ЗАТВЕРДЖЕНО
ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
ДИКЛОФЕНАК СР
(DIСLOFENAC SR)
Склад:
діюча речовина: diclofenac;
1 таблетка містить диклофенаку натрію 100 мг;
допоміжні речовини: магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, гіпромелоза, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, лактози моногідрат, Табкот ТС білий, барвник Жовтий захід FCF (Е 110).
Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою, пролонгованої дії.
Фармакотерапевтична група.
Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби.
Код АТС М01А В05.
Клінічні характеристики.
Показання.
Запальні і дегенеративні форми ревматизму (ревматоїдний артрит, анкілозуючий спондиліт, остеоартрит, спондилоартрит, больовий синдром різної локалізації, позасуглобовий ревматизм); посттравматичний і післяопераційний біль, запальний процес і набряк; больові або/і запальні стани в гінекології (наприклад, первинна дисменорея або аднексит). Ефективний при нападах мігрені.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до активної речовини або до інших компонентів препарату. Ерозивно-виразкові ураження травного тракту у фазі загострення (серед них – пептична виразка, хвороба Крона, неспецифічний виразковий коліт), шлунково-кишкові кровотечі або перфорація, порушення системи кровотворення нез’ясованого ґенезу, порушення гемостазу (включаючи гемофілію). Тяжка серцева, або печінкова, або ниркова недостатність. Лікування післяопераційного больового синдрому після проведення операції коронарного шунтування (або після використання апарата штучного кровообігу). Як і інші нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), ДИКЛОФЕНАК СР також протипоказаний пацієнтам, у яких напади бронхіальної астми, кропив’янки або гострого риніту провокуються прийомом ацетилсаліцилової кислоти або інших НПЗЗ.
Спосіб застосування та дози.
Дорослі: 1 таблетка (100 мг) ДИКЛОФЕНАКУ СР на добу.
Якщо симптоми захворювання найбільш виражені протягом ночі або вранці, ДИКЛОФЕНАК СР слід приймати ввечері.
Таблетки слід приймати цілими, не розжовуючи, з достатньою кількістю рідини, краще під час прийому їжі.
Побічні реакції.
З боку травного тракту: біль та спазми в епігастральній ділянці, нудота, блювання, метеоризм, діарея, диспепсія, здуття живота, анорексія, гастрит, шлунково-кишкові кровотечі (блювання з кров’ю, кров у калі, мелена, діарея з домішками крові), еритематозна гастропатія, виразки шлунка і кишечнику, що супроводжуються або не супроводжуються кровотечею чи перфорацією; некроз печінки, печінкова недостатність, афтозний стоматит, езофагіт, глосит, захворювання стравоходу, запор, панкреатит, виникнення діафрагмоподібних кишкових стриктур, порушення в нижніх відділах кишечнику, такі як неспецифічний геморагічний коліт, загострення неспецифічного виразкового коліту або хвороби Крона.
З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, підвищена втомлюваність, сонливість; порушення чутливості, включаючи парестезії, розлади пам’яті, дезорієнтація, безсоння, роздратованість, судоми, депресія, відчуття тривоги, психотичні реакції, нічні жахи, тремор, психічні порушення, асептичний менінгіт, порушення мозкового кровообігу.
З боку органів чуття: порушення зору (нечіткість зору, диплопія), порушення слуху, шум у вухах, порушення смакових відчуттів.
З боку шкіри та підшкірної тканини: шкірні висипання, кропив’янка, свербіж, бульозні висипання, екзема, еритема, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла (гострий токсичний епідермоліз), еритродермія (ексфоліативний дерматит), випадання волосся, реакції фоточутливості, пурпура, включаючи алергічну пурпуру.
З боку сечовидільної системи: набряки, гостра ниркова недостатність, гематурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, нефротичний синдром, папілярний некроз, медулярний некроз нирки.
З боку гепатобіліарної системи: підвищення рівня амінотрансфераз у сироватці крові, гепатит, який супроводжується або не супроводжується жовтяницею; блискавичний гепатит.
З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, агранулоцитоз.
Алергічні та імунопатологічні реакції: бронхоспазм, задишка, бронхіальна астма, системні анафілактичні/анафілактоїдні реакції, включаючи артеріальну гіпотензію, васкуліт, пневмоніт, анафілактичний шок.
З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, аритмія, біль у загрудинній ділянці, артеріальна гіпертензія і гіпотензія, носова кровотеча, хронічна серцева недостатність. Застосування диклофенаку натрію, особливо у високих дозах (150 мг на добу) і протягом тривалого часу, супроводжується підвищеним ризиком виникнення артеріальних тромбоемболічних явищ (наприклад, інфаркту міокарда або інсульту).
Передозування.
Типової для передозування ДИКЛОФЕНАКУ СР клінічної картини не існує. У випадку передозування можуть виникати блювання, шлунково-кишкові кровотечі, діарея, запаморочення, шум у вухах або судоми. У випадку тяжкого отруєння можливі гостра ниркова недостатність та ураження печінки.
При підозрі на отруєння препаратом необхідно якомога скоріше провести промивання шлунка та прийняти активоване вугілля.
Симптоматичні і підтримуючі заходи показані при таких ускладненнях, як артеріальна гіпотензія, ниркова недостатність, судомний синдром, порушення з боку шлунково-кишкового тракту і пригнічення дихання. Малоймовірно, що такі специфічні лікувальні заходи, як форсований діурез, діаліз або гемоперфузія, стануть корисними для виведення ДИКЛОФЕНАКУ СР, оскільки активні речовини препарату значною мірою зв’язуються з білками крові і зазнають інтенсивного метаболізму.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
У період І і ІІ триместрів вагітності ДИКЛОФЕНАК СР слід призначати лише у тих випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, і лише в мінімальній ефективній дозі. Препарат протипоказаний в останні 3 місяці вагітності (можливе пригнічення скорочувальної здатності матки і передчасне закриття артеріальної протоки у плода).
У період годування груддю ДИКЛОФЕНАК СР протипоказаний.
Діти. ДИКЛОФЕНАК СР не застосовують для лікування дітей через високий вміст активної речовини у таблетці.
Особливості застосування.
У період лікування можуть виникнути шлунково-кишкові кровотечі або розвинутися виразка шлунково-кишкового тракту, яка може ускладнитися перфорацією. Цим ускладненням не обов’язково передують симптоми-передвісники або “виразковий анамнез”. Більш тяжкі наслідки спостерігаються у пацієнтів літнього віку. Якщо розвиваються зазначені ускладнення, препарат слід відмінити.
При тривалій терапії ДИКЛОФЕНАКОМ СР може підвищуватися рівень одного або декількох печінкових ферментів, тому, як застережний захід, показане регулярне дослідження функції печінки. Якщо порушення з боку функціональних показників печінки зберігаються чи посилюються або якщо розвиваються ознаки чи симптоми, що вказують на захворювання печінки, а також у тому разі, коли виникають інші побічні явища (наприклад, еозинофілія, висипання, тощо), ДИКЛОФЕНАК СР слід відмінити.
На тлі прийому препарату може виникнути гепатит без продромальних явищ. Обережність необхідна при призначенні ДИКЛОФЕНАКУ СР хворим з печінковою порфірією, оскільки препарат може провокувати напади порфірії.
Дуже рідко у зв’язку з застосуванням НПЗЗ можуть спостерігатися серйозні реакції з боку шкіри, включаючи ексфоліативний дерматит, синдром Стівена-Джонсона і токсичний епідермальний некроліз. Найвищий ризик виникнення даних реакцій у пацієнтів існує на початку курсу лікування, у більшості випадків поява цих реакцій відбувається протягом першого місяця лікування. При перших ознаках появи висипань на шкірі, уражень слизових оболонок або будь-яких інших ознак гіперчутливості, препарат слід відмінити.
У пацієнтів, які раніше не приймали ДИКЛОФЕНАК СР, під час прийому цього препарату в окремих випадках можуть розвинутися алергічні реакції, включаючи анафілактичні й анафілактоїдні реакції.
Завдяки своїм фармакодинамічним властивостям ДИКЛОФЕНАК СР може маскувати ознаки і симптоми, характерні для інфекцій.
Особлива обережність потрібна при лікуванні ДИКЛОФЕНАКОМ СР пацієнтів з помірними порушеннями функції серця або нирок, хворих на артеріальну гіпертензію, пацієнтів літнього віку, хворих, які отримують діуретичні засоби, а також хворих, які мають значне зменшення об’єму циркулюючої крові будь-якої етіології, наприклад до і після масивних хірургічних втручань. У таких хворих під час застосування ДИКЛОФЕНАКУ СР як застережний засіб рекомендується регулярний контроль функції нирок. Після відміни препарату функція нирок відновлюється до початкового рівня.
Диклофенак натрію, як і інші НПЗЗ, може збільшити ризик виникнення серйозних серцево-судинних тромботичних явищ, інфаркту міокарда та інсульту.
При таких захворюваннях, як клінічно підтверджена ішемічна хвороба серця, цереброваскулярна патологія, облітеруючий атеросклероз периферичних артерій або у пацієнтів, які належать до групи ризику (наприклад, при наявності артеріальної гіпертензії, гіперліпідемії, цукрового діабету, при палінні), диклофенак слід застосовувати тільки після ретельного аналізу можливих ризиків і переваг такого лікування.
Для зменшення ризику необхідно використовувати для лікування мінімальну ефективну дозу протягом якомога коротшого проміжку часу.
Слід уникати застосування препарату з системними НПЗЗ, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, через відсутність будь-якої синергічної користі і можливості розвитку додаткових побічних ефектів.
Потреба в лікуванні ДИКЛОФЕНАКОМ СР, як правило, існує лише протягом короткого періоду. Однак у тому разі, коли, незважаючи на рекомендації щодо застосування, ДИКЛОФЕНАК СР застосовується протягом тривалого періоду, рекомендується контролювати стан периферичної крові, а також провести аналіз калу на приховану кров.
ДИКЛОФЕНАК СР може тимчасово інгібувати агрегацію тромбоцитів. Тому пацієнтам з порушеннями гемостазу цей показник слід регулярно контролювати.
Щоб зменшити ризик шлунково-кишкових порушень у пацієнтів з виразкою в анамнезі, особливо – ускладненою кровотечею або перфорацією, а також у осіб літнього віку, ослаблених пацієнтів та хворих зі зниженою масою тіла, препарат необхідно призначити в мінімальній ефективній дозі протягом якомога коротшого проміжку часу. Таким пацієнтам, або пацієнтам, які регулярно приймають низькі дози ацетилсаліцилової кислоти або інші лікарські засоби, що підвищують ризик небажаної дії на травний тракт, доцільно призначати комбіновану терапію з засобами, які мають захисну дію на слизову оболонку шлунка (наприклад, інгібітори протонної помпи або мізопростол).
У пацієнтів літнього віку лікування НПЗЗ може мати більш серйозні наслідки. Тому такі пацієнти мають повідомляти своєму лікарю про будь-які незвичні симптоми з боку травного тракту.
У пацієнтів з бронхіальною астмою, сезонними алергічними ринітами, хронічним обструктивним захворюванням легень або хронічними інфекціями респіраторного тракту (особливо якщо вони асоційовані з симптомами, що нагадують симптоматику алергічного риніту) частіше, ніж у інших пацієнтів, зустрічаються такі реакції на прийом НПЗЗ як загострення астми (так звана непереносимість аналгетиків, лейкотрієнова астма, аспіринова астма). Це також стосується пацієнтів з алергією на інші речовини, наприклад, у вигляді шкірного висипання, свербежу або кропив’янки.
Особливу обережність при застосуванні диклофенаку натрію слід проявляти хворим на бронхіальну астму, оскільки при цьому можуть загострюватись симптоми астми.
Простогландини відіграють важливу роль у підтриманні ниркового кровообігу, тривала терапія високими дозами НПЗЗ часто зумовлює розвиток набряків та артеріальної гіпертензії.
В окремих випадках після прийому препарату спостерігаються зміни рівня глюкози в крові. Це потребує корекції дози антидіабетичних засобів хворим на цукровий діабет.
Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.
Застосування диклофенаку натрію може порушити репродуктивну функцію у жінок, тому препарат не рекомендований жінкам, бажаючим завагітніти. У жінок, які мають труднощі з заплідненням або які проходили обстеження щодо безпліддя, доцільно розглянути відміну диклофенаку натрію.
Під час лікування препаратом не слід вживати алкоголь.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Пацієнтам, у яких під час прийому ДИКЛОФЕНАКУ СР виникають запаморочення або інші неприємні відчуття з боку ЦНС, включаючи порушення зору, керувати автотранспортом, працювати з потенційно небезпечними механізмами, а також виконувати інші види робіт, які потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, не рекомендується.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
ДИКЛОФЕНАК СР може підвищувати концентрацію літію і дигоксину в плазмі крові.
ДИКЛОФЕНАК СР може пригнічувати активність діуретиків. Одночасне застосування з калійзберігаючими діуретиками може призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові (цей показник слід регулярно контролювати).
Одночасне системне застосування з іншими НПЗЗ або глюкокортикоїдами може збільшити частоту побічних реакцій ДИКЛОФЕНАКУ СР.
Існує підвищений ризик кровотеч у пацієнтів, які одночасно приймали ДИКЛОФЕНАК СР і антикоагулянти та тромболітики (альтеплаза, стрептокіназа, урокіназа). Рекомендується пильне спостереження за такими пацієнтами, проведення лабораторних тестів, які підтверджують наявність терапевтичної дії антикоагулянтів. Диклофенак у високих дозах (200 мг) може тимчасово пригнічувати агрегацію тромбоцитів.
Одночасне застосування диклофенаку з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) може підвищити ризик шлунково-кишкової кровотечі.
При супутньому застосуванні з антигіпертензивними препаратами (наприклад, бета-блокаторами кальцієвих каналів, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту) диклофенак може знижувати їх антигіпертензивний ефект. Тому комбінацію таких препаратів слід призначати з обережністю, а пацієнтам (особливо літного віку) слід періодично контролювати артеріальний тиск. Пацієнтам слід вживати достатню кількість води, а після початку та по закінченню супутньої терапії слід періодично контролювати функцію нирок, зокрема при застосуванні діуретиків та інгібіторів АПФ внаслідок підвищеного ризику виникнення нефротоксичності.
Одночасне застосування диклофенаку та колестиполу або холестираміну зменшує всмоктування диклофенаку приблизно на 30% та на 60% відповідно. Препарати слід приймати з інтервалом у декілька годин.
При одночасному прийомі диклофенаку з такролімусом зростає ризик нефротоксичності.
Препарати, які стимулюють ферменти, що метаболізують лікарські засоби, наприклад, рифампіцин, карбамазепін, фенітоїн, звіробій (Hypericum perforatum) та інші, теоретично здатні зменшувати концентрацію диклофенаку у плазмі.
Ризик кровотечі з травного тракту зростає також при одночасному прийомі препарату з етанолом, колхіцином, кортикотропіном.
Цефамандол, цефоперазон, цефотетан, вальпроєва кислота, плікаміцин при одночасному прийомі з ДИКЛОФЕНАКОМ СР збільшують вірогідність розвитку гіпопротромбінемії.
Клінічні дослідження показали, що ДИКЛОФЕНАК СР може застосовуватися спільно з пероральними протидіабетичними засобами і не змінює їх лікувальну дію. Однак є окремі повідомлення про розвиток у таких випадках як гіпоглікемії, так і гіперглікемії, що потребує зміни дози цукрознижувальних препаратів під час застосування ДИКЛОФЕНАКУ СР.
ДИКЛОФЕНАК СР може підвищувати концентрацію метотрексату та циклоспорину в плазмі крові, тому при їх сумісному застосуванні потрібна корекція дози останніх. Необхідна обережність при застосуванні ДИКЛОФЕНАКУ СР менше ніж за 24 години до або після прийому метотрексату, оскільки в таких випадках може підвищуватися концентрація метотрексату в крові і посилюватися його токсична дія.
Одночасний прийом ДИКЛОФЕНАКУ СР з парацетамолом підвищує ризик нефротоксичної дії диклофенаку.
ДИКЛОФЕНАК СР може посилювати нефротоксичність циклоспорину при їх сумісному застосуванні.
Є окремі повідомлення про розвиток судом у хворих, які отримують одночасно хінолонові похідні і ДИКЛОФЕНАК СР.
Лікарські засоби, що посилюють фоточутливість, збільшують сенсибілізуючу дію диклофенаку відносно ультрафіолетового випромінювання.
Лікарські засоби, які блокують канальцеву секрецію нирок, збільшують концентрацію диклофенаку в плазмі, за рахунок чого зростає токсичність ДИКЛОФЕНАКУ СР.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка. Диклофенак – активний компонент ДИКЛОФЕНАКУ СР - чинить жарознижувальну, аналгетичну та протизапальну дію. Основним механізмом дії диклофенаку є гальмування біосинтезу простагландинів шляхом пригнічення активності ферменту простагландинсинтетази. Блокуючи її синтез, диклофенак значно зменшує прояв симптомів запалення; перешкоджає впливу простагландинів на гіпоталамічну ланку процесу терморегуляції, що веде до зниження температури тіла; зменшує біль при первинній дисменореї.
При ревматичних захворюваннях протизапальна й аналгетична дія ДИКЛОФЕНАКУ СР приводить до значного зменшення вираженості болю (як у спокої, так і при русі), вранішньої скутості, припухлості суглобів і, тим самим, до поліпшення функціонального стану пацієнта.
Призначення препарату в одиничній денній дозі суттєво спрощує довготривале лікування та допомагає уникнути можливих помилок дозування.
У легких випадках, коли низька доза є обґрунтованою, необхідно застосовувати інші форми диклофенаку.
ДИКЛОФЕНАК СР підходить пацієнтам, для яких денна доза 100 мг відповідає клінічному перебігу хвороби.
ДИКЛОФЕНАК СР усуває больові відчуття і знижує вираженість крововтрат при первинній дисменореї.
ДИКЛОФЕНАК СР чинить виражену аналгетичну дію при помірно і сильно виражених больових відчуттях неревматичного походження.
Фармакокінетика. Диклофенак повністю абсорбується в кишечнику. Аналіз виведеного із сечею незміненого диклофенаку та його гідроксильованих метаболітів показав, що кількість вивільненого й абсорбованого диклофенаку така сама, як і в разі прийому еквівалентної дози диклофенаку у формі таблеток з кишковорозчинним покриттям (без відстроченого вивільнення).
Однак системна біодоступність диклофенаку (вивільненого із ДИКЛОФЕНАКУ СР) становить у середньому 82 % від відповідного показника після прийому внутрішньо кишковорозчинної таблетки ДИКЛОФЕНАКУ (без відстроченого вивільнення) у тій самій дозі. Внаслідок повільного вивільнення активної речовини з ДИКЛОФЕНАКУ СР максимальні концентрації препарату, які досягаються в плазмі, нижчі, ніж після прийому таблеток, вкритих кишковорозчинним покриттям. Максимальна концентрація 0,5 мкг/мл або 0,4 мкг/мл (1,6 або 1,25 мкмоль/л) досягається, в середньому, через 4-5 годин після прийому таблетки 100 мг.
Прийом їжі клінічно не впливає на всмоктування і системну біодоступність ДИКЛОФЕНАКУ СР.
Оскільки близько половини диклофенаку метаболізується під час першого проходження через печінку (ефект першого проходження), площа під кривою “концентрація-час” після прийому таблетки з відстроченим вивільненням майже вдвічі менша, ніж у разі парентерального введення еквівалентної дози препарату. Після повторного прийому ДИКЛОФЕНАКУ СР показники фармакокінетики не змінюються. При дотриманні рекомендованих інтервалів між прийомами окремих доз препарату кумуляція не відмічається. 99,7 % диклофенаку зв’язується з білками сироватки крові, головним чином з альбуміном (99,4 %). Об’єм розподілу становить 0,12-0,17 л/кг.
Диклофенак проникає в синовіальну рідину, де його максимальна концентрація відмічається на 2-4
Viridis Bot
