаного з тироксином (TBG), тригліцеринів, сечової кислоти та вальпроєвої кислоти; глюкози, парацетамолу, загальної кількості протеїнів; зменшує рівні вільного тироксину (Т4), глюкози, фенітоїну, стимулюючого гормону щитовидної залози (TRH), гормону вивільнення тіротропіну (TRH), вільного трийодотироніну (Т3), тригліцеридів, сечової кислоти та розрідження креатиніну;

показники аналізу сечі: зменшення рівня естріолу, 5-гідроксиіндолоцтової кислоти; 4-гідрокси-3-метоксиміндальної кислоти; загальної кількості естрогенів та глюкози.

Фенілефрин може спричинити позитивний результат під час проведення допінг-тесту у спортсменів.

Хлорфеніраміну малеат може впливати на результати шкірних проб, при яких застосовують алергени, у результаті чого можуть виникнути хибно-негативні результати. Рекомендується припинити лікування цим препаратом принаймні за 3 дні до проведення проб та повідомити лікаря про прийом цього препарату.

Особливості застосування.

Аспірин® Комплекс слід застосовувати після консультації з лікарем у таких випадках:

індивідуальна підвищена чутливість до інших аналгетиків/протизапальних засобів та наявність інших видів алергії;

шлунково-кишкові виразки, в тому числі хронічна чи рецидивуюча виразкова хвороба або шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі;

одночасне лікування антикоагулянтами (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);

порушення функції нирок та/або печінки;