Производитель
ФАРМА СТАРТ ООО
*Цена действительна при заказе на сайте
упаковка
блист
Характеристики
Условия отпуска
По рецепту;
Производитель
ФАРМА СТАРТ ООО;
Форма выпуска
блист; упаковка;
Инструкция
Инструкция к препарату предназначена исключительно для ознакомления. Для получения полной информации смотрите инструкцию производителя.
діючі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:
80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 80)
або 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 160);
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки Діокор 80 – Opadry II White (поліетиленгліколь, спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171)); Діокор 160 – Opadry II Orange (тальк, спирт полівініловий, хіноліновий жовтий (Е 104), поліетиленгліколь, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171)).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Діокор 80 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.
Діокор 160 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнево-оранжевого кольору.
Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики. Код АТХ С09D А03.
Фармакодинаміка.
Діокор – антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ і тіазидний діуретик.
Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є ангіотензин ІІ, утворений із ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.
Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.
Валсартан не пригнічує АПФ (кініназа ІІ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, у ході яких валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які застосовували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.
У пацієнтів із гіпертензією препарат спричиняє зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.
У більшості пацієнтів після застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлоротіазидом спостерігається ефективніше зниження артеріального тиску.
Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається пригнічення транспорту іонів натрію і хлору. Механізм дії тіазидів пов’язаний із пригніченням насоса Na+Cl-, що відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Сl-. У результаті цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої крові, у результаті чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням тіазидного діуретика.
Фармакокінетика.
Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Діокору становить 23 %.
У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на добу кумуляція незначна.
Валсартан значною мірою (на 94-97 %) зв’язується з білками сироватки крові, головним чином з альбумінами. Рівноважний об’єм розподілу низький (близько 17 л).
Виведення валсартану з калом становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози). З сечею виводиться близько 30 %, головним чином у незміненому вигляді.
При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натщесерце, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.
Гідрохлоротіазид. Після застосування внутрішньо всмоктування гідрохлоротіазиду відбувається дуже швидко (tmax приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненціальною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази – 6-15 годин.
У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до підвищення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при застосуванні один раз на добу кумуляція незначна.
При застосуванні внутрішньо біодоступність гідрохлоротіазиду становить 60-80 %. Виводиться з сечею: більше 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % – у вигляді гідролізату 2-аміно-
4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.
При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натщесерце. Діапазон цих змін невеликий і клінічно незначущий.
Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 30 %. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, для яких неефективна монотерапія.
Підвищена чутливість до будь-якого із компонентів препарату та до інших лікарських засобів, що є похідними сульфонаміду.
Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз і холестаз.
Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), анурія.
Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
Вагітні та жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ) < 60 мл/хв/1,73 м2).
Рекомендована доза препарату – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається упродовж 2-4 тижнів застосування. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невеликою кількістю води.
При порушенні функції нирок.
Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну
> 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.
При порушенні функції печінки.
Для пацієнтів з незначною та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.
Пацієнти літнього віку.
Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.
Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.
Діти.
Безпека та ефективність застосування Діокору дітям не встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.
Про випадки передозування Діокору інформація відсутня.
Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка у свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.
При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м’язовими судомами. Характерними ознаками передозування також є: тахікардія, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, парестезія, виснаження, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).
Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання або провести промивання шлунка. Першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якомога швидше поповнити вміст солей і рідини в організмі. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне його зв’язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз ефективний.
Побічні реакції мають у цілому слабко виражений та перехідний характер і наведені нижче.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія, васкуліти.
З боку системи крові: нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпестезія, парестезія, синкопе, безсоння, сонливість.
З боку органів слуху: шум/дзвін у вухах, вертиго, середній отит.
З боку органів зору: порушення зору.
З боку дихальної системи: назофарингіт, кашель, закладеність носа, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, задишка, фаринголарингеальний біль, синусит; дуже рідко – набряк легень із гранулоцитарною інфільтрацією і депонуванням IgG в альвеолярних мембранах, пов’язаний із застосуванням гідрохлоротіазиду. Некардіогенний набряк легень може бути імунологічно опосередкований ідіосинкразичною реакцією на гідрохлоротіазид, що зустрічається рідко.
З боку травного тракту: діарея, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, гастроентерит, нудота, поодинокі випадки підвищення показників функції печінки.
З боку метаболізму: гіперкаліємія, зневоднення.
З боку сечостатевої системи: полакіурія; дуже рідко – порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, зниження лібідо.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: підвищене потовиділення, висипання, свербіж.
З боку імунної системи: реакція гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.
З боку кістково-м’язової системи: біль у спині, артралгія, судоми м’язів, розтягнення м’язів, біль у шиї, біль у кінцівках, розтягнення зв’язок, міалгія, артрит.
Загальні порушення: стомленість, нервозність, астенія, підвищення температури, вірусні інфекції, набряк, периферичний набряк, ангіоневротичний набряк.
Лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівнів білірубіну, креатиніну і азоту сечовини, зниження рівня гемоглобіну та показника гематокриту.
Інші побічні реакції, властиві для гідрохлоротіазиду і які можуть бути потенційними також для Діокору, навіть якщо вони не спостерігалися при застосуванні комбінованого засобу (валсартан/гідрохлоротіазид).
Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, причому частіше застосовують дози вищі за ту, що входить до складу Діокору. При проведенні монотерапії тіазидними діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, можливе виникнення деяких побічних реакцій.
Зміни електролітів та метаболізму. Повідомлялося про розвиток гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками. При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинутись гіперкальціємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому. Тіазиди спричиняють підвищення екскреції з сечею магнію, що може призвести до гіпомагніємії. Тіазидні діуретики можуть спричинити підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові, яка може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання. Можливе зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.
Інші можливі побічні реакції.
З боку серцево-судинної системи: серцева аритмія, серцева недостатність, постуральна гіпотензія, вираженість якої зростає при вживанні алкоголю, застосуванні засобів для наркозу або седативних засобів; носові кровотечі.
З боку системи крові: тромбоцитопенія, інколи з пурпурою; дуже рідко – лейкопенія, агранулоцитоз, депресія кісткового мозку, гемолітична анемія, апластична анемія.
З боку психіки: розлад сну, депресія, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.
З боку органів зору: ксантопсія, гостра закритокутова глаукома.
З боку системи дихання: дихальна недостатність, респіраторний дистрес, пневмоніт.
З боку травного тракту: втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання, розлади шлунково-кишкового тракту, запор; відчуття спраги, запалення слинних залоз; дуже рідко – панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: холестаз або жовтяниця, холецистит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка та інші види висипання, екзема, пурпура, фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, що нагадують системний червоний вовчак, загострення шкірних проявів системного червоного вовчака, мультиформна еритема.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи: імпотенція.
Загальні розлади: анафілактична реакція, шок.
3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.
По 10 таблеток у блістері; по 1, 3, 4 або 9 блістерів у пачці з картону.
За рецептом.
ТОВ «Фарма Старт», Україна.
Україна, 03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.
Отзывы (0)
Оценка:
діючі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид;
1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить:
80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 80)
або 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду (Діокор 160);
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль картопляний, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурилсульфат, тальк, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки Діокор 80 – Opadry II White (поліетиленгліколь, спирт полівініловий, тальк, титану діоксид (Е 171)); Діокор 160 – Opadry II Orange (тальк, спирт полівініловий, хіноліновий жовтий (Е 104), поліетиленгліколь, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172), титану діоксид (Е 171)).
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Основні фізико-хімічні властивості:
Діокор 80 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.
Діокор 160 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнево-оранжевого кольору.
Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину ІІ. Валсартан та діуретики. Код АТХ С09D А03.
Фармакодинаміка.
Діокор – антигіпертензивний препарат, до складу якого входять антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ і тіазидний діуретик.
Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є ангіотензин ІІ, утворений із ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.
Валсартан – активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які відповідають за ефекти ангіотензину ІІ. Валсартан не має будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами.
Валсартан не пригнічує АПФ (кініназа ІІ), який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, у ході яких валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які застосовували інгібітор АПФ. Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи.
У пацієнтів із гіпертензією препарат спричиняє зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.
У більшості пацієнтів після застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4-6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. При прийомі комбінації з гідрохлоротіазидом спостерігається ефективніше зниження артеріального тиску.
Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, де відбувається пригнічення транспорту іонів натрію і хлору. Механізм дії тіазидів пов’язаний із пригніченням насоса Na+Cl-, що відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Сl-. У результаті цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаково. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої крові, у результаті чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці крові. Взаємозв’язок між реніном і альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому застосування антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану із застосуванням тіазидного діуретика.
Фармакокінетика.
Після внутрішнього прийому препарату всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Діокору становить 23 %.
У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на добу кумуляція незначна.
Валсартан значною мірою (на 94-97 %) зв’язується з білками сироватки крові, головним чином з альбумінами. Рівноважний об’єм розподілу низький (близько 17 л).
Виведення валсартану з калом становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози). З сечею виводиться близько 30 %, головним чином у незміненому вигляді.
При застосуванні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 годин після прийому препарату, концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натщесерце, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.
Гідрохлоротіазид. Після застосування внутрішньо всмоктування гідрохлоротіазиду відбувається дуже швидко (tmax приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненціальною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази – 6-15 годин.
У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до підвищення дози. При повторних призначеннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при застосуванні один раз на добу кумуляція незначна.
При застосуванні внутрішньо біодоступність гідрохлоротіазиду становить 60-80 %. Виводиться з сечею: більше 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % – у вигляді гідролізату 2-аміно-
4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.
При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натщесерце. Діапазон цих змін невеликий і клінічно незначущий.
Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 30 %. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Зазначена взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, для яких неефективна монотерапія.
Підвищена чутливість до будь-якого із компонентів препарату та до інших лікарських засобів, що є похідними сульфонаміду.
Тяжкі порушення функції печінки, біліарний цироз і холестаз.
Тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), анурія.
Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.
Вагітні та жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину, включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (швидкість гломерулярної фільтрації (ШГФ) < 60 мл/хв/1,73 м2).
Рекомендована доза препарату – 1 таблетка 80 мг/12,5 мг (Діокор 80) 1 раз на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3-4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/12,5 мг (Діокор 160) 1 раз на добу. Максимальна добова доза становить 320 мг/25 мг. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається упродовж 2-4 тижнів застосування. Препарат можна приймати незалежно від вживання їжі, запиваючи невеликою кількістю води.
При порушенні функції нирок.
Для пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну
> 30 мл/хв) регулювання дози не потрібне.
При порушенні функції печінки.
Для пацієнтів з незначною та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг, препарат слід призначати з обережністю.
Пацієнти літнього віку.
Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.
Тривалість застосування препарату визначається індивідуально лікарем.
Діти.
Безпека та ефективність застосування Діокору дітям не встановлені, тому препарат не слід застосовувати у педіатричній практиці.
Про випадки передозування Діокору інформація відсутня.
Основним проявом передозування може бути виражена артеріальна гіпотензія, яка у свою чергу може призвести до зниження рівня свідомості, серцевої недостатності та/або шоку.
При передозуванні гідрохлоротіазидом можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, електролітні порушення, асоційовані з аритмією та м’язовими судомами. Характерними ознаками передозування також є: тахікардія, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, парестезія, виснаження, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).
Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання або провести промивання шлунка. Першочерговим завданням є стабілізація стану кровообігу. Якщо виникає артеріальна гіпотензія, пацієнту слід надати положення лежачи на спині і якомога швидше поповнити вміст солей і рідини в організмі. Валсартан не можна вивести з організму шляхом гемодіалізу через значне його зв’язування з білками плазми, хоча для видалення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз ефективний.
Побічні реакції мають у цілому слабко виражений та перехідний характер і наведені нижче.
З боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія, васкуліти.
З боку системи крові: нейтропенія, тромбоцитопенія.
З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпестезія, парестезія, синкопе, безсоння, сонливість.
З боку органів слуху: шум/дзвін у вухах, вертиго, середній отит.
З боку органів зору: порушення зору.
З боку дихальної системи: назофарингіт, кашель, закладеність носа, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, задишка, фаринголарингеальний біль, синусит; дуже рідко – набряк легень із гранулоцитарною інфільтрацією і депонуванням IgG в альвеолярних мембранах, пов’язаний із застосуванням гідрохлоротіазиду. Некардіогенний набряк легень може бути імунологічно опосередкований ідіосинкразичною реакцією на гідрохлоротіазид, що зустрічається рідко.
З боку травного тракту: діарея, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, гастроентерит, нудота, поодинокі випадки підвищення показників функції печінки.
З боку метаболізму: гіперкаліємія, зневоднення.
З боку сечостатевої системи: полакіурія; дуже рідко – порушення функції нирок, гостра ниркова недостатність, інфекції сечовивідних шляхів, зниження лібідо.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: підвищене потовиділення, висипання, свербіж.
З боку імунної системи: реакція гіперчутливості/алергії, включаючи сироваткову хворобу.
З боку кістково-м’язової системи: біль у спині, артралгія, судоми м’язів, розтягнення м’язів, біль у шиї, біль у кінцівках, розтягнення зв’язок, міалгія, артрит.
Загальні порушення: стомленість, нервозність, астенія, підвищення температури, вірусні інфекції, набряк, периферичний набряк, ангіоневротичний набряк.
Лабораторні показники: гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівнів білірубіну, креатиніну і азоту сечовини, зниження рівня гемоглобіну та показника гематокриту.
Інші побічні реакції, властиві для гідрохлоротіазиду і які можуть бути потенційними також для Діокору, навіть якщо вони не спостерігалися при застосуванні комбінованого засобу (валсартан/гідрохлоротіазид).
Гідрохлоротіазид широко застосовують протягом багатьох років, причому частіше застосовують дози вищі за ту, що входить до складу Діокору. При проведенні монотерапії тіазидними діуретиками, у тому числі гідрохлоротіазидом, можливе виникнення деяких побічних реакцій.
Зміни електролітів та метаболізму. Повідомлялося про розвиток гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками. При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинутись гіперкальціємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому. Тіазиди спричиняють підвищення екскреції з сечею магнію, що може призвести до гіпомагніємії. Тіазидні діуретики можуть спричинити підвищення концентрації холестерину, тригліцеридів та сечової кислоти у сироватці крові, яка може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання. Можливе зниження глюкозотолерантності, що може зумовити маніфестацію латентного цукрового діабету.
Інші можливі побічні реакції.
З боку серцево-судинної системи: серцева аритмія, серцева недостатність, постуральна гіпотензія, вираженість якої зростає при вживанні алкоголю, застосуванні засобів для наркозу або седативних засобів; носові кровотечі.
З боку системи крові: тромбоцитопенія, інколи з пурпурою; дуже рідко – лейкопенія, агранулоцитоз, депресія кісткового мозку, гемолітична анемія, апластична анемія.
З боку психіки: розлад сну, депресія, сплутаність свідомості, дезорієнтація, зміни настрою.
З боку органів зору: ксантопсія, гостра закритокутова глаукома.
З боку системи дихання: дихальна недостатність, респіраторний дистрес, пневмоніт.
З боку травного тракту: втрата апетиту, помірно виражена нудота і блювання, розлади шлунково-кишкового тракту, запор; відчуття спраги, запалення слинних залоз; дуже рідко – панкреатит.
З боку гепатобіліарної системи: холестаз або жовтяниця, холецистит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив’янка та інші види висипання, екзема, пурпура, фотосенсибілізація; дуже рідко – некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, що нагадують системний червоний вовчак, загострення шкірних проявів системного червоного вовчака, мультиформна еритема.
З боку сечовидільної системи: інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи: імпотенція.
Загальні розлади: анафілактична реакція, шок.
3 роки.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.
По 10 таблеток у блістері; по 1, 3, 4 або 9 блістерів у пачці з картону.
За рецептом.
ТОВ «Фарма Старт», Україна.
Україна, 03124, м. Київ, бул. І. Лепсе, 8.
Новый покупатель?
Уже зарегистрирован?
Вы успешно зарегистрированы
Введите свой промокод при создании заказа и получите свою персональную скидку
*Обращаем ваше внимание, что скидки действуют на онлайн-заказы, оформленные в аптеке по адресу: П.Тычины, 2